Рішення № 70855434, 06.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/97/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017 Справа № 908/1810/17

Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Дроздова С.С., судді Боєва О.С., Корсун В.Л.

За позовом: Національного антикорупційного бюро України (03035 м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3)

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів (69035 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)

до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство Енергоринок (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057 м. Київ, вул. Смоленська, 19)

про визнання недійсною угоду у формі заяви про припинення зобовязань зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №01-102-01/463/2 від 22.12.2016 року

від відповідача 1: ОСОБА_2, дов. № 18-73 від 19.12.2016 р.;

ОСОБА_3, дов. № 18-83 від 19.12.2016 р.

від відповідача 2: ОСОБА_4, дов. №60 від 06.02.2017р.

від третьої особи-1: ОСОБА_5, дов. № 01/44-999д від 22.09.2017 р.

від третьої особи-2: не зявився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Національного антикорупційного бюро України, м. Київ до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, м. Запоріжжя до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго, м. Запоріжжя за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ДП Енергоринок, м. Київ та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ, про визнання недійсною угоду у формі заяви Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів про припинення зобовязань зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2017 р., справу № 908/1810/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 11.09.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1810/17, присвоєно справі номер провадження 27/97/17 та призначено судове засідання на 20.09.2017 р.

Ухвалою суду від 20.09.2017 р. розгляд справи відкладався на 10.10.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, у звязку з неявкою у судове засідання представника позивача та третьої особи-2, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, обєктивного розгляду спору.

Ухвалою суду від 10.10.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 31.10.2017 р. у звязку з неявкою у судове засідання представника третьої особи-2. Крім того, судом задоволено клопотання Національного антикорупційного бюро України, м. Київ про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, господарському суду Київської області було доручено забезпечити проведення відеоконференції 31 жовтня 2016 р. об 11 год. 45 хв. у приміщенні господарського суду Київської області (01032, м.Київ, вул. Семона Петлюри, буд 16).

Ухвалою суду від 31.10.2017 р., враховуючи спірність заявлених позовних вимог, необхідність більш тривалого часу для вивчення матеріалів справи, а також у звязку із закінченням терміну розгляду справи та специфікою спору, що розглядається, необхідністю додаткового зясування обставин даної справи, справу № 908/1810/17 передано на колегіальний розгляд у складі трьох суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31.10.2017 р. призначено колегію у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Боєва О.С., Корсун В.Л.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.10.2017р. справу № 908/1810/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Боєва О.С., Корсун В.Л., розгляд справи розпочато заново, судове засідання призначено на 06.12.2017р.

Справу розглянуто 06.12.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За усним клопотанням представника відповідача-1, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, судовий процес у справі № 908/1810/17 здійснюється фіксуванням за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг.

Судове засідання 06.12.2017 р. здійснювалося у режимі відеоконференції

06.12.2017 р. представник позивача в режимі відеоконференції підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Надіслав на електрону адресу суду письмові пояснення, додано до матеріалів справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 203, 215, 216, 228, 598 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та ст.ст. 1, 16, 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». Позивач зазначає, що угода у формі заяви ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. суперечить чинному законодавству, оскільки положення ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» чітко визначають виключно грошову форму розрахунків між споживачами і постачальником електричної енергії та не допускають здійснення припинення зобов'язань споживачів за спожиту електроенергію в інший спосіб, у тому числі шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог. Своє право на звернення до суду з даним позовом позивач обґрунтовує п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» яким передбачено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України. При цьому позивач зазначає, що на даний час Національним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000235 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України. В процесі здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 01.11.2012 р. між ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Запорізький завод феросплавів» укладено договір про постачання електричної енергії № 3, пунктом 10 якого сторони визначили рахунок, на який проводяться розрахунки за електричну енергію, а саме: поточний рахунок із спеціальним режимом використання № 260363141401 в філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк». Також, за доводами позивача, частиною другою статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», частиною восьмою статті 26 Закону України «Про електроенергетику», пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, визначено, що розрахунки за спожиту електричну енергію проводяться виключно коштами шляхом їх перерахування споживачем електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії. Крім того, позивач звертає увагу, що ненадходження коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання унеможливлює реалізацію відповідного алгоритму розподілу оптового та веде до порушення стабільного фінансового стану учасників оптового ринку електроенергії, державних енергогенеруючих компаній, зокрема ДП «Енергоринок». При цьому вказаний спеціальний порядок розрахунків закріплений Законом України «Про електроенергетику» з метою подальшої реалізації «алгоритму оптового ринку електричної енергії», тобто розподілу коштів між учасниками оптового ринку електричної енергії в порядку, передбаченому статтею 15-1 Закону України «Про електроенергетику». Метою угоди у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р., на думку позивача, було обійти встановлений Законом України «Про електроенергетику» і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, перерахувати кошти у відповідному розмірі на рахунок ВАТ «Запоріжжяобленерго» (р/р № 26002055720132, відкритий у Запорізькому РУ ПАТ КБ «Приватбанк»), який не є поточним рахунком зі спеціальним режимом використання, без використання передбаченого таким порядком рахунку зі спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом. Крім того, позивач наголошує, що в момент укладення угоди у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р. ПАТ «Запорізький завод феросплавів» було відомо про визначений Законом України «Про електроенергетику» спеціальний порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії, і останнє повинно було усвідомлювати, що вчинення спірного правочину призведе до порушення такого порядку, і в свою чергу порушення норм Закону, яким визначено особливості регулювання відповідних правовідносин, однак не відмовилося від наміру вчинити спірний правочин, а отже допускало настання протиправних наслідків. Отже, угода у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р. суперечить нормам Закону щодо умов виконання зобов'язань за поставлену електричну енергію та інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання її недійсною.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечили в повному обсязі.

У відзиві на позов відповідач-1 вказує, що норми законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, як і будь-які інші норми Закону України «Про електроенергетику», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів чинного законодавства не містять заборони щодо припинення зобов'язання з оплати за поставлену електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і не передбачають, що припинення таких зобов'язань зарахуванням не допускається. При цьому наголошує, що Договір про постачання електричної енергії від 01.11.2012 року № 3, укладений між ПАТ «Запорізький завод феросплавів» та ВАТ «Запоріжжяобленерго», на підставі якого виникли зобов'язання сторін і які були припинені зарахуванням, також не містить будь-яких положень про заборону припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. За доводами відповідача-1, заява ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р. не свідчить про намір не виконувати зобов'язання з оплати за електроенергію, а є лише реалізацію законодавчо закріпленого права сторони припинити у такий спосіб існуючі станом на 26.11.2015р. зустрічні зобов'язання. Наголошує, що припинення зобов'язань зарахуванням є закріпленим законом правом сторони зобов'язання окрім випадків, прямо передбачених договором або законом, використання якого не може свідчити про його недійсність. Відносно посилання позивача на те, що заява ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р. суперечить інтересам держави і суспільства, відповідач-1 зазначає, що в обґрунтування своїх вимог про визнання недійсним правочину позивач має на підставі наданих суду належних та допустимих доказів довести наявність у сторін в момент вчинення правочину завідомо суперечної інтересам держави мети вчинення такого правочину, та має бути обґрунтовано, в чому полягає інтерес держави, на який посягали сторони при вчиненні правочинів, та доведена наявність умислу у сторін в момент вчинення правочинів. За доводами відповідача-1, надані позивачем документи не свідчать про наявність у ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в момент вчинення заяви наміру настання негативних наслідків для держави і суспільства, всі ж інші наведені позивачем обставини, зокрема, неспроможність ВАТ «Запоріжжяобленерго» внаслідок вчинення ПАТ «Запорізький завод феросплавів» заяви про припинення зобов'язань виконати свої зобов'язання перед іншими контрагентами, завдання шкоди інтересам держави як акціонера ВАТ «Запоріжжяобленерго», не підтверджені жодними доказами. Відзначає, що ПАТ «Запорізький завод феросплавів» зверталося до ВАТ «Запоріжжяобленерго» із вимогою про повернення надміру сплаченої суми за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії в сумі 172 484 044,82 грн. до 17.11.2015р. і направлення ПАТ «Запорізький завод феросплавів» заяви про припинення зобов'язань зарахуванням стало лише наслідком того, що ВАТ «Запоріжжяобленерго» не повернуло надміру сплачені кошти ПАТ «Запорізький завод феросплавів», внаслідок чого останнє не мало можливості погасити власні заборгованість перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» за постачання електроенергії шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ВАТ «Запоріжжяобленерго», що і вимусило ПАТ «Запорізький завод феросплавів» припинити такі зобов'язання зарахуванням. При цьому звертає увагу, що рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2015р. у справі №908/3966/15, яке набрало законної сили, підтверджена законність заяви ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 року, і зазначене не підлягає доведенню в силу ст. 35 ГПК України. Просить в позові відмовити.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

У відзиві на позов відповідач-2 зазначає, що господарським судом Запорізької області при прийнятті рішення по справі №908/3966/15 вже було надано правову оцінку заяві про припинення зобовязань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. і суд дійшов до висновку про правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами. Вважає, що оспорюваний правочии на момент вчинення не суперечив нормам матеріального права, зокрема приписам Закону України «Про електроенергетику», а правомірність його вчинення та відповідно наслідки вчинення (припинення грошового зобов'язання між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в сумі 172 484 044,82 грн.) вже досліджувались господарським судом та такому юридичному факту надана відповідна оцінка, тому позовна заява не підлягає задоволенню на думку відповідача -2.

Представник Державного підприємства Енергоринок третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, у судовому засіданні в повному обсязі підтримав доводи, викладені у наданих суду письмових поясненнях.

За поясненнями третьої особи-1, заява ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. суперечить Умовам та Правилам здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженими постановою НКРЕ від 13.06.1996 №15/1, Правилам користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28, положенням Закону України «Про електроенергетику» та порушує встановлений ними порядок проведення розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України. Зауважує, що нормативно-правовими актами на законодавчому рівні закріплено чіткий механізм оплати електричної енергії коштами через рахунки із спеціальним режимом використання, який забороняє їх використовувати інакше ніж передбачено це законодавством України, та у послідовному порядку (споживачі енергопостачальники оптовий постачальник виробники), зміна якого не передбачена Законом України «Про електроенергетику». При цьому вказує, що виходячи із положень ст.ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», кошти за поставлену активну електроенергію у квітні 2015 року ПАТ «Запорізький завод феросплавів» мало перерахувати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ПАТ «Запоріжжяобленерго», що відповідало б вимогам ч. 1 ст. 15-1 Закону, п. п. 2.3.4, 10 договору про постачання електричної енергії від 01.11.12 №3 та додатків до нього, п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 та абз.5,6 п.2.7 Умов та Правил. Вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, у судовому засіданні підтримав доводи, викладені позивачем у позові.

У наданих суду письмових поясненнях третя особа-2 наголошує, що ст.ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та п.6.3. ПКЕЕ визначено порядок розрахунків між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, які проводяться виключно коштами шляхом їх перерахування виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, отже, кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачем на будь-який інший рахунок. Позовну заяву вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012р. між Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго (Постачальником електричної енергії) та Публічним акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів (Споживачем) було укладено договір про постачання електричної енергії №3 (надалі Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору Постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 Обсяги постачання електричної енергії споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 Точки продажу електричної енергії споживачу.

У подальшому, Відкрите акціонерне товариство Запоріжжяобленерго було перейменовано на Публічне акціонерне товариство Запоріжжяобленерго.

Згідно із п. 2.3.4. Договору, Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатка № 5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 2.3.5 Договору встановлено, що Споживач зобов'язаний здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком № 6 "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії" (для споживачів, що мають спільну межу електричних мереж із Постачальником електричної енергії).

Відповідно до п. 9.5 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2013 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Абзацом другим пункту 1 Додатку № 4 до Договору сторонами визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок ВАТ «Запоріжжяобленерго», вказаний в п. 10 договору.

Згідно із п. 10 Договору про постачання сторони визначили рахунок, на який проводяться розрахунки за електричну енергію, а саме: поточний рахунок із спеціальним режимом використання № 260363141401 в філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк».

За поставлену ПАТ «Запоріжжяобленерго» на виконання Договору у квітні 2015 року активну електроенергію ПАТ «Запорізький завод феросплавів» належним чином і в обумовлений Договором строк та порядок не розрахувалось, що призвело до утворення заборгованості у загальній сумі 174 351 509,01 грн.

Разом з тим, у період з травня 2015 року по листопад 2015 року ПАТ «Запорізький завод феросплавів» було перераховано на рахунок ВАТ «Запоріжжяобленерго» (р/р №26002055720132, відкритий у Запорізькому РУ ПАТ КБ «Приватбанк») грошові кошти у сумі 181 400 000,00 грн. з призначенням платежу: «Плата за посл. з компенс.перетік.реактив. електроенергії».

В подальшому, ПАТ «Запорізький завод феросплавів» направило на адресу ВАТ «Запоріжжяобленерго» вимогу від 13.11.2015 р. вих. № 1/17, у якій просило повернути грошові кошти у розмірі 172 484 044,82 грн., які є платою за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії, у строк до 17.11.2015 р.

27.11.2015 р. ПАТ «Запорізький завод феросплавів» направлено на адресу ВАТ «Запоріжжяобленерго» заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р., якою здійснено зарахування вимог ПАТ «Запорізький завод феросплавів» до ВАТ «Запоріжжяобленерго» повернення суми плати за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та вимог ВАТ «Запоріжжяобленерго» до ПАТ «Запорізький завод феросплавів» по сплаті заборгованості за Договором про постачання на суму 172 484 044,82 грн., відповідно.

Як зазначає позивач, угода у формі заяви ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 суперечить нормам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику».

Позовні вимоги про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів про припинення зобовязань зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на наступних підставах.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» до обов'язків Національного бюро, зокрема, відноситься здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Пунктом 3 частини першої зазначеної статті також передбачено, що Національне бюро вживає заходів щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які можуть бути предметом конфіскації або спеціальної конфіскації у кримінальних правопорушеннях, віднесених до підслідності Національного бюро, здійснює діяльність щодо зберігання коштів та іншого майна, на яке накладено арешт.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пункті 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно із положеннями частини другої статті 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися, зокрема, державні органи (до яких належать і НАБУ).

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір повязаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно - наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Судом враховується, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань). При цьому слід звернути увагу, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Отже, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивачем у спірних правовідносинах виявлено при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000235 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Наведене свідчить про надання Національному антикорупційному бюро України статусу належного позивача у даній справі.

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення даного спору суду, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

Стаття 601 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Виходячи із викладених обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України, зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від 26.11.2015р., як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобовязання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

41) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від 26.11.2015 р., зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

Закон України "Про електроенергетику", як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України, крім електричної енергії, що купується (продається) відповідно до розділу XVII Закону України "Про ринок електричної енергії".

Частина 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачає, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Вказані норми тотожні нормам, викладеним у пункті 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1996 № 28, з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Згідно частини 3 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

При цьому, частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Разом з тим, обставини справи свідчать, що в ході здійснення своєї господарської діяльності ПАТ «Запорізький завод феросплавів» споживало електричну енергію, яка поставлялася ПАТ «Запоріжжяобленерго» відповідно до умов договору від 01.11.2012 №3 про постачання електричної енергії, однак всупереч вимогам вказаного договору та Закону України «Про електроенергетику», Споживачем оплата спожитої електроенергії за період з травня по листопад 2015 року проводилося на поточний рахунок Постачальника електричної енергії, а саме на р/р26002055720132, відкритий у Запорізькому РУ ПАТ КБ «Приватбанк», а не на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання, як це встановлено наведеними вище нормами діючого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснене за заявою ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від 26.11.2015 р. зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15, 26 Закону України "Про електроенергетику" і пункту 6.3 Правил користування електричною енергією.

Із змісту Закону України "Про електроенергетику" випливає, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними").

Як вбачається з викладеного, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України належної їм частки грошових коштів від проданої ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь «Запорізький завод феросплавів» електроенергії у квітні 2015 р.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків. Суд також враховує бездіяльність ПАТ «Запоріжжяобленерго» після отримання від ПАТ «Запорізький завод феросплавів» заяви від 26.11.2015 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог та правову позицію сторін, викладену у відзиві на позов.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме статті 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсною.

Відносно доводів відповідачів, що при прийнятті господарським судом Запорізької області рішення по справі № 908/3966/15 вже було надано правову оцінку заяві про припинення зобовязань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 р. і суд дійшов до висновку про правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Так, рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2015 по справі №908/3966/15 позовні вимоги ВАТ «Запоріжжяобленерго» до ПАТ «Запорізький завод феросплавів» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Запорізький завод феросплавів» на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» 113 238 845, 03 грн. основної заборгованості; в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 172 484 044, 82 грн. припинено провадження у справі у відповідності до п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

У вказаному судовому рішенні суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості за первісним позовом у розмірі 172484044,82 грн. з підстав прийняття ПАТ «Запорізький завод феросплавів» заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 надано розяснення, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Судом враховується, що рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2015р. по справі №908/3966/15, на висновки якого посилаються відповідачі, встановлено наступні обставини:

- укладення між ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Запорізький завод

феросплавів» договору про постачання електричної енергії від 01.11.2012 № 3;

- постачання електроенергії ВАТ «Запоріжжяобленерго» для потреб

ПАТ «Запорізький завод феросплавів» за договором про постачання електричної

енергії від 01.11.2012 № 3;

- перерахування ПАТ «Запорізький завод феросплавів» коштів у сумі 181400000,00 грн. на рахунок ПАТ «Запоріжжяобленерго» за перетікання реактивної енергії згідно із договором про постачання електричної енергії від 01.11.2012 №3;

- направлення ПАТ «Запорізький завод феросплавів» на адресу ПАТ «Запоріжжяобленерго» вимоги від 13.11.2015р. вих. № ЛГ2 1/17;

- вчинення ПАТ «Запорізький завод феросплавів» одностороннього правочину - угоди у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що висновки, викладені у рішенні від 08.12.2015р. по справі № 908/3966/15 про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 172484044,82 грн. за заявою ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від 26.11.2015р. є правовою оцінкою вищевказаних обставин. Слід також враховувати, що при прийнятті вказаного рішення суд не досліджував питання відповідності заяви ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р. нормам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», статті 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, наявність рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.2015р. по справі № 908/3966/15 жодним чином не впливає на дослідження обставин справи № 908/1810/17 та висновки суду щодо наявності підстав для визнання недійсною угоди у формі заяви ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

В даному випадку позивачем доведено, а відповідачами не спростовано обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на приведені вище обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість і законність позову Національного антикорупційного бюро України та про безпідставність доводів відповідачів 1,2, приведених ними в обґрунтування заперечень проти позову.

За таких обставин позов підлягає задоволенню, з покладенням витрат позивача на сплату судового збору у сумі 1600,00 грн. на обох відповідачів порівну по 800,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4-6, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсною угоду у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про припинення зобовязань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів (69035 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, код ЄДРПОУ 00186542) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035 м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3, код ЄДРПОУ 39751280) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035 м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3, код ЄДРПОУ 39751280) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя С.С. Дроздова

Суддя О.С. Боєва

Суддя В.Л. Корсун

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 11.12.2017 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.