Постанова № 70853720, 08.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5173/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

відповідач: Мунтян А.А. (представник за довіреністю)

третя особа: не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 про скасування наказу від 07.06.2017р. про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 грудня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.06.2017 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області;

поновити на посаді начальника Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області Губарева Олександра Віталійовича;

стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плати за час вимушеного прогулу в період з 08 червня 2017 року на дату ухвалення судового рішення.

Під час судового розгляду до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017 р. виданий за відсутності законної підстави, недобросовісно та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому має бути визнаний протиправним і скасований, а позивач поновлений на публічній службі. На думку позивача, звільнення його з посади за угодою сторін є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін 30.05.2017 р. не подавав, останню було подано при прийнятті на роботу та вона не містить дати, з якої позивач висловив ініціативу щодо звільнення. Відтак, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства щодо звільнення з державної служби, зокрема Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач наголосив, що з вини роботодавця затримано видачу трудової книжки, що є підставою для стягнення з останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З метою обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 26.11.2017р. у справі № 6-1269цс16.

Від відповідача надійшли письмові заперечення (а.с. 31-37), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскаржуваний наказ прийнято згідно приписів п.1 ст.36 КЗпП України, відповідно до якого підставою припинення трудового договору є угода сторін. На думку відповідача, волевиявлення ОСОБА_3 на звільнення за угодою сторін було реалізовано ним у відповідній заяві, наданій до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, яку зареєстровано 30.05.2017 р. Датою написання заяви визначено певну подію, а саме момент її реєстрації. Вказана заява була погоджена Держгеокадастром відповідно до вимог чинного законодавства та у подальшому видано оскаржуваний наказ. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про досягнення згоди між позивачем та роботодавцем про припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а взаємної згоди між працівником та роботодавцем щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було. Також відповідач вважає безпідставними вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки трудову книжку було надіслано на адреси позивача, що містяться в матеріалах його особової справи, та вина роботодавця у затримці трудової книжки відсутня.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа до судового засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином та завчасно. 24.11.2017р. (вх. № 32397/17) від ОСОБА_4 надійшло клопотання, в якому останній просив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив службу на посаді начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області, що згідно положень п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори з відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області щодо її проходження, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, накладення дисциплінарних стягнень під час її проходження згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017р. ОСОБА_3 07.06.2017р. звільнено з посади начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за угодою сторін, згідно з п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, ст. 86 Закону України «Про державну службу» (а.с. 11; 45).

Підставою прийняття вказаного наказу зазначено заяву ОСОБА_3 від 30.05.2017р. № 10408/0/5-17, лист погодження Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.06.2017р. № 22-28-0.15-0.15-8567/2-17.

Не погоджуючись з вищезазначеним наказом, вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до абзацу 2 п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 р. "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення встановлені спеціальними законами.

Відповідно до чч. 2, 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

За приписами п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 подано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області заяву, в якій останній просив звільнити його з посади начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. При цьому датою написання заяви останній просив вважати дату її реєстрації (а.с. 48).

Зазначену заяву позивача зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 30.05.2017 р. та присвоєно реєстраційний № Г-10408/0/5-17.

З огляду на положення статті 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особою, яким і приймається рішення про припинення трудового договору за угодою сторін.

Згідно пп.8 п. 10 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521, начальник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку державних службовців та працівників Головного управління, а керівників структурних підрозділів - за погодженням з Держгеокадастром.

На виконання зазначених вимог, Головним управлінням Держгеокадастру в області направлено до Держгеокадастру лист від 30.05.2017р. (вих. № 21-15-0.6-5920/2-17) щодо погодження звільнення начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_3 (а.с. 47).

06.06.2017р. (вих. № 22-28-0-15-8567/2-17) Держгеокадастром погоджено звільнення ОСОБА_3 за умови дотримання законодавства про державну службу. Зазначений лист надійшов до відповідача 07.06.2017р. (а.с. 46).

З урахуванням наведеного відповідачем прийнято наказ № 256-к від 07.06.2017р. про звільнення ОСОБА_3 з посади.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

При цьому КЗпП України не передбачено обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа бажає звільнитися, що свідчить про те, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

За змістом наведених норм припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником. Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. І якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і наказом про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України реалізовується вказана домовленість.

Отже, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов'язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобов'язання щодо працевлаштування тощо, а тому досягнення згоди між сторонами трудового договору є достатньою підставою для звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Саме тому звільнення носить назву «за згодою сторін» - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.

Статтями 251, 252 ЦК України визначено, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п.п. 4, 5 розділу ІV Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби № 64 від 22.03.2016 р., заяви про призначення, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо оформляються власноруч і підписуються із зазначенням дати. Акт органу вищого рівня про призначення на посаду (звільнення з посади) оголошується шляхом видання за місцем роботи відповідного акта із зазначенням дати фактичного призначення на посаду (звільнення з посади) тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 виявив бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін на підставі власноручно написаної заяви, датою написання заяви просив вважати дату реєстрації заяви. Представник позивача не заперечував проти того, що заява, яка визначена як підстава для винесення оскаржуваного наказу, написана особисто позивачем.

При цьому погодження Держгеокадастру на звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін надано листом від 06.06.2017р. № 22-28-0.15-0.15-8567/2-17.

Враховуючи, що власник погодився з позивачем щодо звільнення його за угодою сторін, а датою написання заяви просив вважати дату її реєстрації, 07.06.2017р., позивача було звільнено із займаної посади на підставі оскаржуваного наказу.

Як стверджує позивач, заява про звільнення за згодою сторін написана ним під адміністративним тиском, оскільки написання такої заяви було обов'язковою умовою для переведення його з посади начальника Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області на посаду начальника Міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області. Інших заяв вказаного змісту, як зазначив позивач, він по день звільнення не писав, а тому домовленості між ним та відповідачем про його звільнення за угодою сторін досягнуто не було. Вищенаведене, на думку позивача, виключає наявність його згоди на звільнення за угодою сторін на підставі оскаржуваного наказу.

Згідно з ч.3 ст.86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вище вказана заява ОСОБА_3 написана ним особисто та, з урахуванням вимог наказів Держземагентства України № 441 від 23.10.2013р., № 129 від 10.04.2014р. «Про деякі питання реєстрації документів в автоматизованій системі діловодства», 30.05.2017р. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області зареєстрована за допомогою системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ Степ 2.0» з одночасним нанесенням штрих-коду та присвоєнням реєстраційного номера Г-10408/0/5-17.

Пояснення позивача та його представника щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін на вимогу, під адміністративним тиском під час прийняття на роботу не підтверджені жодними доказами та носять характер суб'єктивних припущень. Позивач, подаючи відповідну заяву про звільнення за угодою сторін, повинен був усвідомлювати правові наслідки написання такої заяви.

Слід зауважити, що посилання позивача на написання та подання вказаної заяви при прийнятті на службу само по собі не виключає написання та подання заяви такого змісту 30.05.2017р. Не зазначення позивачем дати написання заяви не може слугувати беззаперечною підставою для визнання її недійсною та такою (враховуючи, що останній просив вважати датою написання заяви дату її реєстрації), що не відображає його волевиявлення щодо звільнення.

Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достатність, достовірність кожного доказів у їх сукупності, врахувавши їх взаємний зв'язок, суд дійшов висновку про те, що заява про звільнення за угодою сторін, яка слугувала підставою для видання оскаржуваного наказу, була подана відповідачу та зареєстрована останнім 30.05.2017р., а 06.06.2017р. Держгеокадастром надано погодження на звільнення позивача, тобто досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачем належним чином не доведено обставин написання заяви про його звільнення за угодою сторін за відсутності власного волевиявлення. Позивач не заперечував, що вказана заява була написана ним особисто, містить його особистий підпис, та не спростував зазначених обставин відповідними доказами.

Отже, не зазначення позивачем у заяві про звільнення саме календарної дати, з якої його повинно бути звільнено, не свідчить про недосягнення угоди сторін про звільнення з підстав не визначення між собою строку припинення трудових відносин.

Визначення дати звільнення відбувається при домовленості між працівником та власником підприємства, а не виключно за заявою працівника, яка є наслідком цієї домовленості. Дублювання дати звільнення у заяві після її обговорення при домовленості може розглядатися як прийнятне і логічне, проте не обов'язкове, внаслідок відсутності відповідних норм у законодавстві.

Враховуючи, що волевиявлення позивача в заяві про звільнення за угодою сторін в частині визначення строку, з якого трудовий договір пропонується припинити за угодою сторін, містить формулювання «датою написання заяви вважати дату реєстрації», подальше погодження вказаної заяви Держгеокадастром, суд дійшов висновку, про те, що сторони угоди домовилися про її припинення датою видання відповідного наказу про звільнення, що не суперечить нормам чинного законодавства України.

Наказ про звільнення позивача, який є формою вираження згоди Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на звільнення ОСОБА_3 видано 07.06.2017р. та з вказаної дати договір припинено за угодою сторін за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи наявність заяви позивача про звільнення із займаної посади за згодою сторін, згоду власника щодо звільнення позивача за угодою сторін суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача з посади, яку він обіймав, на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Суд зауважує, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням, можливості відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено.

При цьому, судом встановлено, що позивач до роботодавця після написання заяви про звільнення за угодою сторін, в якому останній просив звільнити його з посади, із заявою про анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін не звертався. Також своєї згоди на анулювання домовленості про звільнення Держгеокадастр не надавав, тобто взаємної згоди між працівником і власником щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було. Вказана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України від 15.10.2013р. у справі № 21-320а13.

Під час розгляду справи позивачем не надано доказів відкликання заяви про звільнення, доказів про визнання її такою, що не подана тощо.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем по справі доведено правомірність наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017р. «Про звільнення ОСОБА_3» за угодою сторін, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу.

При цьому суд не бере до уваги посилання позивача на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 26.11.2017р. у справі № 6-1269цс16, оскільки обставини по вказаній справі та справі, що розглядається, є різними, з огляду на наступне:

1) у справі, що розглядалась Верховним Судом України, встановлено факт звернення позивача до роботодавця про анулювання поданої ним заяви про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, однак в даній справі позивач із заявою про анулювання поданої ним заяви про звільнення за угодою сторін не подавав; 2) у справі, що розглядалась Верховним Судом України, в день подання заяви про звільнення за угодою сторін та в день видачі відповідного наказу про звільнення позивач перебував на лікарняному, однак в даній справі позивач на момент подання заяви та на момент прийняття оскаржуваного наказу на лікарняному не перебував (він перебував на лікарняному з 08.06.2017р., що підтверджується відповідними листками непрацездатності (а.с. 15-16); 3) у справі, що розглядалась Верховним Судом України, встановлено, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін та видачі відповідного наказу про звільнення не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, а в даному випадку такого факту позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено та судом не встановлено.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на попередній посаді.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що позовні вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017р., яка визнана судом необґрунтованою, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Крім іншого суд зазначає, що позивач проходив службу на посаді начальника Міськрайонного управління у Білгороді-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області, з якої його й було звільнено наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017 р., однак позивач заявив позовні вимоги про поновлення на посаді начальника Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно пп. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Трудову книжку може бути не отримано працівником як з вини його самого, так і з вини роботодавця.

Згідно пп. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Згоди на пересилання трудової книжки поштою ОСОБА_3 не надавав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу поштою був надісланий лист від 07.06.2017р. (вих. № 32-15-0.16-6188/2-17), яким повідомлялось, що у зв'язку зі звільненням 07.06.2017р. позивача з посади начальника Міськрайонного управління у Білгороді-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області йому необхідно прибути до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області для отримання трудової книжки. Також було зазначено, що отримати трудову книжку позивач може в управлінні персоналом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області або надати згоду на відправлення трудової книжки поштою. У разі отримання Головним управління Держгеокадастру в Одеській області письмової згоди позивача на відправлення трудової книжки поштою, її буде надіслано за адресою, вказаною позивачем. Також до листа додавалася копія наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 256-к від 07.06.2017р. «Про звільнення ОСОБА_3В.». (а.с. 44).

Крім того, 04.08.2017р. (вих. № 31-15-0.72-8802/2-17) відповідач повторно поштою направив позивачу лист, в якому зазначено про необхідність отримання трудової книжки (а.с. 43).

Суд враховує, що вищевказане повідомлення направлялось відповідачем за адресами: 1)67900, Одеська область, смт. Красні Окни, вул. 8 Березня, буд. 17; 2) ЖК Люстдорф, вул.Коралова, буд.8, смт.Таїрове, Овідіопольський район, Одеська область, 65496, які зазначено позивачем в особовій картці та у Декларації про майно, доходи та зобов'язання фінансового характеру, що є невід'ємною частиною особової справи державного службовця. Так, за повноту та достовірність анкетних даних, вказаних в особовій картці П2-ДС несе відповідальність державний службовець, відповідні рядки з адресою місця реєстрації та місця фактичного проживання заповнюються ним особисто.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, адресою позивача в адміністративному позові також зазначено: 67900, Одеська область, смт. Красні Окни, вул. 8 Березня, тобто ту, на яку відповідачем направлялись вищезазначені повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням встановлених судом обставин суд вважає, що відповідачем не чинилися перешкоди позивачу в отриманні трудової книжки, позивач з проханням видати трудову книжку не звертався, письмові звернення щодо зазначеного питання в матеріалах справи відсутні, з заявою про отримання трудової книжки поштою не звертався, відтак суд не вбачає в діях відповідача порушень вимог ст. 235 КЗпП України, в зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вбачається.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, оцінюючи докази, надані учасниками процесу, в їх сукупності, судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства про державну службу при припиненні державної служби ОСОБА_3.

Звільнення позивача з посади начальника Міськрайонного управління у Білгороді-Дністровському районі та м. Білгороді-Дністровському Головного управлінні Держгеокадастру в Одеській області здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за наявності підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, ст. 86 Закону України «Про державну службу».

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 про скасування наказу від 07.06.2017р. про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.12.2017 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

08 грудня 2017 року.