Рішення № 7085582, 02.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/679 02.12.09

За позовом прокурора Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі:

1) Державного комітету лісового господарства України

2) Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства

3) Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ЮМ"

про стягннення 11088,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратурине прибув

Від позивача-1 не прибув

Від позивача-2 Бардик Н.М.(дов. від 27.11.2009)

Від позивача-3 Гришко В.О.(дов. від 13.11.2009)

Буракова В.В.(дов. від 13.11.2009)

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Прокурор Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі: Державного комітету лісового господарства України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство" звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за отриману продукцію у розмірі 11 088,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.10.2009 порушено провадження у справі №50/679 та призначено до розгляду на 16.11.2009.

Представники прокуратури, позивача-1, позивача-2 та відповідача в судове засідання 16.11.2009 не зявилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача-3 та дав пояснення по справі.

У звязку з неявкою прокуратури, позивача-1, позивача-2 та відповідача в судове засідання розгляд справи було відкладено на 02.12.2009.

В судове засідання 02.12.2009 прибули представники позивача-2 та позивача-3 і дали пояснення по справі.

Представник позивача-2 подав клопотання про доручення до матеріалів справи документів. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник позивача-3 подав пояснення по справі та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представники прокуратури, позивача-1 та відповідача в судове засідання не зявилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Прокуратура, позивач-1 та відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити причини їх неявки до суду неповажними.

Представник позивача-3 заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду та ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача-3 обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що на підставі усної домовленості Державне підприємство «Балаклійський лісгосп»(далі позивач-3) в 1 кварталі 2009 року передав TOB «Торговий дім «ЮМ»(далі відповідач) лісопродукцію на загальну суму 36 146,70 грн.

Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 26 від 06.01.2009, № 4994 від 16.01.2009, № 270 від 04.03.2009, № 273 від 05.03.2009, № 275 від 06.03.2009, № 501 від 06.03.2009, № 512 від 18.03.2009, № 513 від 18.03.2009.

Крім цього, факт відвантаження відповідачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами на відпуск товару: № 191 від 04.03.2009, № 196 від 05.03.2009, № 3 від 06.01.2009 та № 23 від 16.01.2009.

Отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товару, що знаходяться в матеріалах справи: № 6 від 04.03.2009 та № 1 від 06.01.2009.

Доказом отримання від позивача-3 товару слугує також часткова оплата відповідачем отриманого товару 27 993,52 грн., що підтверджується приходними касовими ордерами № 7 від 06.01.2009, № 43 від 16.01.2009, № 327 від 04.03.2009, № 337 від 05.03.2009, № 404 від 18.03.2009, № 418 від 18.03.2009 та № 473 від 26.03.2009.

Крім цього, у якості доказу виникнення між сторонами господарських відносин суд приймає лист директора відповідача директору позивача-3 з проханням відпустити йому товар.

Однак, відповідач лише частково сплатив за отриманий товар і станом на день розгляду справи заборгованість відповідача за отриманий від позивача-3 товар становить 8153,18 грн.

Факт наявності у відповідача боргу перед позивачем-3 у сумі 8153,18 грн., крім іншого, підтверджується також підписаним між позивачем-3 та відповідачем актом звірки розрахунків станом на 01.05.2009.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

З огляду на викладене між сторонами було укладено усний договір купівлі-продажу.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (стаття 193 Господарського кодексу України).

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем-3 в сумі 8153,18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги прокуратури та позивача-3 про стягнення з відповідача боргу в сумі 8153,18 грн. за відвантажений товар визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того прокурор просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 1 630,63 грн. та пеню в сумі 1 304,50 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч.2 ст. 231 ГКУ за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, суд вважає, що на підставі положень ч.2 ст. 231 ГКУ позивач має право вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягнути штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача-3 штраф у розмірі 1630,63 грн. та пеня в сумі 1304,50 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 11,5% облікової ставки НБУ в сумі 2,60 грн.

Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 статті 231 ГКУ саме і встановлено «інший розмір відсотків»в розумінні ч. 6 ст. 231 ГКУ, тому у позивача відсутні правові підстави вимагати повторного стягнення пені за той же період в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Частина 2 статті 231 ГКУ в даному випадку є спеціальною нормою, що передбачає відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки. Частина 6 статті 231 ГКУ є в свою чергу загальною нормою, що передбачає загальну відповідальність за порушення господарського зобов'язання.

Зважаючи на викладене суд відмовляє прокурору у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2,60 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ЮМ"(проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1, м. Київ, 03127, код ЄДРПОУ 31513142, п/р № 2600801302087 в ТОВ «Укрпромбанк»в м. Києві, МФО 321228) на користь Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство" (вул. Партизанська, 8, м. Балаклія, Харківська обл., 64200, код ЄДРПОУ 00993123, п/р № 26006205431400 в АКІБ «УкрСиббанк»м. Харків, МФО 351005) основний борг в сумі 8 153 (вісім тисяч сто пятдесят три) грн. 18 коп., штраф в сумі 1 630 (одна тисяча шістсот тридцять) грн. 63 коп., пеню в розмірі 1 304 (одна тисяча триста чотири) грн. 50 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 110 (сто десять)грн. 88 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення - 14.12.2009