Постанова № 70853327, 04.12.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 грудня 2017 року Справа № 814/1944/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

доуправління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003 проскасування постанови від 11.09.2017 р. № 55КП, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанови управління Держпраці у Миколаївській області від 11.09.2017 р. № 55КП.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки та матеріальні норми, якими розмежовано поняття мінімальних державних гарантій та інших соціальних гарантій в оплаті праці. Позивач наголошує на тому, що індексація заробітної плати не являється мінімальною державною гарантією. Крім того, позивач звертає увагу на подвійне притягнення її до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, зазначивши, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для роботодавців. Вважає, що дії посадових осіб управління під час проведення інспекційного відвідування, розгляду справи за фактами порушення законодавства про працю та вжиття заходів щодо притягнення позивача до відповідальності відповідають вимогам чинного законодавства.

За клопотанням представників сторін справу розглянуто в порядку письмового провадження.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню, виходячи з наступного:

Наказом відповідача від 14.08.2017 р. № 204 призначено проведення інспекційних відвідувань за додержанням вимог законодавства про працю суб'єктами господарювання Миколаївської області. Згідно п. 14 додатку до наказу призначено проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення від 16.02.2017 р. № П-150-17 у період з 15.08.2017 р. по 22.08.2017 р.

15.08.2017 р. позивач отримала повідомлення про інспекційне відвідування та перелік документів, які необхідно підготувати до перевірки.

З 16.08.2017 р. по 17.08.2017 р. державними інспекторами проведено позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені актом № 14-01-151/0129.

Перевіркою серед іншого виявлено порушення ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 33 Закону України "Про оплату праці", п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, а саме: працівникам згідно розрахунково-платіжної відомості за липень 2017 р. індексація заробітної плати за липень 2017 р. не нараховувалась та не виплачувалась. Коефіцієнт індексації в липні 2017 р. складає 4,1%.

На підставі акту перевірки 17.08.2017 р. складено протокол про адміністративне правопорушення № 14-01-151/0067, а 11.09.2017 р. винесено постанову № 55КП, якою на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 224000 грн.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.10.2017 р. по справі № 488/3150/17 позивача притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення у вигляді штрафу в сумі 510 грн.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 95 КЗпП України та ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, неквалафіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

У відповідності до ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

На підставі ч. 2 ст. 19 наведеного Закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

У рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що індексація заробітної плати є складовою належної працівникові заробітної плати.

Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 КЗпП України та законами України, у зв'язку з чим індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).

У відповідності до п. 4 Порядку № 1078 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у формі штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 КЗпП України).

Абзацом другим ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок державних органів, їх посадових та службових осіб діяти виключно в межах, порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

На дату проведення перевірки позивач мала оформлені трудові відносини з сімома працівниками. За розрахунками відповідача в липні 2017 р. настає право на індексацію заробітної плати.

У ході судового розгляду справи суд не встановив порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що призвели до невірної кваліфікації вчиненого позивачем правопорушення. Позивач не повідомлялася завчасно про призначення перевірки, оскільки вона була позаплановою. Акт перевірки позивач підписала без заперечень.

Суд вважає хибною позицію позивача щодо покладення на неї подвійної відповідальності (оскаржуваною постановою та в справі про адміністративне правопорушення).

Так, оскаржувана постанова винесена відповідачем не в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, а на підставі норм КЗпП України. Тобто, в даному випадку до позивача застосовано два різні види юридичної відповідальності, що не суперечить Конституції України.

Статтею 51 Цивільного кодексу України закріплено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до фінансової відповідальності за те, що, як суб'єкт підприємницької діяльності, вона порушила законодавство про працю в частині невиплати індексації, що є мінімальною державною гарантією в оплаті праці. Адже згідно ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.

При цьому, в частині 3 цієї ж статті чітко визначено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.

Податковий кодекс України містить визначення штрафної санкції (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З викладеного випливає, що штраф, який накладений на позивача, є фінансовою санкцією у сфері законодавства про працю, застосований саме до суб'єкта підприємницької діяльності, тобто є іншим видом відповідальності, ніж штраф за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Оскільки позивач не заперечила факту невиплати індексації заробітної плати за липень 2017 р., а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів під час проведення перевірки, оскаржувана постанова від 11.09.2017 р. № 55КП є правомірною та не підлягає скасуванню.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС України).

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази відповідно до ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська