Постанова № 70857442, 05.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі № 819/623/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,-

ВСТАНОВИВ:

13.04.2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому просить стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на її користь недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 1600,00 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року позов задоволено повністю.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень 2017 року, з вирахуванням виплаченої суми суддівської винагороди, при розрахунку посадового окладу якої застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину у розмірі 3200 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржило Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, яке покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, відповідно до якої в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, з урахуванням положень Закону України від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачу з 01.01.2017 року суддівської винагороди виходячи з місячного розміру посадового окладу 32000 грн. Згідно з листом ДСА України від 15.01.2017 року №11-256/17 чинним законодавством України з січня 2017 року встановлено посадовий оклад судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. При цьому, з урахуванням приписів Закону України від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задоволити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 23 травня 2013 року призначена на посаду судді Харцизького міського суду Донецької області. Указом Президента України № 83/2015 від 14 лютого 2015 року ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області де і працює по даний час.

Відповідно до довідки про доходи судді Сташків Н. М. за січень 2017 року виплачено суддівську винагороду в розмірі 14882,20 грн., що на думку позивача є неправомірним так як розмір її посадового окладу повинен становити 32000,00 грн, а саме 10 мінімальних заробітних плат.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що якщо держава задекларувала певні правила обрахунку розміру суддівської винагороди то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил. Тобто, на переконання суду, поки не внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині визначення розміру посадового окладу судді, відсутні підстави для застосування відповідачами розрахункової величини у меншому розмірі ніж мінімальна заробітна плата.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

За змістом статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

За приписами частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 3 статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Сторонами не заперечується той факт, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання.

Частиною третьою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 3200 грн.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року визначено установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Згідно з практикою застосування норм права у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідач діяв у відповідності до приписів наведених вище нормативно-правових актів, а тому право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за січень 2017 року не порушене, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області – задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі № 819/623/17 – скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про стягнення суддівської винагороди - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 08.12.2017 року.