Ухвала суду № 70853246, 05.12.2017, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання: Занічковської П.Є.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідачів: ОСОБА_2 (довіреність від 23.06.2017 № 896/9/12-32-10-00-29, від 19.07.2017 № 1180/7/12-36-01-20),

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідачів про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області, Луганської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області, у якому позивачем заявлено такі вимоги:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо неврахування періоду роботи з 1986 року по 1993 рік в установі УЛ314/38 до стажу державного службовця;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо не визнання права на додаткову відпустку державного службовця з 13.05.1997 та зобов'язати виплатити компенсацію за невизнаний відповідачем 41 день невикористаної відпуски державного службовця, та зобов'язати перерахувати і доплатити за 190 невикористаних днів відпуски згідно зі ст. 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпуски», із змінами та доповненнями, та абзацу 1 та 7 п. 2 розділу II ПКМУ від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» із змінами та доповненнями з середньоденного заробітку який склався на день звільнення з Державної податковій інспекції у м. Свердловську Головного управління ДФС у Луганській області, а саме 252,92 грн;

- виплатити середній заробіток за весь час затримки згідно зі ст. 117 КЗпП України від 10.12.1971 № 322-VІІІ, із змінами та доповненнями, з часу звільнення по день прийняття рішення за даним позовом.

У судовому засіданні представником відповідачів заявлено клопотання про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду (т. 1 арк. спр. 79-80), в обґрунтування якого зазначено, що позивачем пропущений строк звернення до суду, визначений частинами другою та третьою статті 99 КАС України. Так, зі змісту прохальної частини позову слідує, що предметом оскарження у даній справі є невизнання ГУ ДФС у Луганській області права ОСОБА_1 на додаткову відпустку державного службовця з 13.05.1997 та зобов’язання виплатити компенсацію за невизнаний відповідачем 41 день невикористаної відпустки, визнання неправомірними дій відповідача щодо неврахування періоду роботи з 1986 до 1993 роки в установі УЛ 314/38 до стажу державного службовця.

Листом ГУ ДФС у Луганській області від 15.09.2016 № 1033/12-32-04-09 позивачу підтверджено право на компенсацію 190 календарних днів відпустки, водночас повідомлено, що в обчислення додаткової відпустки врахований час роботи в податкових органах в період з 20.11.1995 по 06.11.2014. Цей лист позивачем одержано 19.09.2016, що підтверджено її особистим підписом на листі.

Тобто про те, що період роботи з 1986 по 1993 роки в установі УЛ 314/38 не врахований до стажу державного службовця їй стало відомо 19.09.2016. Таким чином, початок перебігу строку для звернення до суду обчислюється з 20.09.2016.

Крім того, 20.09.2016 позивачем одержано компенсацію за 190 днів невикористаної відпустки у сумі 16554,17 грн, з розрахунку середньоденної заробітної плати 87,13 грн.

Разом з тим, адміністративний позов подано тільки 07.06.2017.

Викладене свідчить про те, що строк для звернення до суду з даним позовом сплив, а позивачем не повідомлено про наявність поважних причин пропуску цього строку.

Позивач заперечувала проти задоволення заявленого клопотання, оскільки вважає, що нею строк звернення до адміністративного суду пропущений з поважних причин.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з такого.

Статтею 99 КАС України встановлено такий строк звернення до адміністративного суду:

- адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша статті 99 КАС України);

- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 99 КАС України);

- для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 КАС України);

- якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень (частина четверта статті 99 КАС України).

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 108/95-ВР у структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частиною першою та другою статті 23 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504/96-ВР) визначено, що витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6, 7, 8, 13, 14, 15, 15-1, 16, 18-1 і 19 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином судом встановлено, що компенсація за невикористані щорічні відпустки, яка є виплатою передбаченою чинним законодавством, входить до структури додаткової заробітної плати, і, відповідно, є її складовою.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов’язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов’язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини щодо порушення відповідачами законодавства про оплату праці в частині нарахування та виплати компенсації за невикористану відпустку розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо неврахування періоду роботи з 1986 року по 1993 рік в установі УЛ314/38 до стажу державного службовця, визнання неправомірними дії відповідача щодо не визнання права на додаткову відпустку державного службовця з 13.05.1997, то в цій частині суд вважає поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

Так, судом встановлено, що позивачем вживалися численні заходи врегулювання спору у досудовому порядку, що підтверджено копіями звернень позивача до ГУ ДФС у Луганській області та відповідями на такі звернення.

Зокрема, 17.02.2017 позивач звернулася з відповідною скаргою до ДФС України, що підтверджено копією скарги та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 арк. спр. 42-45, 46, 47).

На своє звернення позивач отримала лист від 23.03.2017 № 3999/0/99-99-04-02-01-14 (т. 1 арк. спр. 60-61), в якому зазначено, що для вирішення питання зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача економістом, старшим економістом в установі УЛ 314/38 УВС Ворошиловградського облвиконкому потрібно надати до кадрової служби Луганської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Зазначено, що наказом ДПІ від 03.08.2016 № 17-о, за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені документально, не передбачено перерахування компенсації за невикористану відпустку відповідно до абзацу третього статті 24 Закону України «Про відпустки» на рахунок Луганської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, у зв’язку з чим відсутні підстави для розрахунку компенсації за 190 календарних дів невикористаної відпустки із розрахунку середньої заробітної плати, яку ОСОБА_1 отримувала в ДПІ. Також, лист містив роз’яснення, що за захистом порушеного права позивач може звернутися до суду.

Після одержання такої відповіді, ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ГУ ДФС у Луганській області про визнання неправомірними дій щодо неврахування періоду роботи до стажу державного службовця, не визнання права на додаткову відпустку державного службовця, зобов’язання виплатити компенсацію за невизнаний відповідачем день невикористаної відпустки державного службовця, зобов’язання перерахувати і доплатити за невикористані дні відпустки, про виплату середнього заробітку за весь час затримки з часу звільнення по день прийняття рішення за даним позовом.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 травня 2017 року у справі № 428/4181/17 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 Роз’яснено, що розгляд даного позову належить до юрисдикції адміністративного суду (т. 1 арк. спр. 111).

Після отримання цієї ухвали, позивач 07 червня 2017 року звернулася з позовом до Луганського окружного адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Зважаючи на вищевикладене, а також визнання поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо неврахування періоду роботи з 1986 року по 1993 рік в установі УЛ314/38 до стажу державного службовця, визнання неправомірними дії відповідача щодо не визнання права на додаткову відпустку державного службовця з 13.05.1997, суд вважає клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду таким, що задоволенню не підлягає.

На підставі частини третьої та частини сьомої статті 160 КАС України у судовому засіданні 05 грудня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Складення ухвали у повному обсязі відкладено до 11 грудня 2017 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин ухвали у судовому засіданні.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідачів про залишення без розгляду позовної заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України заперечення на ухвали суду першої інстанції, які не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду, можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Повний текст ухвали складено та підписано 11 грудня 2017 року.