Рішення № 7085590, 14.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/478 14.12.09

За позовом Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та звязку України, Державного територіально

галузевого об»єднання «Південно Західна залізниця»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета міст»

Про стягнення 763513 грн. 22 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури Лубіна Н.О. посвідчення №305 від 20.11.2008р.

Від позивача -1 не з»явився

Від позивача -2 Козій І.П. по дов. №2921 НЮ від 11.12.2009р.

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та звязку України, Державного територіально галузевого об»єднання «Південно Західна залізниця»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ««БМК Планета міст» 763513 грн. 22 коп., із яких: 509449 грн. 48 коп. основного боргу, 176010 грн. 66 коп. пені за прострочку платежу, 30815 грн. 61 коп. 3% річних, 47237 грн. 47 коп. інфляційні втрати.

Представники прокуратури та позивача -1 позовні вимоги в судовому засіданні підтримали в повному обсязі.

Відповідач в засідання суду не зявився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 27.11.2009р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового рекомендованого відправлення. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача 1 та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 14.12.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників прокуратури та позивача-1 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури і позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

14.10.2008р. між Державним територіально галузевим об»єднанням «Південно Західна залізниця» (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета міст»(далі відповідач) було укладено договір № 1114/1008 оренди окремо індивідуально визначеного рухомого майна (далі Договір).

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування буровий агрегат BAUER BG №781 з наявним технологічним обладанням і технічною документацією.

31.10.2008р. між сторонами був підписаний приймально - здавальний акт.

Пунктом10.1. Договору встановлено, що договір діє з дати підписання по 31.12.2008р. включно.

Спір виник внаслідок того, що прокурор вважає, що відповідач не виконав основного обовязку Орендаря щодо внесення орендної плати по Договору за період його дії , внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 509449 грн. 48 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.1 Договору за користування обєктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №876, та складає за перший (базовий) місяць оренди, без врахування ПДВ 390318 грн. 85 коп.

В п. 3.4 договору сторони обумовили строки оплати орендних платежів.

Згідно умов договору, рахунків фактур за період з грудня 2008 року по 6 травень 2009 року відповідач повинен був перерахувати позивачу орендну плату в сумі 2150046 грн. 73 коп.

Відповідачем в рахунок сплати орендних платежів перераховано суму в розмірі 1640597 грн. 25 коп., що підтверджується банківськими виписками.

Всупереч вищеназваному договірному зобовязанню відповідач не виконав своїх обовязків у частинні внесення плати за рухомого майна, в результаті чого виникла заборгованість станом на 26.10.2009р. в сумі 509449 грн. 48 коп.

06 травня 2009 року між сторонами був підписаний приймально здавальний акт, відповідно до якого відповідач повернув позивачу рухоме майно.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обовязком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобовязаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач у зазначений період користувався майном, а тому зобовязаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 509 449 грн. 48 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно ст.. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Аналогічні положення містяться у ст.. 230 Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 9.3 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати, з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Оскільки відповідач припустився прострочки по орендним платежам з нього на підставі п. 9.3 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»підлягає стягненню пеня в сумі 176010 грн. 66 коп. відповідно до наданого позивачем і неоспореного відповідачем уточненого розрахунку суми пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

З огляду на викладене, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 47 237 грн. 47 коп. та 3% річних в сумі 30 815 грн. 61 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета міст» (м. Київ, вул.. Волинська, 60, м. Київ, вул.. Причальна,1, код 32846139) на користь Державного територіально галузевого об»єднання «Південно Західна залізниця» (м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) 26064061) 509 449 грн. 48 коп. основного боргу, 47237 грн. 47 коп. інфляційні збитки, 176010 грн. 66 коп. пеня за прострочку платежу, 30815 грн. 61 коп. 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета міст» (м. Київ, вул.. Волинська, 60, м. київ, вул. Причальна,1, код 32846139) в доход Державного бюджету України 7 635 грн. 13 коп. державного мита.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета міст» (м. Київ, вул.. Волинська, 60, м. Київ, вул. Причальна,1, код 32846139) (м. Київ, проспект Науки, 10, кв. 39, код ЄДРПОУ 34938456) 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Суддя Трофименко Т.Ю.