Ухвала суду № 70857737, 06.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Калиновського В.А. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника відповідача Ребенок С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2017р. по справі № 816/1232/17

за позовом ОСОБА_3

до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

28 липня 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017;

- поновити ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 03.05.2017;

- стягнути з Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі заяви від 16 березня 2017;

- стягнути з Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що під час її звільнення відповідачем не дотримано вимоги п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", ст. ст. 5-1, 42, 49-2 КЗпП України, а саме: роботодавцем не запропоновано іншої рівноцінної посади або іншої роботи та не враховано переважного права на залишення на роботі. Звільнення з роботи та невиплата їй матеріальної допомоги завдали позивачу моральної шкоди.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 04.05.2017.

Стягнуто з Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2017 по 13.10.2017 в розмірі 29 323,50 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 1 квітня 2016 року ОСОБА_3 призначено на посаду головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (копія трудової книжки, а.с. 18 - 19).

26 січня 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017 рік зі штатом працівників 40 штатних одиниць (Карлівський відділ питань призначення та перерахунку пенсій - 6 одиниць, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій - 2, всього 8) (а.с.63).

28 лютого 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017 рік зі штатом працівників 29 штатних одиниць (відділ з питань призначення та перерахунку пенсій - 7 одиниць) (а.с. 59).

2 березня 2017 року наказом начальником Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 21 введено в дію з 01.01.2017 вищезазначений штатний розпис апарату Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017, затверджений 28.02.2017 (а.с. 51).

Таким чином, штат Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області зменшився на 11 штатних одиниць, в тому числі відділ з питань призначення та перерахунку пенсій на 1 штатну одиницю. При цьому, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій увійшов до складу відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

Наказом начальника Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 02.03.2017 № 22 (а.с. 52) на підставі наказу про введення в дію нового штатного розпису попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення працівників Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області згідно зі списками (додатки № 1, № 2, а.с. 54,55) та про зміну істотних умов праці працівників Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області згідно зі списками (додаток № 3, № 4).

Зазначеним наказом, зокрема, було попереджено ОСОБА_3 про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення, що підтверджується її підписом за списком, що є додатком № 2 до вищезазначеного наказу № 22 від 02.03.2017.

Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області надано згоду на розірвання трудових договорів зі спеціалістами управління, в тому числі і ОСОБА_3 (протокол засідання № 3, а.с. 61).

Листом Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 920/10-30 від 02.03.2017 ОСОБА_3 було повідомлено, що її було попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення, тому її буде звільнено на підставі ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Лист позивач отримала того ж дня, що підтверджується її підписом (а.с. 62).

Наказом начальника Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017 ОСОБА_3 звільнено з посади головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у зв'язку із скороченням штату державних службовців відповідно п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (а.с. 60). З наказом ОСОБА_3 ознайомлена в той же день, про що свідчить її підпис на зворотньому боці наказу.

Позивач не погодилася із наказом про її звільнення та оскаржила його до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з незаконності звільнення позивача з роботи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 15 ч.1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, державна служба в органах Пенсійного фонду України відноситься до публічної служби.

Закон, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

Відповідно до статті 83 Закону №889 державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Статтею 87 Закону №889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

З огляду на правовий зміст ч.3 ст.87 Закону №889, процедура, порядок вивільнення державних службовців у випадку ліквідації держоргану здійснюється законодавством про працю, тобто за правилами визначених Кодексом законів про працю України (КЗпП).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як зазначено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясовувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справах Burdov v. Russia, no. 59498/00, §§ 37-38, ECHR 2002), Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 цього Кодексу. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про державну службу" підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Відповідачем надано до суду два штатних розписи на 2017 рік, станом на 26.01.2017 р. та на 28.02.2017 р., затверджених начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Тараторіним В.Н.

Згідно цих штатних розписів передбачено скорочення штату відповідача з 40 до 29 штатних одиниць, таким чином настання змін в організації праці відповідачем підтверджено скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до якого, штат Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області зменшився на 11 штатних одиниць, в тому числі відділ з питань призначення та перерахунку пенсій на 1 штатну одиницю. При цьому, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій увійшов до складу відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

Отже, зміни в організації праці відповідача, пов'язані із скороченням чисельності та штату працівників, мали місце.

Проте, згідно письмових пояснень представника відповідача (а.с. 160 - 161) в новоствореному відділі з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області станом на день звільнення ОСОБА_3 03.05.2017 були навні наступні вакантні посади:

1) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в смт. Машівка: головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій; головний спеціаліст сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації; головний спеціаліст фінансово - економічного відділу; заступник начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

При цьому посада заступника начальника відділу позивачу не пропонувалася, оскільки зазначена посада категорії "Б" не відповідає категорії ОСОБА_3 і передбачає проходження конкурсного відбору.

Посада головного спеціаліста фінансово - економічного відділу не пропонувалася ОСОБА_3, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження та потребує частих виїздів в інші населені пункти.

Посада головного спеціаліста сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації ОСОБА_3 не пропонувалася, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження.

Посада головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунку пенсій була запропонована особі, звільнення якої не допускається згідно статті 184 КЗпП України (одинока мати, яка має двох дітей до 14 років).

2) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в м. Карлівка: головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій - 3 одиниці; головний спеціаліст сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації; головний спеціаліст фінансово - економічного відділу; головний спеціаліст - юрисконсульт; головний спеціаліст по роботі з персоналом; заступник начальника фінансово - економічного відділу; завідувач сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації; начальник фінансово - економічного відділу - головний бухгалтер.

Вакантні посади головних спеціалістів відділу з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області за територіальним розташуванням в м. Карлівка позивачу не пропонувалися у зв'язку із тим, що вони знаходяться в іншому населеному пункті і кабінети розташовані на 2 поверсі, що спричинить ОСОБА_3 певні труднощі, як інваліду 2 групи із захворюванням опорно - рухового апарату.

Зазначені обставини також підтверджуються наданими відповідачем переліками вакантних посад (а.с. 162 - 163).

Таким чином, станом на 03.05.2017 р. зазначені посади були вакантними, однак не були запропоновані позивачу. При цьому в письмовому попередженні про наступне вивільнення, яке відповідач вручив позивачу 02.03.2017 р., вказано про відсутність можливості працевлаштування.

З пояснень представника позивача наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_3 не відмовлялася від посад головних спеціалістів територіально розташованих в м. Карлівка. Більше того, у своїй заяві від 03.05.2017 (а.с. 32) ОСОБА_3 просила прийняти її на посаду головного спеціалісту відділу з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області без зазначення територіального розташування такої посади.

Окрім того, з довідки № 23 від 13 липня 2017 року вбачається, що робочою групою Міжрегіонального управління Нацдержслужби у Полтавській та Кіровоградський областях в період з 23 червня по 04 липня 2017 року проведено позапланову виїзну перевірку дотримання законодавства про державну службу в Машівському секторі з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області. Серед іншого, перевіркою виявлено порушення частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 49 - 2 Кодексу законів про працю України в частині ненадання інформації ОСОБА_3 щодо наявних вакантних посад Управління, що в свою чергу призвело до порушення реалізації права на державну службу (а.с. 41 - 45).

Листом № 01-26/302/ТО-17 від 13.07.2017 Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Полтавській та Кіровоградський областях повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виявлені перевіркою порушення (а.с. 46-47).

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу не було запропоновано відповідачем наявні вакантні посади станом на 02.03.2017 р., що підтверджується письмовим повідомленням про наступне вивільнення (а.с. 88) так і станом на день звільнення 03.05.2017 року.

Таким чином, відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", ст.ст. 5-1, 49-2 КЗпП України, щодо звільнення позивача виключно за умови неможливості пропозиції іншої рівноцінної посади або іншої роботи.

Також, відповідачем при звільненні позивача було порушено приписи ст.42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі, з огляду на таке.

При скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З наданих відповідачем налележних та допустимих доказів не вбачається порівняння роботодавцем працівників за продуктивністю праці та кваліфікацією, а також за критеріями, передбаченими ст. 42 КЗпП України.

Таким чином, порівняння працівників в порядку, передбаченому ст. 42 КЗпП України, відповідачем проведено не було.

Отже, відповідачем не було дотримано приписів ст. 42 КЗпП України при звільненні позивача в зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача підлягає скасуванню як такий, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що позивача незаконно було звільнено з посади головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності поновлення позивача на вказаній посаді з 04.05.2017 року та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", ст.ст. 5-1, 49-2 КЗпП України, щодо звільнення позивача виключно за умови неможливості пропозиції іншої рівноцінної посади або іншої роботи.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду невідповідності суми заробітку за час вимушеного прогулу в резолютивній частині постанови, оголошеної безпосередньо у судовому засіданні та в повному тексті рішення, колегія суддів не приймає до уваги з огляду можливості виправлення описки або арифметичної помилки в порядку ст. 169 КАС України судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2017 року по справі № 816/1232/17 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2017р. по справі № 816/1232/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 11.12.2017 р.