Постанова № 70853206, 07.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5805/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.A., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 10 листопада 2017 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, вираженої у ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області від 29.06.2017 року №Н-8953/0-5496/6-17, та зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0.0237 га. з цільовим призначенням - «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна) і надати дозвіл на розробку проектної документації на підставі ч.ч.6, 7 ст. 118, ст.121 Земельного Кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 травня 2017 року подав до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме земельної ділянки орієнтовною площею 0.0237 га. з цільовим призначенням - «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна), із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, повноваження щодо передачі якої належать ОСОБА_2 управлінню Держгеокадастру в Одеській області відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України. 29 червня 2017 року отримав лист-відмову № Н-8953/0-5496/6-17 у якому вказувалося, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв’язку з відсутністю бажаної для відведення земельної ділянки у переліку, що формується щоквартально та оприлюднюється на офіційному веб-сайті ОСОБА_2 Управління Держгеокадастру Одеської області у відповідності до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, що затверджена Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 р. за №413. Вважає, що відмова носить протиправний характер і прийнята усупереч положенням чинного земельного законодавства з огляду на наступне:

- по-перше, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області порушило строк на надання відповіді за вимогами клопотання ОСОБА_1 (дата подання клопотання - 11.05.2017 р., а дата отримання відповіді — 29.06.2017 р., тобто через один місяць і вісімнадцять днів після звернення). 12.05.2017 р. позивач, отримавши від працівників канцелярії ГУ Держгеокадастру в Одеській області усну відповідь, що за клопотанням не було винесено жодного рішення, почав вважати себе таким, що має право замовити проектну документацію (за правом «мовчазної згоди»), на підставі чого розпочав пошук належного виконавця таких робіт.

- по-друге, посилаючись у листі № Н-8953/0-5496/6-17 від 29 червня 2017 року на положення Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, що затверджена Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 р. за №413., Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не звернуло увагу на те, що оскільки, даний законодавчий акт було прийнято лише 07.06.2017 р., то дія його положень не розповсюджується на відносини, що склалися між позивачем та відповідачем з приводу реалізації громадянами права на землю, яке відобразилося у формі звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області - саме 11.05.2017 р. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

- по-третє, метою Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, що затверджена Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 р. за №413, є саме направлення загальної політики держави у бік визначення ефективного механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, і в межах визначення даного вектору і розроблення відповідної Стратегії, Кабінет ОСОБА_3 України постановив Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити на підставі її положень відповідні зміни у нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини. Однак, відсутність відповідних змін у Земельному кодексі України, зокрема, розширення підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі відсутності бажаної для відведення земельної ділянки у переліку, що формується щоквартально та оприлюднюється на офіційному веб-сайті ОСОБА_2 Управління Держгеокадастру Одеської області у відповідності до вищевказаної Стратегії, виключає можливість суб’єкта владних повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на таких підставах, виключний перелік яких зазначено у ч.3 ст.122 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на ст.14 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, практику Європейського суду з прав людини, постанову Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Від представника відповідача до суду 23 листопада 2017 року надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.27-33), у яких з посиланням на ст.с.3, 15-1, ч.6 ст.118, п.в ст.121, ч.4 ст.122, ст.116, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру №308 від 17.11.2016 року, зазначено, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог чинного земельного законодавства повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Одеської області з 01.01.2013 року покладені на Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. На адресу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області надійшло клопотання ОСОБА_1 від 11.05.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,0237 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області за межами с.Хоминка (вул.Леніна). За результатом розгляду клопотання ОСОБА_2 управлінням листом від 29.06.2017 року № Н-8953/0-5496/6-17 повідомлено позивача, що відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 07.06.2017 року № 413 затверджено «Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» відповідно до якої, при організації процесу виконання Стратегії Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, за такою формулою: Sбп = Sаук х 0,25, де Sбп - площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність на території відповідної області, Sаук - площа земельних ділянок, право оренди на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність бажаної до відведення земельної в наведеному переліку, Головне управління цілком правомірно, керуючись нормами чинного законодавства, в тому числі й частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку з підстави невідповідності місця розташування об’єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. В даному випадку таким нормативно-правовими актом є Постанова Кабінету міністрів України від 07.06.2017 року №413.

Окрім цього позивач 28 листопада 2017 року за вх. №ЕП/4764/17 подав до Одеського окружного адміністративного суду пояснення щодо способу захисту права у справі №815/5805/17 (а.с.35-36), у якому пояснює, що обираючи спосіб захисту свого права виходив з того, що основним критерієм для цього має бути його ефективність (тобто здатність відновити порушені права громадянина, за ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини). Позивач переконаний, що він не міг звернутися до суду з вимогою щодо зобов’язання відповідача внести відповідні відомості про земельну ділянку до переліку, розробка якого була передбачена вищевказаною Стратегією, оскільки по-перше, такого переліку, власне як і стратегії, ще не існувало на момент виникнення спірних правовідносин, по-друге, відповідач не зобов’язаний вносити земельні ділянки в такий перелік на вимогу позивача (питання адміністративного розсуду), по-третє, навіть якщо припустити факт задоволення таких вимог у суді, вони не створять ситуації, за якої його правові інтереси будуть дотримані. Також позивач не вважав раціональним просити суд повторно переглянути дане клопотання, оскільки його перегляд означає застосування до спірних правовідносин «нового» законодавства, що також би в жодному разі не захистило права позивача. З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту права є вірним і єдино можливим у ситуації, що склалася. Твердження відповідача про те, що суд не має вирішувати за орган, до компетенції якого входить питання, що знаходяться на розгляді у суду, не враховує практику Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні (ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»). Посилаючись на пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» та ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з п.2 ч.4 с.105 та п.3 ч.2 с.162 Кодексу адміністративного судочинства. У разі відсутності у суб’єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов’язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Більше того, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 ОСОБА_4 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Разом з цим, якщо під час розгляду справи суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог у інших спосіб, ніж це зазначено у позовній заяві, адміністративний суд має право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (ст. 11 КАС України).

У судове засідання 28 листопада 2017 року сторони не з’явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно, при цьому від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, з урахуванням вимог ст. 128 КАС України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням у якому на виконання ст. ст. 118, 122 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0237 га. з цільовим призначенням – «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області за межами с.Хоминка (вул.Леніна) із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, повноваження щодо передачі якої належить ОСОБА_2 управлінню Держгеокадастру в Одеській області відповідно до частини статті 122 Земельного кодексу України (а.с.12).

До вказаного клопотання позивачем було додано:

1) копія паспорта громадянина України;

2) копія РНОКПП;

3) графічні матеріали бажаної земельної ділянки на 3 арк.

Вказане клопотання зареєстроване ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №Н-8953/0/5-17 від 11.05.2017 року.

29 червня 2017 року листом №Н-8953/0-5496/6-17 (а.с.14) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області на адресу ОСОБА_1 направило лист «Про надання відповіді», яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вищевказана відмова обґрунтована наступним. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Постановою Кабінету міністрів України від 07.06.2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». Відповідно до Стратегії, Держгеокадастр та його територіальні ограни під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації, повинен надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, відповідно переліку земельних ділянок, що який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Вказано, що бажана земельна ділянка в наведеному переліку відсутня.

Вирішуючи позовні вимоги позивача суд дійшов висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На підставі п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14.01.2015 р. №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_3 України через Віце-прем'єр-міністра України - ОСОБА_3 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14.01.2015 р. №15, основними завданнями Держгеокадастру України є, зокрема реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 7 зазначеного Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14.01.2015 року №15 Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Право власності на землю гарантується, набувається та реалізується громадянами виключно у відповідності до закону. Відповідно до статі 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Як вже зазначалось вище, згідно ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають зокрема з приводу підстав набуття громадянами права на землю із земель державної та комунальної власності та порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовані ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.

У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Частиною 1 статті 121 Земельного кодексу визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Судом встановлено, що разом із клопотанням про передачу заявнику безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,0237 га. для ведення садівництва за рахунок земель запасу державної власності на земельну ділянку на території Одеської області, Роздільнянського району, Єгорівської сільської ради за межами с.Хоминка із наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачем було надано копію графічного матеріалу, на якому позначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.15-17).

Позивачем дотримано вимоги земельного законодавства, які регулюють порядок подання клопотання про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

З аналізу приписів Земельного кодексу України суд дійшов висновку, що законодавчо визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У рішенні відповідача, яке викладено в листі від 29 червня 2017 року № Н-8953/0-5496/6-17, підставою відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначено те, що Постановою Кабінету міністрів України від 07.06.2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». Відповідно до Стратегії, Держгеокадастр та його територіальні ограни під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації, повинен надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, відповідно переліку земельних ділянок, що який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Вказано, що бажана земельна ділянка в наведеному переліку відсутня.

Однак відмова відповідача, викладена у листі від 29.06.2017 року, не належить ні до однієї з підстав, передбачених положеннями Земельного кодексу України.

Також суд зазначає, що Постановою Кабінету міністрів України № 413 від 07.06.2017 року «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», на яку посилається відповідач, було затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Однак, будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. Цей нормативний акт не регулює питання виділення земельних ділянок, оскільки таке регулювання передбачено Земельним кодексом України.

Крім того посилання відповідача у спірному рішенні (лист від 29.06.2017 року) на постанову Кабінету ОСОБА_3 України «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» від 07.06.2017 року №413 як на підставу для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованим, оскільки вказана постанова набрала чинності 17.06.2017 року (опублікування «Урядовий кур'єр» 2017, №111 від 17.06.2017 року).

Тобто, на момент звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з подальшою передачею у власність, орієнтовною площею 0,0237 га. (11 травня 2017 року) та станом на дату розгляду клопотання, визначену ст. 118 ЗК України (місячний строк), а саме - 12 червня 2017 року, постанова Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 року №413 не була прийнята (11.05.2017 року) та не набула чинності (12.06.2017 року).

Отже, посилання відповідача в листі Н-8953/0-5496/6-17 на постанову Кабінету ОСОБА_3 України «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» №413 від 07.06.2017 року є безпідставними.

Суб'єкт владних повноважень при розгляді клопотання ОСОБА_1 повинен був застосовувати законодавство, чинне на момент звернення особи до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області (11 травня 2017 року), а не на момент прийняття рішення та надання відповіді (29 червня 2017 року).

Окрім цього суд встановив, що вищевказана відмова відповідача винесена 29 червня 2017 року, тобто з пропуском строків розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, який закінчився 12 червня 2017 року (11 червня 2017 року – неділя).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмову відповідача, ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 29 червня 2017 року №Н-8953/0-5496/6-17, підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0.0237 га. з цільовим призначенням - «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна) і надати дозвіл на розробку проектної документації на підставі ч.ч.6, 7 ст. 118, ст.121 Земельного Кодексу України, суд зазначає наступне.

Приписами абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що у разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

В ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», визначено, що принцип мовчазної згоди, це принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено

Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.

Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач не розглянув у місячний строк з дня реєстрації клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекта землеустрою, чим порушив право позивача на своєчасне отримання дозвільного документу у відповідності до чинного законодавства.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач, посилаючись на ст. 6 Конституції України та Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого скасовується.

Однак суд зазначає, що відповідності до ч.2 ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

В ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.

Згідно ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до абз.5 п.5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16.04.2010 у справі №1-9/2009, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже дискреційні повноваження, це повноваження суб'єкта владних повноважень, закріплені у законодавстві, обирати у конкретній ситуації між альтернативами управлінськими рішеннями, кожне з яких є правомірним.

Проаналізувавши зазначені приписи суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов: відповідності клопотання та доданих до неї документів вимогам законодавства, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у порядку та строки визначені законом та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення із клопотанням про видачу дозволу, з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.

Підстави для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені в ст. 118 ЗК України.

Відповідачем ні у відповіді ОСОБА_1 від 29.06.2017 року № Н-8953/0-5496/6-17, а ні у запереченнях на адміністративний позов не зазначено жодної з підстав для відмови у видачі дозволу з визначених в ст. 118 ЗК України.

В ч.1 ст.244-2 КАС України зазначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 ОСОБА_4 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").

Також суд зауважує, що ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність його рішення, зазначеного у листі від 29 червня 2017 року №Н-8953/0-5496/6-17, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов’язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0.0237 га. з цільовим призначенням - «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна) підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Одеській області від 29 червня 2017 року №Н-8953/0-5496/6-17 у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0.0237 га. на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0.0237 га. з цільовим призначенням - «для ведення садівництва» на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за межами села Хоминка (вул. Леніна) за клопотанням від 10.05.2017 року, зареєстрованим відповідачем 11.05.2017 року за вх. №Н-8953/0/5-17.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вовченко O.A.