Рішення № 70854878, 29.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017Справа №910/22234/16

За позовом Дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства

«Шахта ім. О.Ф. Засядька»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консул 8»

про стягнення 1 433 010, 78 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім. О.Ф. Засядька» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консул 8» (далі - відповідач) про стягнення 1 433 010, 78 грн., з яких 841 896, 00 грн. основного боргу, 537 971, 54 грн. інфляційних втрат та 53 143, 24 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2016 (суддя Капцова Т.П.) порушено провадження у справі № 910/22234/16, її розгляд призначено на 22.12.2016 року.

20.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

21.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» подано клопотання про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

22.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 16.01.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» подано клопотання про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Одночасно, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 26.01.2017 року.

26.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/22234/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.02.2017 року.

06.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи а також клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2017 призначено у справі № 910/22234/16 судову будівельно-технічну експертизу у справі №910/22234/16, проведення якої доручити Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Одночасно, ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2017 на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено провадження у справі на час проведення судової експертизи.

07.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від судового експерта Контимирової В.В. надійшло клопотання від 27.03.2017 про призначення обстеження та проведення дослідження № 238, зокрема, забезпечити прибуття експерта, безперешкодне обстеження об'єкту (Конезавод).

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 07.04.2017 № 05-23/1339 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи-замінника № 910/22234/16, у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Капцової Т.П. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/22234/16 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є. Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2017 суддею Літвіновою М.Є. прийнято справу № 910/22234/16 до свого провадження; поновлено провадження у справі № 910/22234/16, зобов'язано сторін у справі забезпечити судовому експерту прибуття, безперешкодний доступ та обстеження об'єкту - Конезавод на 30.05.2017 року; зупинено провадження у справі № 910/22234/16 на час проведення судової експертизи. 25.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов Висновок № 238 за результатами проведення судової будівельно-технінчої експертизи від 31.08.2017 разом з матеріалами справи № 910/22234/16. Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2017 поновлено провадження у справі № 910/22234/16, її розгляд призначено на 23.10.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.11.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.11.2017 року.

Представники сторін в судове засідання 29.11.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 29.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2014 року між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу основних засобів (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується в порядку, на умовах та в строки, передбачені цим Договором передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити майно, яке є основними засобами підприємства. Асортимент, кількість, вартість майна, що передається, вказано в Додатку № 1 до цього Договору, яке є його невід'ємною частиною.

Додатком № 1 до Договору визначено Перелік основних засобів, які передаються за Договором, а саме:

- Трибуна на 100 чоловік інв. № 1206 вартість без ПДВ - 11 378, 00 грн., ПДВ 2 275, 60 грн., всього з ПДВ - 13 653, 60 грн.;

- Водопровід на площадку інв. № 1218 вартість без ПДВ - 44 590, 00 грн., ПДВ 8 918, 00 грн., всього з ПДВ 53 508, 00 грн.;

- Залізобетонна огорожа вартість без ПДВ 129 362, 00 грн., ПДВ 20% 25 872, 40 грн., всього з ПДВ 155 234, 40 грн.;

- Асфальтобетонне заміщення вартість без ПДВ 125 336, 00 грн., ПДВ 20% 25 067, 20 грн., всього з ПДВ 150 403, 20 грн.;

- Іподром конезаводу вартість без ПДВ 234 279, 00 грн., ПДВ 46 855, 80 грн., всього з ПДВ 281 134, 80 грн.,

- свердловина № 4 вартість без ПДВ 95 342, 00 грн., ПДВ 19 068, 40 грн., всього з ПДВ 114 410, 40 грн.;

- силосна яма вартість без ПДВ 61 293, 00 грн., ПДВ 12 258, 60 грн., всього з ПДВ 73 551, 60 грн.

Згідно з п. 3.1. Договору ціна (загальна вартість) Договору складає 841 896, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 20% в розмірі 140 316, 00 грн. Ціна Договору є незмінною.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату за майно в повному обсязі, у відповідності з умовами цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця у строк до 01.10.2014 року.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу зазначені в Додатку № 1 основні засоби на загальну суму 841 896, 00 грн., що підтверджується накладною № 10010 від 21.10.2014 та Актом приймання-передачі основних засобів від 21.10.2014.

Проте, відповідач в обумовлені п. 3.2. Договору строки вартість придбаного майна не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 841 896, 00 грн.

Листом № 104 від 16.05.2016 відповідач гарантував оплату заборгованості в сумі 841 896, 00 грн. у строк до 30.09.2016 року, проте взяті на себе зобов'язання так і не виконав.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, досліджуючи зміст Договору, судом встановлено, що він суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним в частині відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 1 статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В даному випадку, предметом спірного Договору є трибуна на 100 чоловік інв. № 1206; Водопровід на площадку інв. № 1218; Залізобетонна огорожа; Асфальтобетонне заміщення; Іподром конезаводу; свердловина відділення № 4; силосна яма.

Згідно з Висновком № 238 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 21.08.2017, при дослідженні об'єктів, які є предметом договору купівлі-продажу основних засобів б/н від 08.09.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консул 8» та Дочірнім підприємством «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім. О.Ф.Засядька», встановлено наступне: трибуна це рухома річ, водопровід на майданчик є рухомою річчю, залізобетонна огорожа є рухомою річчю, асфальтобетонне покриття є рухомою річчю, іподром є рухомою річчю, артезіанська свердловина є нерухомим майном. Встановити належність силосної ями до якого виду речей - рухомих чи нерухомих, вона віднесене не вдалося можливим.

За таких обставин, приймаючи до уваги недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення спірного Договору в частині купівлі-продажу свердловини, яка згідно з висновком судової експертизи є нерухомим майном, суд дійшов висновку, що Договір купівлі-продажу суперечить положенням чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Отже, вказана норма процесуального права передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто, в тому випадку, коли визнання недійсним договору не є предметом позову і позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним в силу наведеної вимоги.

При цьому, застосування даної норми господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд у будь-якому випадку повинен перевірити правомірність цього договору, і встановивши, що його зміст договору суперечить чинному законодавству, керуючись ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або частково.

Як на тому наголошено у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 08.01.2014 в частині купівлі-продажу свердловини № 4.

Водночас, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження того, що силосна яма є нерухомим майном, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є рухомим.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань з оплати вартості товару підтверджується лише первинними документами.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

В силу приписів частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2, 2.4 вищевказаного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

За висновком суду, наявні в матеріалах справи накладна № 10010 від 21.10.2014 та Акт приймання-передачі від 21.10.2014 є належними доказами в підтвердження здійснення позивачем поставки основних засобів відповідачу на загальну суму 841 896, 00 грн.

При цьому, судом враховано, що означені накладна та акт приймання-передачі підписані представниками сторін без зауважень та заперечень і скріплені печатками обох підприємств.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, пунктом 3.2. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату за майно в повному обсязі, у відповідності з умовами цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця у строк до 01.10.2014 року.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв майно, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 727 485, 60 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, оскільки суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного Договору в частині купівлі-продажу свердловини № 4, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення заборгованості за продану свердловину заборгованості не підлягають.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 537 971, 54 грн. інфляційних втрат та 53 143, 24 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України також і в постановах від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 12.04.2017 у справі № 906/1072/15, від 09.08.2017 у справі № 910/17610/15 та багатьох інших.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи висновок суду про визнання недійсним спірного Договору в частині купівлі-продажу свердловини № 4, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 45 921, 28 грн., а розмір інфляційних втрат - 415 214, 99 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати за проведення судової експертизи покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу основних засобів від 08.09.2014 укладений між Дочірнім підприємством «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім. О.Ф. Засядька» (84168, Донецька область, Слов'янський район, село Олександрівка, вулиця Комсомольська, будинок 17; код ЄДРПОУ 25330750) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консул 8» (04053, місто Київ, 04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 11Б, офіс 8; код ЄДРПОУ 37490921) в частині купівлі-продажу свердловини № 4.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консул 8» (04053, місто Київ, 04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 11Б, офіс 8; код ЄДРПОУ 37490921) на користь Дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім. О.Ф. Засядька» (84168, Донецька область, Слов'янський район, село Олександрівка, вулиця Комсомольська, будинок 17; код ЄДРПОУ 25330750) 727 485 (сімсот двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 45 921 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот двадцять одну) грн. 28 коп. 3% річних, 415 214 (чотириста п'ятнадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 17 829 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору та 1 808 (одну тисячу вісімсот вісім) грн. 44 коп. витрат по сплаті судового експертизу.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.2017.

Суддя М.Є. Літвінова