Постанова № 70856611, 07.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа № 914/1634/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.

при секретарі Мокрій А.В.

розглянув апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області № 05/2-1582вих 17 від 06.10.2017р. (вх. № 01-05/5480/17 від 21.11.2017)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 р.

у справі № 914/1634/17 (суддя Синчук М.М.)

за позовом: Керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача-1: Бродівської районної державної адміністрації Львівської області, м. Броди, Львівської області

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Волощака Анатолія Романовича, с. Конюшків, Бродівського району, Львівської області

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку.

за участю представників:

від прокуратури: Яворський Я.Т. - прокурор Прокуратури Львівської області (посвідчення № 047903 від 13.09.2017р.);

від позивача: Андрухів Є.М.- представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача-1: не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача-2: : не з'явився (належно повідомлений).

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 29 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у зв'язку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду України від 24.11.2017р. прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено до розгляду на 07.12.2017р.

Відповідачі у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого повідомлення від 24.11.2017р. та списком згрупованих поштових відправлень від 24.11.2017р.

Від відповідача-1 Бродівської районної державної адміністрації Львівської області надійшло клопотання №04.37-8/4318-1 від 30.11.2017р. (вх. №01-04/8210/17 від 04.12.2017р.) про розгляд справи без участі представника.

Від відповідача-2 ФОП Волощака Анатолія Романовича надійшла заява б/н від 04.12.2017р. (вх. №01-04/8222/17 від 04.12.2017р.), у якій зазначає, що повний текст рішення суду першої інстанції відповідачу-2 не надсилався, а тому просить надати необхідний термін для ознайомлення з рішенням та підготовки і подання відзиву на апеляційну скаргу та відкласти розгляд справи. До поданої заяви додано копію заяви відповідача-2, подану до Господарського суду Львівської області 04.12.2017р., про надіслання копії рішення суду.

Присутні представники учасників процесу вирішення цього клопотання поклали на розсуд суду.

Колегія суддів, порадившись, вирішила клопотання відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 96 ГПК України сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, подання відзиву на апеляційну скаргу є правом сторони, а не обов'язком, а суд за відсутності поданого відзиву на апеляційну скаргу наділений правом розглянути справу. Також відповідач-2 з часу, коли дізнався про призначення розгляду справи на 07.12.2017р., міг реалізувати свої процесуальні права на ознайомлення з матеріалами справи, натомість, будучи присутнім при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення, лише 04.12.17 р. після отримання 02.12.17р. ухвали суду апеляційної інстанції про порушення провадження у справі, подав заяву в місцевий господарський суд з проханням надіслати рішення суду. Відповідно до ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Крім того, згідно ч.2 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262-IV усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Так само судом взято до уваги відсутність клопотань від учасників процесу з приводу необхідності подання доказів з дотриманням вимог ст. 101 ГПК України та наявність в матеріалах справи усіх доказів, необхідних для розгляду апеляційної скарги по суті.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 р. у справі №914/1634/17 (суддя Синчук М.М.) у задоволенні позовних вимог керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача-1: Бродівської районної державної адміністрації Львівської області та до відповідача-2: ФОП Волощака Анатолія Романовича про визнання недійсним договору оренди землі від 22.03.2006р. та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 10,8122 га відмовлено повністю.

Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 203, 215, 256, 257, 261, ч.3 та ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), ч.1 ст. 17, ст. 19, ч.1 ст. 93, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 124, ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), ч.1 ст.6, ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV (надалі - Закон №161-XIV), п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року №586-XIV (надалі - Закон №586-XIV ), ст.ст. 23, 24 Закону України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року №2535-XII (надалі - Закон №2535-XII), ст. 13, ч.1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року №1378-IV , ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України (надалі - ВК України), і зроблено висновок, що при укладенні спірного договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена для визначення розміру орендної плати, а тому позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди землі є підставними та обґрунтованими. Оскільки, відповідачем-2 заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку із встановленням місцевим господарським судом судом факту обізнаності позивачем про свої порушені права чи про особу, яка їх порушила, 01.01.13р. та 01.07.13 р., за відсутності клопотання позивача про поважність причин пропуску позовної давності, місцевим господарським судом відмовлено в позові. При цьому взято до уваги, що прокурор таким правом не наділений.

Заступник прокурора Львівської області не погоджується з ухваленим рішенням суду і вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, зокрема, про помилковість висновку місцевого господарського суду, що Львівська обласна державна адміністрація повинна була довідатись про порушення свого права ще 01.01.2013р., а не 16.08.2017 р. у зв'язку з отриманням копії позовної заяви від Радехівської місцевої прокуратури. Наголошує на поважності причин пропуску позовної давності, оскільки з тексту оскаржуваного договору неможливо було встановити його очевидну протиправність, через що у прокурора не було підстав для перевірки. Зазначає, що з 26.10.2014р. органи прокуратури не наділені повноваженнями щодо проведення перевірок додержання вимог чинного законодавства. Вказує, на безпідставність посилання, як на одну з підстав пропуску позовної давності на те, що Бродівській районній державній адміністрації, а не Львівській обласній державній адміністрації, як позивачу було відомо про договір. Посилається на те, що судом невірно застосовано до спірних правовідносин ст. 770 ЦК України. Вважає безпідставними висновки суду, щодо правонаступництва Львівської обласної державної адміністрації та її обов'язку знати про порушення прав держави з моменту укладення договору. У даній справі захисту потребують суспільні інтереси, а не інтереси орендаря. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 р. у справі №914/1634/17, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

У поясненнях до апеляційної скарги Львівська обласна державна адміністрація, зокрема, вважає доводи апелянта обгрунтованими та підтримує їх.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та поясненнями на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

22.03.2006р. між Бродівською районною державною адміністрацією (орендодавець), з однієї сторони та приватним підприємцем Волощаком Анатолієм Романовичем (орендар), на підставі розпорядження №298 від 07.09.2005 року, укладено договір оренди землі (надалі - Договір) площею 10,8122 га, в тому числі ставок - 4,9415 га, заболочені землі - 1,6082 га, відкриті землі - без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - 1,9424 га, сіножаті - 2,3201 га, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в ур. "Романці" за межами населених пунктів Язлівчицької сільської ради (а.с. 32-34).

Договір оренди землі 22.03.2006 р. зареєстровано у Бродівському відділі ДП центрі державного земельного кадастру при Держкомземі України (Львівська філія), про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03.01.2007 р. за №040744800001.

Згідно п. 3 Договору кадастровий номер земельної ділянки: 4620388600:06:004:0001.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена.

Згідно п. 8 Договору, договір укладено терміном на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен, не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата за земельну ділянку встановлена в розмірі двох ставок земельного податку за відповідний вид угідь, тобто 427,23 грн в рік. Розмір орендної плати індексується кожного року відповідно до чинного законодавства.

Орендна плата сплачується щомісячно у грошовій формі і перераховується на рахунок 33219815600046 ЗКПО одержувача 23966573 в ОУДК м. Львів, МФО 825014 (п. 10 Договору).

Відповідно до п.14 Договору, земельна ділянка передається в оренду для риборозведення.

Згідно п. 15 Договору цільове призначення земельної ділянки - землі змішаного використання.

Земельна ділянка була передана ФОП Волощаку Анатолію Романовичу, що підтверджується актом прийому передачі земельних ділянок від 30.03.2006р. (а.с. 25).

Прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Бродівської районної державної адміністрації Львівської області до ФОП Волощака Анатолія Романовича про визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання ФОП Волощака Анатолія Романовича повернути земельну ділянку загальною площею 10,8122 га. Львівській обласній державній адміністрації, оскільки при укладенні договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не проводилася. Як наслідок до місцевого бюджету не надходять кошти у визначеному законодавством розмірі, чим порушуються інтереси держави. Оспорюваний договір оренди суперечить вимогам статті 13 Закону України "Про оцінку земель", приписам статті 15 Закону України "Про оренду землі". Станом на момент подання позову розпорядником земельної ділянки є Львівська обласна державна адміністрація. Зазначає, що прокурору про відсутність проведеної нормативно - грошової оцінки, стало відомо у червні 2017 році, після надходження інформації із відділу Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, ЗК України, ЦК України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею площею 10,8122 га, в тому числі ставок - 4,9415 га, заболочені землі - 1,6082 га, відкриті землі - без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - 1,9424 га, сіножаті - 2,3201 га, станом на день прийняття розпоряджень знаходиться за межами населеного пункту Язлівчицької сільської ради, в ур. "Романці" і надана орендарю для риборозведення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року №586-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

На підставі розпорядження голови Бродівської райдержадміністрації №298 від 07.09.2005 р. між Бродівською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем Волощаком Анатолієм Романовичем 22.03.2006р. укладено договір оренди землі.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону №161-XIV (в редакції чинній на момент укладення договору) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 19 ЗК України визначено, що Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з ч.1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України зі змінами від 29.05.13р №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Орендна плата за землю відповідно до статті 21 Закону №161-XIV - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Згідно ст.ст. 23, 24 №2535-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Згідно ст. 13 Закону №1378-IV XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону №1378-IV XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Враховуючи наведені норми матеріального права, суд зазначає, що 22.03.2006р. при укладенні договору оренди землі між Бродівською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем Волощаком Анатолієм Романовичем розмір орендної плати не був визначений на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Даний висновок також підтверджується п. 5 Договору, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно зроблено висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 93 ЗК України особа набуває права використовувати земельну ділянку не з моменту прийняття рішення компетентним органом про передачу її в оренду, а з моменту укладення договору оренди землі. Чинність рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для укладення договору оренди земельної ділянки, не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання недійсним відповідного договору (постанова Верховного Суду України у справі №18/109 від 27.01.2009р.).

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням. Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки, у порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним (правова позиція Верховного Суду України у справі за № 6-824цс16 від 11 травня 2016 року).

Під час розгляду справи місцевим господарським судом у судовому засіданні 23.10.2017р. відповідачем-2 заявлено в усній формі клопотання про застосування позовної давності. Дана обставина підтверджується протоколом судового засідання від 23.10.2017р. (а.с.93-94).

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81 1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи (абзац 7 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зі змінами).

Щодо застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Прокурором стверджується, що з тексту оскаржуваного договору неможливо було встановити його очевидну протиправність, що про відсутність проведеної нормативно - грошової оцінки земельної ділянки йому стало відомо 07.06.2017 р. після надходження інформації із відділу Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (а.с. 20-21). Стверджує, що Львівська обласна державна адміністрація не була стороною укладеного договору, а тому їй не було відомо про існування договору оренди землі від 22.03.2006р. Вважає причини пропуску позовної давності поважними, а порушене право підлягає захисту згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з такою думкою прокурора з огляду на наступне.

Як встановлено судами, в самому тексті договору (п.5) зазначено: "нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена".

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із змісту наведеної норми вбачається, що цей строк обчислюється саме для особи(довірителя), права якої порушено.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012 № 5288-VI в ГПК України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати наступні випадки: 1) прокурор є позивачем; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

В першому випадку, строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 ЦК України. В іншому випадку, строк позовної давності обчислюється для визначеного позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік строків позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду (абзаци 4, 5 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14).

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин. (правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6-152цс14).

Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року №586-XIV (далі - Закон №586-ХІV) обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Тобто, здійснювати державний контроль за діяльністю районних державних адміністрацій, в тому числі, у сфері земельних правовідносин є обов'язком обласних державних адміністрацій.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону №586-ХІV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону №586-ХІV місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Крім того, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р. №5245-VI, який набрав чинності 01.01.2013 р. та ст. 122 ЗК України, змінені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування. Відповідно до зазначених змін повноваження щодо передачі в оренду земельних ділянок для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт у межах населених пунктів перейшло до відповідних місцевих рад, а за межами населених пунктів до обласних державних адміністрацій.

Також, із набранням чинності 01.07.2013 р. Законом України "Про аквакультуру" від 18 вересня 2012 року №5293-VI змінився встановлений статтею 51 ВК України порядок надання водних об'єктів в оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 ВК України водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Право користування майном у орендаря ґрунтується на договорі оренди і триває протягом дії договору незважаючи на зміну власника, а згідно ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавцем в даному випадку не визначено переліку випадків зміни власника речі, в даному випадку у зазначеній нормі іде мова про будь які законні підстави зміни власника речі ( правонаступництво, успадкування, продаж, дарування тощо). Відповідно до ч.2 ст.770 ЦК України сторони вправі були передбачити таку умову припинення договору оренди як зміна власника речі, однак у спірному договорі така умова відсутня.

Згідно ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. (Вищевказана правова позиція наведена в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі №3-374гс15).

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14).

Таким чином, суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що Львівська обласна державна адміністрація могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, ще у 2013 році. Клопотання Львівської обласної державної адміністрації про визнання поважними причин пропуску позовної давності у матеріалах справи відсутнє.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за I півріччя 2017р.).

Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності у розглянутій справі поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанови Верховного Суду України від 22 березня 2017 р. у справі N 3-1486гс16 та від 7 червня 2017 р. у справі N 3-455гс17).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного Суду України від 01.08.2014р. у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Керівник Радехівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з даним позовом лише 02.08.2017р. (надіславши позовну заяву), тобто, після спливу трьох років загальної позовної давності.

Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, позивачем (Львівською обласною державною адміністрацією) суду не подано.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, у відповідності до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального права.

Усе викладене дає підстави для залишення без задоволення апеляційної скарги, у зв'язку із чим згідно із ст. 49 ГПК України на апелянта покладаються судові витрати.

Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 р. у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на Прокуратуру Львівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.12.2017р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Хабіб М.І.

Суддя Юрченко Я.О.