Постанова № 70857728, 05.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О. ,

позивача - ОСОБА_1, представників сторін : позивача - Панченко О.О,. відповідача - Леонової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/926/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,вимоги про сплату боргу,рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИЛА

08 червня 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) , в якій просив суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003131300, яким нарахована сума грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» в розмірі 34 066 грн. 51 коп., з них: за основним платежем - 27 253 грн. 20 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 813 грн. 31 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003121300, яким нарахована сума грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» в розмірі 1 701 грн. 25 коп., з них: за основним платежем - 1 361 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 340 грн. 25 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003111300, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем «адміністративні штрафи» в розмірі 510 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.05.2017 року № Ф-0003141300, якою зобов`язано сплатити недоїмку в сумі 50 599 грн. 46 коп.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.05.2017 року № 0003151300 на загальну суму 8 767 грн 43 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року по справі № 816/926/17 адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003131300 від 04.05.2017 року, № 0003121300 від 04.05.2017 року, № 0003111300 від 04.05.2017 року, а також визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу від 04.05.2017 року № Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій від 04.05.2017 року № 0003151300.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39780421) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5) судові витрати у розмірі 956 грн. 45 коп. (дев`ятсот п`ятдесят шість гривень сорок п`ять копійок), а також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року по справі № 816/926/17 скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що в силу п.1 ст.325 Цивільного кодексу України, пп.139.1.5 ст.139, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) до складу витрат фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, не включається сума амортизації основних засобів. Зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до складу витрат, які враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу, суму амортизації транспортних засобів у розмірі 182073 грн., у т.ч. за 2014 рік - на 91340 грн., за 2015 рік - на 90733 грн., що потягло за собою заниження грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору.

Крім того, стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів обгрунтування понесених витрат на послуги адвоката, а саме відсутні докази обгрунтування часу, витраченого на проведення консультацій, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, підготовку та складання позовної заяви, складення процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, актів прийому-передачі наданих юридичних послуг. Судом першої інстанції не надано належної оцінки відсутності документального підтвердження понесених витрат на підготовку та складення позовної заяви адвокатом Панченко О.О., оскільки позов підписано особисто позивачем ОСОБА_1

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року по справі № 816/926/17 скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Позивач та його представник в судовому засіданні та у надісланих до суду письмових запереченнях просили суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Стверджує, що позивач як фізична особа-підприємець, що перебуває на загальній системі оподаткування, має право формувати валові витрати на прибуток так само, як і юридична особа-платник податків, зокрема, відносити до складу витрат ті витрати, які пов'язані з використанням транспортних засобів (вартість запасних частин, шин, технічного обслуговування), тим більше, що основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є діяльність вантажного автомобільного транспорту. Вказали, що транспортні засоби, на які нараховувалась амортизація, використовувались позивачем у господарській діяльності, позивачем вівся облік витрат, пов'язаних з амортизацією, до порядку ведення такого обліку та оформлення первинних документів у фахівців податкового органу зауваження під час перевірки були відсутні. При цьому, відповідачем не викладено в акті перевірки висновку про завищення витрат та заниження доходу за 2013 рік, незважаючи на те, що у 2013 році облік витрат вівся позивачем таким же чином, що й у 2014-2015 роках, за які відповідачем констатовано завщення витрат.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5) зареєстрований як фізична особа-підприємець 18 квітня 2005 року (т.1 а.с. 14).

Головним управлінням ДФС у Полтавській області в період з 16.02.2017 року по 09.03.2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.03.2017 року № 333 (т.1 а.с. 20-32), в якому зафіксовані наступні порушення:

- статті 44, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб - підприємців на загальну суму 27253,20 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 13643,26 грн., та за 2015 рік на суму 13609,94 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: невірне визначення суми нарахованих та сплачених платежів з військового збору за 2015 рік, що призвело до заниження податкових зобов`язань в загальній сумі 1361,00 грн.;

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, а саме: включення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних;

- пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 63894,04 грн., в тому числі за 2014 рік - 32409,73 грн., за 2015 рік - 31484,31 грн.

На підставі наведених висновків акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області винесені наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003131300, яким нарахована сума грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» в розмірі 34066,51 грн., з них: за основним платежем - 27253,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6813,31 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003121300, яким нарахована сума грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» в розмірі 1 701 грн. 25 коп., з них: за податковим зобов`язанням - 1 361 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 340 грн. 25 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003111300, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем "адміністративні штрафи" в розмірі 510,00 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.05.2017 року № Ф-0003141300, якою зобов`язано сплатити недоїмку в сумі 50599,46 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.05.2017 року № 0003151300 на загальну суму 8767,43 грн.

Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості включення позивачем до складу витрат у 2014 та 2015 роках витрат, пов`язаних із амортизацією автотранспортних засобів, в сумі 182073 грн., та, як наслідок, безпідставності висновків відповідача про завищення позивачем витрат та заниження грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску та військового збору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору слугував висновок відповідача про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, та, як наслідок, заниження чистого оподатковуваного доходу.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача хибним, з наступних підстав.

Відповідно до п.177.1 ст.177 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

За приписами п.177.4 ст.177 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015 року) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

У відповідності до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп."в" пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат, включаються, зокрема, витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, пунктом 138.8, підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України прямо передбачено віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу, амортизації основних засобів, якими у випадку позивача є вантажні транспортні засоби.

Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу в редакції, чинній на 2014 рік, встановлено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» підпункт 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу - виключений.

Разом з тим, згідно з п.177.4 ст.177 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року зі змінами, внесеними Законом України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2015 року) встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Таким чином, до складу витрат не включаються безпосередньо витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, однак, ці витрати підлягають амортизації в порядку, визначеному статтею 144-146 ПК України, та підлягають включенню до складу витрат на технічне обслуговування, ремонт техніки та забезпечення її належного функціонування для використання в господарській діяльності.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2015 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України, платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що надаючи фізичній особі-підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, законодавець одночасно не позбавляє підприємця права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації.

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, під час нарахування амортизації фізичній особі - підприємцю достатньо вести такий облік, дані якого давали б змогу судити про правильність обчислення амортизації і балансової (залишкової) вартості основних фондів.

Таким чином, твердження податкового органу про відсутність у позивача права здійснювати облік основних засобів, та у зв`язку з цим включати до валових витрат втрати у вигляді амортизаційних відрахувань за основними засобами, які використовуються ним у підприємницькій діяльності, є необґрунтованим та безпідставним.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що основною діяльністю позивача за КВЕД є: 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; а також - 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

На підтвердження того, що позивачем здійснювалась зазначена діяльність, ФОП ОСОБА_1 надані до матеріалів справи копії договорів на транспортно-експедиторське обслуговування та договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом (т.1, а.с. 142-205), копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних (т. 1 а.с.206 -249; т.2 а.с. 1-11).

При цьому, з наявної в матеріалах справи копії Книги облікових відомостей по товарно-матеріальних рахунках вбачається, що ФОП ОСОБА_1 використовує у своїй підприємницькій діяльності вантажні автомобілі, напівпричіпи - рефрижератори, напівпричіпи - фургони ізотермічні KOGEL (т.1 а.с. 42-53). Зазначена автомобільна техніка належить відповідачеві на праві власності, що підтверджується наявними в справі копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т. 1 а.с. 54- 60).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем велась книга обліку основних засобів, у якій відображено дату придбання, найменування, встановлений строк експлуатації транспортних засобів, та нараховувалась амортизація на кожний траснпортний засіб (т.1, а.с.43-53).

Зауваження щодо ведення цієї книги та порядку нарахування амортизації у перевіряючих були відсутні, і в акті перевірки не викладені.

Єдиною підставою для твердження відповідача про відсутність у позивача права на формування витрат за рахунок амортизації транспортних засобів слугувала та обставина, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка, на думку відповідача, не повинна вести бухгалтерський облік доходів і витрат.

Разом з тим, як зазначалось вище, такий висновок відповідача є безпідставним та не впливає на правомірність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 облік витрат, пов`язаних з обслуговуванням автомобільної техніки, здійснював у Книзі обліку доходів і витрат (т. 1 а.с. 82-91). На підтвердження витрат, здійснених на утримання автомобільної техніки, позивачем надані банківські виписки про рух коштів по рахунку за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року (т.2, а.с. 12- 111).

Слід відмітити, що позивачем витрати по амортизації транспортних засобів позивачем включалися до складу витрат, що враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу, з 2013 року, однак, висновок про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат та заниження доходу за 2013 рік, який також було охоплено перевіркою, в акті перевірки відсутній. Завищення витрат за рахунок амортизаційних нарахувань відповідачем констатовано лише щодо витрат 2014 та 2015 років.

З акту перевірки вбачається, що факт придбання, оплати, використання запчастин та витратних матеріалів у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_1, відповідачем не заперечується.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість включення позивачем до складу витрат у 2014 та 2015 роках витрат, пов`язаних із амортизацією автотранспортних засобів, в сумі 182073 грн., підтверджених документально.

Отже, висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу витрат, що враховуючиться при визначенні об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб, витрат по амортизації транспортних засобів за 2014-2015 роки є необґрунтованим та не є підставою для збільшення позивачеві об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003131300, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" в розмірі 34066 грн. 51 коп., є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставами для збільшення позивачеві грошового зобов'язання з військового збору слугули висновки відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, було невірно визначено суми нарахованих та сплачених платежів з військового збору за 2015 рік.

У свою чергу, такі висновки відповідачем зроблено виходячи з твердження про заниження ФОП ОСОБА_1 доходу за 2015 рік.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

З огляду на необґрунтованість тверджень податкового органу про завищення позивачем валових витрат по операціям зі сплати вартості запчастин автомобільних засобів та заниження доходів в цій частині, підстав для нарахування військового податку з таких доходів, відповідно до статті 163 Податкового кодексу, немає.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 року № 0003131300 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку оскаржуваним вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 04.05.2017 року №Ф-0003141300 та рішенню про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.05.2017 року № 0003151300, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення вказаних рішень ГУ ДФС у Полтавській області слугували висновки про порушення позивачем пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв'язку з чим, на думку відповідача, позивачем було занижено єдиний внесок за 2014 та 2015 роки.

У свою чергу, такі висновки відповідачем зроблено виходячи з твердження про заниження ФОП ОСОБА_1 доходу за 2014-2015 роки.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною 11 статті 8 зазначеного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Положеннями пункту 6 статті 1 та частини 3 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Згідно з п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній до 01.01.2015 року) за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

З 01.01.2015 року до вказаної норми внесено зміни, відповідно до яких за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що висновок ГУ ДФС у Полтавській області про заниження необхідної до сплати суми єдиного внеску побудований лише на твердженні про заниження чистого оподатковуваного доходу.

У зв`язку з тим, що доводи позивача про заниження суми такого доходу не знайшли підтвердження в ході розгляду справи, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про заниження суми єдиного внеску за 2014 - 2015 роки, а відтак і відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.05.2017 року № Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.05.2017 року № 0003151300.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі висновків відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, а саме: включення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних, винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення 04.05.2017 року № 0003111300.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Між тим, зауважень власне щодо порядку ведення книги обліку доходів і витрат відповідачем в акті перевірки не викладено.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про порушення пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.177.10 ст.177 ПК України відповідач вважає включення до декларації про майновий стан і доходиза 2014-2015 роки неправдивих даних.

Оскільки під час розгляду справи висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат внаслідок віднесення до них амортизаційних нарахувань по основним засобам, не знайшли свого підтвердження, підстав для накладення штрафних санкцій за невключення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних, немає.

Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії податкового повідомлення - рішення 04.05.2017 року № 0003111300, підставою для його прийняття зазначено також порушення п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України, висновки про яке в акті перевірки відсутні.

Отже, податкове повідомлення - рішення 04.05.2017 року № 0003111300 має бути визнане протиправним та скасоване.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Полтавській області від 04.05.2017 року № 0003131300 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 27253,20 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6813,31 грн., № 0003121300 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати військового збору в розмірі 1361,00 грн. та застосування 340,25 грн., № 0003111300 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510,00 грн., вимоги про сплату єдиного внеску від 04.05.2017 року № Ф-0003141300 в розмірі 50599,46 грн., рішення від 04.05.2017 року № 0003151300 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8767,43 грн. за донарахування єдиного внеску.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 956 грн. 45 коп., беручи до уваги, що суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення судом першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 956 грн. 45 коп.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн., з наступних підстав.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на правову допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Зі змісту ч.1 ст.90 КАС України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону № 5076).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 5076, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Статтею 29 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

В договорі про надання правової допомоги можуть бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк, інше) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження наданої правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI від 20.12.2011 року розмір компенсації витрат на правову допомогу у справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем надано надано до матеріалів справи : копію договору про надання правової допомоги № 31 від 06.06.2017 року із адвокатом Панченко Оленою Олександрівною (т.1, а.с. 67-68), ордер на надання правової допомоги від 06.06.2017 року № 018030 (т.1, а.с. 66), копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю (т.2, а.с. 220), копію витягів з Єдиного реєстру адвокатів України від 15.11.2017 року (т.2, а.с.211, 221), розрахунки вартості наданої правової допомоги № 1 від 21.06.2017 року на суму 7680 грн. та № 2 на суму 2860 грн. (т. 1, а.с. 100, т.2, а.с.138), оригінал квитанції № 22/ПО від 19.06.2017 року на суму 10000,00 грн. (т.1, а.с.99), акту прийому-передачі наданих юридичних послуг (т.3, а.с. 99-106).

Зазначеними вище розрахунками вартості наданої правової допомоги та актів прийому-передачі наданих послуг відображено, що адвокатом Панченко О.О. в рамках надання правової допомоги ФОП ОСОБА_1 станом на 21.06.2017 року витрачено : на пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи - 3 години, підготовку та складення позовної заяви - 5 годин, складення запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді - 2 години, усні консультації, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом - 2 години, всього 12 годин, вартість яких, з урахуванням граничного розміру, встановленого статтею 1 Закону № 4191-VI, складає 7680,00 грн.; станом на 03.08.2017 року витрачено - пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи - 2 години, вивчення матеріалів справи - 15 хв., складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді - 45 хв., усні консультації, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом - 1 годину, всього 4 години, вартість яких, з урахуванням граничного розміру, встановленого статтею 1 Закону № 4191-VI, складає 2560,00 грн.

Таким чином, за вказаними розрахунками та актами прийому-передачі, вартість наданої правової допомоги складає 10240,00 грн., позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача фактично сплачену суму в розмірі 10000 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази обґрунтування часу, витраченого на пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи, складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді, усних консультацій, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом, а тому сума коштів, включена до розрахунків та актів прийму-здачі наданих послуг як вартість вказаних видів роботи адвоката, не підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено фактичне надання правової допомоги у вигляді складання позовної заяви, яка була подана до суду 08.06.2017 року (після укладення договору про надання правової допомоги від 06.06.2017 року № 31 та видачу ордера на надання правової допомоги від 06.06.2017 року), на що згідно з розрахунком № 1 витрачено 5 годин.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням граничного розміру втрат на правову допомогу (40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року за 1 годину), встановленого Законом № 4191-VI, а також визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1600 грн., колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу, надану протягом розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 3200,00 грн. ((1600,00 грн. х 40%)=640,00 грн. х 5), а не 10000,00 грн., як помилково зазначив суд першої інстанції.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача про те, що оскільки позовна заява подана безпосередньо позивачем ФОП ОСОБА_1, витрати на правову допомогу відшкодуванню не підлягають.

Так, відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги № 31 від 06.06.2017 року адвокат Панченко О.О. взяла на себе зобов'язання щодо складання, підготовки та подання до суду адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 ркоу № 000313130, № 0003121300 та № 00031111300, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 04.05.2017 року № Ф-000314300, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдинорго внеску від 04.05.2017 року № 0003151300.

Як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень представника позивача та не спростовано відповідачем по справі, адвокатом Панченко О.О. було складено адміністративний позов, а після його підписання ФОП ОСОБА_1 адміністративний позов було подано до Полтавського окружного адміністративного суду через канцелярію суду, про що свідчить наявний на позовній заяві відбиток вхідного штампу суду. Зазначений позов було прийнято судом, оскільки відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги від 06.06.2017 року та ордеру від 06.06.2017 року Панченко О.О. мала відповідні повноваження на день подання позову - 08.06.2017 року.

Відповідно до ст.201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

На підставі наведеного вище, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року по справі № 816/926/17 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат на правову допомогу, шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини постанови в такій редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39780421) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5) судові витрати у розмірі 956 грн. 45 коп. (дев`ятсот п`ятдесят шість гривень сорок п`ять копійок), а також витрати на правову допомогу у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.».

Позивачем також заявлено клопотання від 22.11.2017 року про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції надано до матеріалів справи копію договору № 2/13 від 13.11.2017 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Адвокатське бюро «Олени Панченко» в особі керуючого Панченко О.О., оригінал платіжного доручення № 358 від 15.11.2017 року на суму 5000,00 грн., розрахунки вартості наданої правової допомоги по справі № 816/926/17, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України від 15.11.2017 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.10.2017 року (т.2, а.с.212), акту № 1 від 27.11.2017 року прийому-здачі виконаних робіт до договору № 2/13 про надання правової допомоги від 13.11.2017 року (т.2, а.с.233).

Згідно з наявними в матеріалах справи розрахунками вартості наданої правової допомоги від 16.11.2017 року та від 27.11.2017 року та актами приймання-здачі виконаних робіт, адвокатом Панченко О.О. за договором № 2/13 від 13.11.2017 року станом на 16.11.2017 року витрачено : на пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи - 1 годину, складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді - 1 годину, проведення усних консультацій, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом - 1 годину, підготовку заперечення на апеляційну скаргу - 7 годин, всього 10 години, вартість яких, з урахуванням граничного розміру, встановленого статтею 1 Закону № 4191-VI, складає 6400,00 грн.; станом на 27.11.2017 року витрачено на складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді - 1 годину, вартість яких, з урахуванням граничного розміру, встановленого статтею 1 Закону № 4191-VI, складає 640,00 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази обґрунтування часу, витраченого на пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи, складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді, усних консультацій, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом, та складення заперечень на апеляційну скаргу саме протягом 7 годин, а тому сума коштів, включена до розрахунків та актів прийму-здачі наданих послуг як вартість вказаних видів роботи адвоката, не підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що адвокатом Панченко О.О. в рамках надання правової допомоги за договором № 2/13 від 13.11.2017 року складено та направлено до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу від 15.11.2017 року (т.2, а.с.191-200), які надійшли до суду апеляційної інстанції поштою 17.11.2017 року.

Однак, беручи до уваги, що підготовка до розгляду справи, формування своєї правової позиції та узгодження її з клієнтом представником позивача здійснено ще під час розгляду справи судом першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції ця правова позиція не зазнала змін, з огляду на принципи справедливості та розумності, якими повинен керуватися суд при вирішенні питання компенсації судових витрат, колегія суддів вважає, що вартість надання цього виду правової допомоги повинна компенсуватися позивачеві, однак, в обсязі однієї години, а не 7 годин, як вказано в розрахунку та акті прийому-передачі виконаних робіт (1600,00 грн. х 40% = 640,00 грн.)

Крім того, в силу ст.1 Закону № 4191-VI підлягає відшкодуванню на користь позивача вартість часу, витраченого адвокатом безпосередньо на участь в судовому засіданні - 320,00 грн. (30 хв. х 1600,00 грн. х 40%).

Згідно з наданим до матеріалів справи оригіналом платіжного доручення № 358 від 15.11.2017 року, позивачем фактично сплачено адвокату (Адвокатське бюро «Олени Панченко») 5000,00 грн. (т.2, а.с.209).

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню вартість наданої правової допомоги в рамках розгляду справи судом апеляційної інстанції в розмірі 960,00 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.3 ст.198, ст.ст.201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/926/17 змінити в частині розподілу судових витрат на правову допомогу, виклавши абзац 3 резолютивної частини постанови в такій редакції:

«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39780421) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5) судові витрати у розмірі 956 грн. 45 коп. (дев`ятсот п`ятдесят шість гривень сорок п`ять копійок), а також витрати на правову допомогу у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.».

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/926/17 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39780421) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5) витрати на правову допомогу, надану протягом розгляду справи судом апеляційної інстанції, в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11.12.2017 р.