Рішення № 70855620, 27.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2017Справа №910/15412/17

За позовом Приватного підприємства «Антарекс»

до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі

Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного

земельного кадастру»

про стягнення 25 388, 31 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Стрельник Р.М. за довіреністю № 7 від 06.11.2017;

від відповідача: Мисак О.В. за довіреністю № 368 від 30.06.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Антарекс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - відповідач) про стягнення 24 783, 88 грн., з яких 23 683, 88 грн. неустойки та 1 100, 00 грн. витрат на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту в сумі 1 100, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15412/17, її розгляд призначено на 02.10.2017 року.

25.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 25.10.2017 року.

В судовому засіданні 25.10.2017 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що оспорюваний договір є недійсним (нікчемним) відповідно до ч. 13 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» через відсутність згоди ПАТ «Укрбізнесбанк» як іпотекодержателя на передачу об'єкту оренди в іпотеку.

Також, відповідач вказує на те, що статтею 291 ГК України, яка містить вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, не передбачено підстав припинення договору, за якими було припинено спірний Договір, а отже підстави для застосування позивачем статті 785 ЦК України відсутні. При цьому, відповідач вказує що наданий позивачем розрахунок неустойки є невірним.

До того ж, відповідачем визнається той факт, що спірний Договір оренди є припиненим з 01.10.2016 у зв'язку з чим він направив позивачу для підписання Акти приймання-передачі, проте під час зустрічей з представниками позивача домовленостей щодо повернення об'єкту оренди досягнуто не було, оскільки позивач перешкоджав вивезенню з оспорюваного приміщення майна, що належить відповідачу.

Крім того, відповідач вказує на те, що п. 5.9. Договору передбачено поетапний порядок здійснення відшкодування витрат Орендарем, і заявлені в позовних вимогах до стягнення витрати на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту оренди в черговості виплат йдуть за витратами на оплату електроенергії, теплопостачання та обслуговування об'єкта оренди. Те, що позивачем не заявляються до стягнення вищезазначені виплати доводить факт не користування відповідачем спірним приміщенням протягом заявленого періоду.

Крім того, представником відповідача подані клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Укрбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої І.В., та клопотання про витребування у позивача додаткових доказів у справі, а саме доказів на підтвердження факту надання охоронних послуг спірного приміщення (Договір надання послуг з охоронною компанією, акти надання вищезазначених послуг, платіжні доручення, що підтверджують перерахування коштів за охоронні послуги тощо).

В судовому засіданні 25.10.2017 року судом відмовлено у задоволенні поданого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Укрбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої І.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 08.11.2017, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України витребувані у ПАТ «Укрбізнесбанк» додаткові докази у справі.

08.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані витребувані судом документи та заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 23 265, 00 грн., суму індексації неустойки 934, 90 грн., витрати на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкта оренди в сумі 1 100, 00 грн. та суму індексації витрат на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкта оренди 88, 41 грн.

08.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ПАТ «Укрбізнесбанк» надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/15412/17 на 15 днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.11.2017 року.

23.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано пояснення у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 27.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.11.2017 року проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 27.11.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2015 року між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди № 18-ор (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нерухоме майно, а саме частину нежитлової будівлі, розташовану по вулиці Визволення, 21 у місті Полтава, яка згідно технічного паспорту складає літ. «Б-1»: кімната 12 площею 42,3 м.кв., загальна площа що здається в оренду складає 42,3 м.кв.

Орендар повідомлений, що переданий у строкове платне користування (оренду) - об'єкт оренди - нежитлове приміщення, перебуває в іпотеці ПАТ «Укрбізнесбанк» (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. п. 3.2., 3.3. Договору строк оренди становить з 20.02.2015 по 20.02.2016. Договір вважається пролонгованим на той самий строк на тих же умовах в разі відсутності у сторін заперечень, викладених письмово та поданих у місячний строк до закінчення терміну дії Договору.

Оскільки жодних заперечень проти продовження строку дії Договору у встановлений п. 3.3. не висловлено, строк дії Договору було продовжено до 20.02.2017 року.

Згідно з п. 2.3.4. Договору, Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодовувати Орендодавцю вартість витрат на обслуговування Об'єкту оренди та відшкодовувати Орендодавцю витрати по оплаті послуг з електропостачання, інші комунальні платежі в строки та на умовах, передбачених розділом 5 даного Договору.

Орендар зобов'язується щомісячно сплачувати Орендодавцю за користування Орендованим приміщенням орендну плату у наступному розмірі: за користування приміщенням літ. «Б-1» кімната 12 площею

Пунктами 5.5. - 5.7. Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується Орендарем щомісяця, не пізніше 20-го числа місяця, що слідує оплачуваному місяцю. Орендна плата сплачується Орендарем на підставі наданого Орендодавцем рахунку на оплату орендної плати. Орендна плата та інші платежі, передбачені цим Договором щомісячно автоматично збільшуються Орендарем прямо пропорційно збільшенню офіційного індексу інфляції національної валюти України - гривні. Індексація орендної плати та інших платежів відбувається відповідно до офіційного щомісячного індексу інфляції, який визначається та оприлюднюється компетентним органом. Індексація орендної плати за перший місяць орендної плати не здійснюється. В разі дефляції (індекс інфляції не перевищує одиниці) індексація орендної плати за даний місяць не проводиться.

Оскільки відповідач орендні платежі у порядку, встановленому Договором, не сплачував, за ним утворилась заборгованість з орендної плати та комунальних платежів перед ПП "Антарекс" за період з жовтня 2015 р. по квітень 2016 р. у загальному розмірі 10 119,02 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11891/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3; код ЄДРПОУ 21616582) в особі Полтавської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (код ЄДРПОУ 26458021) на користь Приватного підприємства "Антарекс" (36009, м. Полтава, вул. Визволення, 21; код ЄДРПОУ 30063426) 10 119 (десять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 02 коп. заборгованості, 1 089 (одну тисячу вісімдесят дев'ять) грн. 39 коп. пені, 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 1 201 (одну тисячу двісті одну) грн. 64 коп. судового збору.

Означеним судовим рішенням було встановлено, що акт приймання-передачі Об'єкта в оренду сторонами підписано не було. Проте, зібраними у справи доказами підтверджуються обставини використання відповідачем орендованого майна. Так, у матеріалах справи наявні копії Актів надання послуг, підписані з боку відповідача та затверджені Директором Полтавської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", та акт звірки взаєморозрахунків за Договором, підписаний обома сторонами, а також відповідь на претензію про сплату заборгованості. Пунктом 9 Договору передбачено, що він може бути припинений в односторонньому порядку через 10 днів після направлення відповідного письмового повідомлення Орендодавця орендареві без повернення Орендареві сплаченої орендної плати у випадках якщо Орендар прострочить сплату більш ніж на 10 банківських днів суми платежу, передбаченого п. 5.2. даного Договору.

Позивач скористався своїм правом на одностороннє припинення Договору та листом № 36/09 від 19.09.2016 повідомив відповідача про припинення строку дії Договору з 01.10.2016, а також просив погасити існуючу заборгованість та повернути Об'єкт оренди.

Факт направлення відповідачу даного листа та отримання його останнім 23.09.2016 року підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 3600015456238.

Відповідач визнає, що спірний Договір оренди є припиненим з 01.10.2016 року, про що він зазначив як в листі № 04-06/563 від 07.04.2017, так і у відзиві на позов.

Згідно з п. 2.3.10. Договору на відповідача (Орендаря) покладено обов'язок при припинення даного Договору повернути Орендодавцю Об'єкт оренди у відповідності з умовами даного Договору, не допускаючи самовільного вивільнення і залишення Об'єкту без відповідного оформлення повернення орендованого приміщення.

Проте, до теперішнього часу відповідачем орендоване майно позивачу не повернув, у зв'язку з чим останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України зазначав, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі N 3-70гс14).

При цьому, обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 р. у справі N 3-85гс14).

Під час розгляду спору судом встановлено, що відповідачем в порушення п. 2.3.10. Договору та ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України не було повернуто позивачу орендоване майно.

Доказів на підтвердження неправомірної відмови позивача від прийняття майна з оренди матеріали справи не містять.

Пунктом 5.1.2. Договору передбачено, що загальна сума орендної плати становить 1 057, 50 грн.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки в сумі 23 236, 00 грн. за період з жовтня 2016 року по серпень 2017 року включно (1 057,5 грн. х 2 х 11 місяців), суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення суми індексації неустойки 934, 40 грн., суд зазначає наступне.

Як на тому наголошено у п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Отже, в даному випадку обрана позивачем для індексації сума за своєю правовою природою є саме неустойкою, тобто самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, а не сумою орендної плати, яка підлягає індексації згідно з п. 5.7. Договору.

Положеннями чинного законодавства України не передбачено право позивача здійснювати індексацію неустойки, яка передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми індексації неустойки 934, 40 грн.

Також, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту оренди в сумі 1 100, 00 грн. за період з жовтня 2016 року по серпень 2017 року, виходячи з наступного.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із Договору.

За умовами п. 5.9., 5.9.2.1. Договору на відповідача покладено обов'язок відшкодовувати позивачу витрати на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту оренди в сумі 100, 00 грн. в місяць.

Проте, як зазначалось судом вище, дію спірного Договору оренди було припинено 01.10.2016 року, а його умови не передбачають обов'язок відповідача відшкодовувати позивачу витрати на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту оренди після припинення строку дії Договору за час фактичного користування майном.

Тобто, внаслідок припинення дії Договору оренди припинився й обов'язок відповідача відшкодовувати позивачу витрати на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкту оренди.

Як наслідок, суд відмовляє позивачу в задоволенні похідних вимог про стягнення суми індексації витрат на обслуговування прилеглої території та охорону об'єкта оренди у розмірі 88, 41 грн.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Надаючи правову оцінку викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву обставинам, суд зазначає наступне.

Так, відповідач наголошує на тому, що оспорюваний договір є недійсним (нікчемним) відповідно до ч. 13 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» через відсутність згоди ПАТ «Укрбізнесбанк» як іпотекодержателя на передачу об'єкту оренди в іпотеку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що дійсно спірне нерухоме майно на момент укладання між сторонами Договору оренди перебувало в іпотеці у ПАТ «Укрбізнесбанк» на підставі Договору іпотеки від 07.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського нотаріального округу за № 2299, згідно з пунктом 4.1.4. якого позивач, як іпотекодавець, зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, наступну заставу, іпотеку тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої згоди на це від Іпотекодержателя.

Проте, суд зазначає, що питання недійсності спірного Договору оренди з підстав відсутності згоди ПАТ «Укрбізнесбанк» як іпотекодержателя на передачу майна в оренду вже було предметом судового розгляду і в рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11891/16, яке набрало законної сили відмовлено у задоволенні зустрічного позову відповідача про визнання спірного Договору недійсним із вказаних вище підстав.

Зокрема, у вищезазначеному судовому рішенні судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним Договору, ДП "Центр ДЗК" посилається, зокрема, на те, що об'єкт оренди передано в іпотеку ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК». Таким чином, для укладення договору оренди ПП "Антарекс" мало у встановленому порядку отримати згоду іпотекодержателя, тобто ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», а за відсутності згоди останнього такий правочин являється недійсним з моменту його вчинення. На підтвердження відсутності згоди ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» на укладення спірного правочину, ДП "Центр ДЗК" надано до матеріалів справи копію листа ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» від 09.08.2016 р. №2426, підписаний В.о. уповноваженої особи ФГВФО М.А. Славкіної. Вказаним листом ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» повідомляє, що до останнього станом на 09.08.2016 р. звернення від ПП "Антарекс" щодо отримання згоди на укладання договору оренди з ДП "Центр ДЗК" не надходило, відповідна згода Банком не надавалась. Проте, зазначений лист суперечить наявній у матеріалах справи копії листа (оригінал якого оглядався судом у засіданні) ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», підписаного Начальником управляння по роботі з корпоративними клієнтами Є.Ю. Веселовим, від 12.11.2012 р. вих. № 14.108/10618, відповідно до якого Банк надав згоду на передачу в оренду ПП "Антарекс" приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Визволення, буд. 21. При цьому, доказів відкликання такої згоди Банком суду не надано, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги обґрунтування зустрічного позову в цій частині.

Таким чином, питання дійсності спірного Договору відповідно до ч. 13 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» через відсутність згоди ПАТ «Укрбізнесбанк» як іпотекодержателя на передачу об'єкту оренди в іпотеку вже було предметом судового розгляду.

Означене судове рішення набрало законної сили і в силу приписів статті 35 ГПК України має преюдиційне значення для цієї справи, а тому обставини, встановлені ним не доказуються при розгляді цієї справи.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Отже, під час розгляду справи № 910/11891/16 судом було встановлено дійсність спірного правочину.

Доводи відповідача в частині того, що в листі ПАТ «Укрбізнесбанк» від 12.11.2012 № 14.108/10618 не вказано на укладання якого саме договору оренди надано згоду банком та не конкретизовано майно, що може передаватись в оренду, а також посилання відповідача на те, що цей лист датовано 12.11.2012 тоді як спірний договір оренди укладено 20.02.2015, суд до уваги не приймає, оскільки лист ПАТ «Укрбізнесбанк» від 12.11.2012 № 14.108/10618 був предметом дослідження під час судового розгляду зустрічних позовних вимог відповідача про визнання спірного Договору недійсним і в рішенні господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11891/16 йому надана належна правова оцінка.

З цих же підстав, суд не приймає до уваги пояснення ПАТ «Укрбізнесбанк» від 08.11.2017 № 1866 щодо відсутності в матеріалах кредитної справи згоди банку щодо надання згоди на передачу спірного нерухомого майна в оренду, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11891/16 було встановлено наявність такої згоди.

Додатково суд зазначає, що укладаючи спірний Договір відповідач виходячи з п. 1.3. цього Договору був обізнаний про перебування об'єкту в оренди в іпотеці ПАТ «Укргазбанк», і жодних заперечень з цього приводу до моменту вирішення питання про стягнення з нього заборгованості по сплаті орендної плати не висловлював.

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині вчинення ним дій, спрямованих на повернення позивачу об'єкту оренди, оскільки ці дії були вчинені відповідачем лише в процесі розгляду даної справи у жовтні 2017 року шляхом направлення позивачу листа № 04-04/1633 від 20.10.2017 про підписання Акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди, який датовано 01.10.2016 року.

Всі інші доводи відповідача не спростовують вказаних вище висновків суду, а тому до уваги не приймаються.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 3; код ЄДРПОУ 21616582) в особі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (36009, місто Полтава, вулиця Зіньківська, будинок 19, офіс 106; код ЄДРПОУ 26458021) на користь Приватного підприємства «Антарекс» (36009, місто Полтава, вулиця Визволення, будинок 21; код ЄДРПОУ 30063426) неустойку в сумі 23 265 (двадцять три тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 00 коп. та 1 466 (одну тисячу чотириста шістдесят шість) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.2017.

Суддя М.Є. Літвінова