Постанова № 70854521, 05.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 922/4073/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівШевчук С.Р. (доповідач), Владимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 за скаргоюФізичної особи - підприємця Котова Сергія Вікторовичана діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі№922/4073/13 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" доФізичної особи - підприємця Котова Сергія Вікторовича прозвернення стягнення на предмет іпотеки в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: не з'явилися

- ДВС: Бігдан А.В., дов. №2019/20.3-03 від 25.09.2017

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2014 у справі № 922/4073/13 позов задоволено повністю, звернуто стягнення на заставне майно - предмет іпотеки за договором наступної іпотеки № 07-01-88/1-08 від 08.05.2008: нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літера "А-2", загальною площею 2 044,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Верстатобудівна, 4, що належить на праві власності фізичній особі-підприємцю Котову Сергію Вікторовичу (61100, АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1), за рахунок грошових коштів виручених від реалізації заставного майна погасити заборгованість, яка виникла у позичальника Котова Сергія Вікторовича за кредитним договором №010/42-1/0438 від 29.06.2011 у розмірі 11255606,80 гривень, яка складається з суми заборгованості за кредитом - 10197747,19 гривень, суми нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом - 1007202,17 гривень, суми пені, нарахованої за порушення строку погашення кредиту - 15121,88 гривень, суми пені, нарахованої за порушення строку погашення відсотків - 35535,56 гривень, визначено спосіб реалізації предмету наступної іпотеки шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку". Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотека з прилюдних торгів у розмірі 5147000,00 грн. Рахунок для сплати № 290921074 в Харківській обласній дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 350589 код 23321095. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Котова Сергія Вікторовича 68820,00 грн судового збору.

04.02.2014 по справі № 922/4073/13 було видано відповідні накази.

Фізична особа - підприємець Котов Сергій Вікторович звернувся до господарського суду із скаргою (вхідний № 95 від 18.04.2017) на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить суд поновити заявнику пропущений строк для звернення зі скаргою, як пропущений з поважних причин, прийняти скаргу до розгляду; зняти арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №45573732, виданої 08.06.2015 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, д/в Нещадим І.С., номер запису про обтяження: 14909644, дата державної реєстрації: 08.06.2016.

Ухвалою Господарського суду Харківскої області від 15.05.2017 у справі № 922/4073/13 (суддя Хотенець П.В.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 (у складі головуючого судді Сіверіна В.І., суддів Терещенко О.І., Слободіна М.М.), скаргу (вхідний № 95 від 18 квітня 2017 року) Фізичної особи - підприємця Котова С.В. на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Знято арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №45573732, виданої 08 червня 2015 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, д/в Нещадим І.С., номер запису про обтяження: 14909644, дата державної реєстрації: 08 червня 2016 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.05.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 у справі № 922/4073/13, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ФОП Котова С.В. в повному обсязі.

Також скаржник просив зупинити виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 у справі № 922/4073/13 до прийняття рішення Вищим господарським судом України за касаційною скаргою.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, вважає її доводи необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Позивач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст.1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального і матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України встановлені наступні обставини.

Між Котовим Сергієм Вікторовичем та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" 29.06.2011 в рамках Генеральної кредитної угоди № 07-01-88-08 від 08.05.2008 було укладено кредитний договір № 010/42-1/0438 згідно якого позивач отримав кредит у сумі 10748556,92 грн терміном по 08.05.2018 із сплатою 15 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаною Генеральною кредитною угодою та укладеним в її рамках кредитним договором між позивачем та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено договір іпотеки №07-01-88/1-08 від 08.05.2008, за яким Котов Сергій Вікторович передав в іпотеку, до повного виконання своїх кредитних зобов'язань, нежитлову будівлю в літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Верстатобудівна, 4, загальною площею 2044,2 кв.м.

У зв'язку із досягнутими домовленостями з банком про спільний продаж майна з метою задоволення вимог банку Котовим Сергієм Вікторовичем були вчинені дії по підготовці об'єкту нерухомості до продажу, але стало відомо, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом Іваном Сергійовичем 08.06.2015 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Зазначеною постановою арешт та заборону відчуження було накладено у тому числі на передане в іпотеку банку майно, а саме: на нежитлову будівлю в літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Верстатобудівна, 4, загальною площею 2044,2 кв.м, що належать громадянину Котову Сергію Вікторовичу.

Відповідач вказує, що постанова про арешт майна боржника до сторін не направлялася. Отже, до цього часу ані боржнику ані ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" не було відомо про винесення постанови, що оскаржується.

Постанова про арешт майна боржника від 08.06.2015 винесена з порушенням норм пункту 5.3.5. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮУ 15.12.1999 № 74/5 (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна) та абзацу 4 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна), якими передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту".

Проте, як вказує відповідач, жодних повідомлень від Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за адресою місцезнаходження банку або боржника про винесення такої постанови про накладення арешту на вказане нерухоме майно сторони не отримували.

Отримання відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна під час виконавчих дій вимагає абзац 2 пункту 5.3.9 Інструкції від 15.12.1999 № 74/5. Отже, перед винесенням оскаржуваної постанови, якби було перевірено інформацію про наявність/відсутність обтяжень іпотекою, Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стало б відомо, що майно на яке планувалося накласти арешт та заборону відчуження перебуває в іпотеці ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

У зв'язку з тим, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження для банку стало неможливим реалізувати своє переважне перед іншими кредиторами право задоволення кредитних вимог за рахунок заставленого майна.

Далі судами зазначено, що з метою добровільного виконання рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2014 у справі № 922/4073/13 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за Генеральною кредитною угодою та з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 010/42-1/0438 від 29.06.2011, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вирішено врегулювати заборгованість добровільно. Способом врегулювання, за погодженням з банком, обрано укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" та умов вищевказаного договору іпотеки).

Абзац 2 статті 55 Закону України "Про нотаріат" вимагає для укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя відсутності арештів на відчужуване майно. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна (Перелік є додатком 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002 № 7/5) - є правовстановлюючим документом, отже до нього встановлюються вимоги щодо нотаріального посвідчення, як договору відчуження, та перевірки нотаріусом відсутності арештів, як для будь-якого іншого договору відчуження.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що постанова про арешт майна боржника від 08.06.2015 в частині нерухомого майна, що обтяжене іпотекою (нежитлові приміщення, належні Котову Сергію Вікторовичу) порушує права ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як кредитора та іпотекодержателя, що передбачені Законом України "Про іпотеку".

На підставі ст. 3, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", п. 7 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 121-2 ГПК України суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що скарга ФОП Котова С.В. на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню та зняв арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №45573732, виданої 08.06.2015 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, д/в Нещадим І.С., номер запису про обтяження: 14909644, дата державної реєстрації: 08.06.2016.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Положеннями ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначено. що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 54 Закону України "Про виконавче провадженяя" визначено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 9.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

В п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається зі скарги на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ, відповідач посилається на порушення державним виконавцем ч. 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", п.п. 5.3.5, 5.3.9 Інструкції про проведення виконавчих дій №74/5 від 15.12.1999, а також на неотримання копії постанови про арешт майна боржника та на неможливість добровільного виконання рішення суду шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя через накладений арешт на нерухоме майно.

Задовольняючи вказану скаргу, суди попередніх інстанцій зазначили, що: як вказує відповідач, жодних повідомлень про винесення постанови про накладення арешту на майно сторони не отримували; державним виконавцем не перевірено, в порядку п. 5.3.9 Інструкції Про проведення виконавчих дій №74/5 від 15.12.1999 наявність/відсутність обтяжень іпотекою майна на яке накладено арешт; постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушує право банку на реалізацію свого переважного права задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Однак, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувались дії державного виконавця та сторін виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 04.02.2014, як не досліджувались і матеріали виконавчого провадження з виконання вказаного наказу. Крім того, судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки доводам Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України викладеним в апеляційній скарзі та наданим на їх підтвердження доказам.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено усіх обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, а відтак не встановлено і обставин, пов'язаних з обґрунтованістю (чи необґрунтованістю) скарги ФОП Котова С.В. на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ. Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, в тому числі Законів України "Про виконавче провадження" та "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що, згідно п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дані положення не врахував та самостійно зняв арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №45573732, виданої 08.06.2015. Апеляційним господарським судом даного порушення виправлено не було.

З урахуванням викладеного та відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, дати їм та відповідним доводам сторін належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.05.2017 у справі №922/4073/13 скасувати.

Справу №922/4073/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова