Рішення № 70854812, 07.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/151/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017 Справа № 908/2227/17

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін:

Від позивача ОСОБА_1, адвокат, договір про надання юридичних послуг від 20.05.2017р.

Від відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Южноє, Донецька область, Великоновосілівський район, селище Керменчик

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Мелітопольський мясокомбінат, Запорізька область, м. Мелітополь

про стягнення заборгованості в розмірі 182 680,51 грн.

СУТЬ СПОРУ:

07.11.2017р. до господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Южноє з позовом до Публічного акціонерного товариства Мелітопольський мясокомбінат про стягнення заборгованості за договором № 9 поставки від 11.03.2016р. в сумі 182 680,51 грн.

07.11.2017р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Топчій О.А.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 526, 530, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 691, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 265 ГК України, ст. 1, 2, 12, 15, 49, 54 ГПК України.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що 11.03.2016р. між ТОВ Южноє (Постачальник) та ПуАТ Мелітопольський мясокомбінат (Покупець), було укладено договір поставки № 9, відповідно до умов якого постачальник зобовязується передати у встановлений договором строк товар у власність покупця, а покупець прийняти товар і сплатити за нього грошову суму.

В період з 11.03.2016р. по 16.09.2016р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 312 997,00 грн., а відповідач сплатив за поставлений товар грошову суму у розмірі 1 162 997,00 грн.

20.12.2016р. позивач направив лист в якому просив відповідача погасити заборгованість за реалізацію свиней в сумі 150 000,00 грн. Відповіді на вказану претензію позивач не отримав.

Згідно складеного обома сторонами акту зірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2017р. відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 150 000,00 грн.

Станом на 18.10.2017р. відповідач заборгованість позивачу не сплатив.

В звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань позивачем нараховано останньому 3 % річних в розмірі 5441,10 грн. та інфляційні втрати в сумі 27239,41 грн.

З огляду на вищезазначене позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором № 9 поставки від 11.03.2016р. в сумі 182 680,51 грн., а саме 150 000,00 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 5441,10 грн. та інфляційні втрати в сумі 27239,41 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.11.2017р. справу № 908/2227/17 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/151/17 та призначено розгляд справи на 21.11.2017р. об 11 год. 00 хв.

20.11.2017р. на електронну адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи в звязку із зайнятістю адвоката позивача у іншому судовому процесі у Донецькому апеляційному адміністративному суді.

21.11.2017р. через канцелярію господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення суду в якому відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 150 000, 00 грн., зазначив, що у задоволенні 1047,42 грн. суми інфляційних втрат в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем невірно розраховано сумі інфляційних втрат та просить суд розстрочити виконання рішення на 3 місяці.

Також відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Ухвалою від 21.11.2017р. розгляд справи відкладено 07.12.2017р. о 12 год. 00 хв.

04.12.2017р. на адресу господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 07.12.2017р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просить суд позов задовольнити. Проти задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду заперечив.

Представник відповідача в судове засідання 07.12.2017р. не зявився.

Відповідно до ч. 1 підпункту 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 07.12.2017р. за відсутності представника відповідача.

Згідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні 07.12.2017р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Южноє (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством Мелітопольський мясокомбінат (Покупець) укладено договір поставки від 11.03.2016р. № 9 за умовами якого Постачальник зобовязується передати у встановлений договором строк товар у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або подібним використанням, а Покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму згідно договору (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.4 договору, кількість, найменування товару та ціна товару встановлюється згідно специфікацій та накладних підписаних Постачальником і Покупцем (їх уповноваженими представниками), які є невідємними частинами цього договору.

Місцем прийому-передачі товару є місцем знаходженням Постачальника. (п. 3.1 договору).

Як зазначено у п. 3.3 договору, Постачальник при відвантаженні товару Покупцю повинен передати Покупцю наступні документи:

- податкові накладні (зареєстровані в електронному вигляді в установленому законом порядку);

- товарно-транспортні накладні;

- ветеринарне свідоцтво Ф № 1 (за рахунок Постачальника);

- видаткові накладні.

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата товару проводиться на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту передачі товару Покупцеві.

Згідно додатку № 5 від 01.07.2016р. до договору поставки № 9 від 11.03.2016р. сторони склали специфікацію за якою Постачальник зобовязується передати у власність Покупця наступний товар:

свині відгодівля; у кількості голів 90; за ціною 24.50 в тому числі ПДВ.

Відповідно до накладної № 1 від 01.07.2016р. позивачем поставлено відповідачу товар вказаний у специфікації (додаток № 5 від 01.07.2016р. до договору поставки № 9 від 11.03.2016р.) а саме:

свині откормчі 90 гол.; кількість 10330 кг.; знижки 3 % 310 кг; всього 10020 кг. за ціною 20,42 на суму разом з ПДВ 245 490,00 грн.

Позивачем виписано відповідачу відповідний рахунок № 7 від 01.07.2016р. на суму 245 490,00 грн. за поставлений товар.

Товар отримано відповідальною особою відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 001136 від 30.06.2016р., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 7 від 01.07.2016р.

Згідно додатку № 6 від 16.09.2016р. до договору поставки № 9 від 11.03.2016р. сторони склали специфікацію за якою Постачальник зобовязується передати у власність Покупця наступний товар:

свині відгодівля; у кількості голів 60; за ціною 28.00 в тому числі ПДВ.

Відповідно до накладної № 5 від 16.09.2016р. позивачем поставлено відповідачу товар вказаний у специфікації (додаток № 6 від 16.09.2016р. до договору поставки № 9 від 11.03.2016р.) а саме:

свині откормчі 60 гол.; кількість 6472 кг.; знижки 3 % 194 кг; всього 6278 кг. за ціною 23,33 на суму разом з ПДВ 175784,00 грн.

Позивачем виписано відповідачу відповідний рахунок № 5 від 16.09.2016р. на суму 175784,00 грн. за поставлений товар.

Товар отримано відповідальною особою відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 001653 від 15.09.2016р., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 1.5 від 16.09.2016р.

Згідно п. 5.1 договору поставки кінцевим строком оплати за поставлений товар за накладною № 1 від 01.07.2016р. є - 07.07.2017р., за накладною № 5 від 16.09.2016р. є - 22.09.2017р.

Згідно виписки по рахунку ТОВ Южноє за період 01.07.2016р. відповідачем здійснено попередню оплату за свиней згідно рахунку № 7 на суму 145 490,00 грн.

Згідно виписки по рахунку ТОВ Южноє за дату 16.09.2016р. відповідачем здійснено попередню оплату за свиней згідно рахунку № 5 на загальну суму 125 784,00 грн.

Сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків за 2016р. відповідно до якого станом на 01.01.2017р. у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість в розмірі 150 000,00 грн.

Позивачем складено та направлено відповідачу претензію від 07.09.2017р. № 26/17 з вимогою сплатити заборгованість за договором № 9 поставки від 11.03.2016р. в сумі 177 808,79 грн., а саме 150 000,00 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 4898,63 грн. та інфляційні втрати в сумі 22910,16 грн.

Претензія від 07.09.2017р. № 26/17 направлена на адресу відповідача повернулась на адресу позивача.

Сума боргу на день розгляду справи не сплачена.

Таким чином на час розгляду справи основний борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором № 9 поставки від 11.03.2016р. складає 150 000, 00 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір № 9 поставки від 11.03.2016р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар за накладними накладною № 1 від 01.07.2016р. та накладною № 5 від 16.09.2016р. на загальну суму 421 274,00 грн. отриманий відповідачем, про що свідчить підпис відповідальної особи відповідача - ОСОБА_2

Пунктом 5.1 договору поставки № 9 поставки від 11.03.2016р. передбачено, що оплата товару проводиться на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту передачі товару Покупцеві.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобовязання відповідача за договором поставки від 03.04.2017р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Частиною 1 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання Публічним акціонерним товариством Мелітопольський мясокомбінат грошових зобовязань, щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором № 9 поставки від 11.03.2016р. в розмірі 150 000,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 5441,10 грн. та інфляційні втрати в сумі 27239,41 грн., нарахованих за порушення відповідачем своїх обовязків щодо оплати за поставлений за договором товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором № 9 поставки від 11.03.2016р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано суму 3 % річних у розмірі 5441,10 грн.

Розрахунок здійснено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат, здійснений позивачем господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 100 000,00 грн. за період липень 2016р. - вересень 2017р. інфляційні втрати складають 18001,76 грн.;

від суми боргу 50 000,00 грн. за період жовтень 2016р. - вересень 2017р. інфляційні втрати складають 8190,23 грн.;

Таким чином, згідно розрахунку суду, правомірним є нарахування відповідачу інфляційні втрати в розмірі 26191,99 грн.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 26191,99 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1047,42 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сімї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).

При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати приписи статті 121 ГПК про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Відповідач, як на підставу надання розстрочки виконання рішення посилається на складний фінансовий стан, відсутність джерел доходу для здіснення розрахунку з позивачем.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак саме лише посилання відповідача на знаходження у складному фінансовому стані, не виконання контрагентами відповідача своїх зобовязань по оплаті поставленої за договорами продукції не є підставами для надання розстрочки виконання рішення згідно з п. 6 ст. 83 Господарсько процесуального кодексу України.

Також відповідачем не надано доказів відсутності грошових коштів на рахунках підприємства, доказів збитковості підприємства тощо.

Крім того, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення, суд приймає до уваги, що надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Публічне акціонерне товариство Мелітопольський мясокомбінат, посилаючись на конкретні обставини не довело суду їх винятковість та не надало належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2713,07 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Мелітопольський мясокомбінат (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, 175, код ЄДРПОУ 00443513, п/р 26009962491366 у ПАТ «ПУМБ», м. Київ, МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Южноє (85561, Донецька область, Великоновосільківський район, селище Керменчик, вул. Івана Багряного, 1, код ЄДРПОУ 30998995) 150 000 (сто пятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 5441 (пять тисяч чотириста сорок одна) грн. 10 коп. 3 % річних, 26191 (двадцять шість тисяч сто девяносто одна) грн. 99 коп. інфляційних втрат та 2713 (дві тисячі сімсот тринадцять) грн. 07 коп. витрат на судовий збір. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення на 3 місяці -відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Повне рішення підписано 11.12.2017р.

Суддя О.А. Топчій