Постанова № 70853099, 05.12.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року Справа № 813/625/14

16 год. 49 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Приймака С.І., представника відповідача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 щодо невиконання рішення суду, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою щодо виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14 про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, а саме: про заміну сторони виконавчого провадження, приведення у відповідність виконавчого документа – виконавчого листа, встановлення строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ухвали від 05.12.2017 року вимоги вказаної заяви судом вирішено.

17.11.2017 року (вх. № 27590 від 24.11.2017 року), в доповнення до вказаної заяви, ОСОБА_2 подано ще одну заяву, відповідно до якої просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача у зв’язку із невиконанням постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2017 року у справі № 813/625/14 та ухвалити рішення, яке забезпечить повне виконання відповідачем постанови від 13.02.2017 року, для відновлення порушеного права позивача, ґарантованого частиною 3 ст. 32 і ст. 40 Конституції України, а також ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Т.3, а.с. 3-7).

Заява обґрунтована тим, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14 набрала законної сили 28.10.2014 року, проте станом на сьогодні залишається не виконаною. Відповіді на запит № 04/06 від 07.06.2012 року заявник (позивач у справі) не отримав. Заявник звертає увагу суду на ту обставину, що він звертався як до відповідача, так і до вищих інстанцій податкового органу із письмовими зверненнями щодо виконання судового рішення. Вважає, що невиконання органом державної влади судового рішення, яке набрало законної сили є протиправною бездіяльністю відповідача.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 мав обґрунтовані сподівання на добровільне виконання відповідачем рішення суду, скеровуючи йому листи про добровільне виконання, звернувся до суду за виконавчим листом у справі № 813/625/14 лише у 2017 році. Проте, з 2014 по 2017 роки, у Закон України «Про виконавче провадження» внесено зміни і абзац перший частини другої статті 26 доповнено вимогою про сплату авансового внеску в розмірі одного мінімального розміру заробітної плати.

Через несплату авансового внеску і ліквідацію юридичної особи-боржника 04.09.2017 року виконавчий документ заявнику повернуто без прийняття до виконання.

Просить суд визнати бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення протиправною та зобов’язати подати у встановлені законом строки звіт про виконання судового рішення та попередити керівника суб’єкта владних повноважень про наслідки для нього, у випадку невиконання боржником постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14, або неподання звіту.

Заявник у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

В судовому засіданні 05.12.2017 року суд, в порядку передбаченому ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), допустив заміну відповідача, Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, його процесуальним правонаступником – Личаківською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заяви заперечив у повному обсязі, з підстав викладених у письмовому запереченні від 28.11.2017 року (Т.3, а.с. 73). Зазначив, що Личаківською ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області надано інформацію згідно листа від 14.08.2015 року № 11067/10/1710. Крім того, листом від 07.012.2016 року № 6183/10/13-01-13-01-18 Головним управлінням ДФС у Львівській області надано інформацію повторно. Вважає інформацію, наведену у вказаних листах, відповіддю на запит заявника від 07.06.2012 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14. Просив у задоволенні заяви відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення заявника та представника відповідача, дослідив матеріали справи та встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо ненадання публічної інформації на запит ОСОБА_2 № 04/06 від 07.06.2012 року та зобов’язано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області розглянути запит ОСОБА_2 № 04/06 від 07.06.2012 року та надати запитувану інформацію. В іншій частині адміністративного позову відмовлено повністю.

Вказана постанова набрала законної сили 28.10.2014 року.

Через невиконання вказаного судового рішення відповідачем добровільно, ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про одержання виконавчого листа від 07.08.2017 року за вх. № 18348 (Т.2, а.с. 135).

14.09.2017 року ОСОБА_2 надіслано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 10436 у зв’язку з відсутністю квитанції про сплату авансового внеску та припиненням юридичної особи боржника (Т.2, а.с. 145).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2017 року у справі № 813/3253/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про зобов’язання вчинити дії щодо виконання вказаного вище виконавчого листа, в задоволенні позову відмовлено.

24 липня 2015 року ОСОБА_2 скеровано начальнику ДПІ у Личаківському районі м. Львова листа № 01/07 в якому причиною звернення зазначено невиконання судового рішення у справі № 813/625/14. Просить надати запитувану інформацію на виконання судового рішення.

Заступник начальника ДПІ у Личаківському районі м. Львова 14.08.2015 року надав відповідь на заяву № 11067/10/1710, в якій надав інформацію щодо механізму визначення розміру земельного податку.

07.11.2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою № 01/11 до голови Державної фіскальної служби України щодо виконання рішення суду.

07.12.2016 року заступником начальника ГУ ДФС у Львівській області скеровано відповідь на заяву (вих. № 6183/10/13-01-13-01-18) з покликанням на Закон України «Про доступ до публічної інформації».

У зв’язку із невиконанням постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/114 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою в порядку ст. 267 КАС України.

Суд вирішуючи заяву, керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій, на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Україна відповідно до ст. 1 Конституції України є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. У ч. 1 ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 255 КАС України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, є ознакою складу злочину передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України є підставою для його виконання.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України видається один виконавчий лист.

Згідно ч. 4 ст. 257 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що правовідносини сторін, що виникають під час та у зв’язку із виконанням постанови суду, є частиною судового провадження. Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordi№o v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, п. 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України” № 11944/05 від 12 травня 2011 року).

У цьому контексті вартими уваги видаються правові позиції, висловлені у рішеннях Євросуду у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 р., «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р., «Шаренок проти України» від 22.02.2004 р., в яких зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов’язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід’ємною частиною судового процесу.

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukrai№e), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dube№ko v. Ukrai№e), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukrai№e), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України" (Sokur v. Ukrai№e), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukrai№e), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося (див. рішення у справі «Вассерман проти Росії» (№ 2) (Wasserma№ v. Russia) (№o. 2), № 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація № Rec (2003) 16 від 09.09.2003 року Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права», обов’язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконання та невиконання судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 року, зокрема, зазначено, що посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці усіх обставин, що перешкоджають виконанню постанови суду та реальному відновленню порушених прав.

Спеціальна мета судового контролю та процесуальні особливості його здійснення зумовлюють неможливість вирішення питань, пов’язаних з контролем за виконанням судового рішення в порядку позовного провадження шляхом пред’явлення до суду окремого позову, крім випадків, передбачених ст. 181 КАС України, про що прямо зазначено у ч. 12 ст. 267 КАС України.

Судом встановлено, що позивач у справі, сподіваючись на добровільне виконання зазначеного судового рішення, вживав заходів для його виконання, а саме, звертався до начальника Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова із запитом від 24.07.2015 року за вих. № 01/07 (Т.3, а.с. 8-11), в якому зазначав про невиконання судового рішення і ненадання йому відповіді та документів за запитом № 04/06 від 07.06.2012 року.

07.11.2016 року ОСОБА_2 звернувся із запитом за вих. № 01/11 до голови Державної фіскальної служби України, в якому повторно зазначав про невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, в частині ненадання йому відповіді на запит № 04/06 від 07.06.2012 року (Т.3, а.с.15-28). ДФС України, розглянувши вказаний запит, надіслала Головному управлінню ДФС звернення ОСОБА_2 від 07.11.2016 року № 01/11 і доручила з’ясувати обставини порушених питань, вжити необхідних заходів та надати відповідь згідно з чинним законодавством (Т.3, а.с.29).

Суд зважає на покликання представника відповідача щодо надання відповідей на запити ОСОБА_2, однак зазначає наступне.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року, що набрала законної сили, ДПІ у Личаківському районі м. Львова зобов’язано відповідача розглянути запит № 04/06 від 07.06.2012 року та надати запитувану інформацію.

Однак, згідно з долученими відповідями до матеріалів справи, на які покликається представник відповідача як факт виконання судового рішення, перша відповідь, надана ДПІ у Личаківському районі м. Львова, від 14.08.2015 року за № 11067/10/1710 стосується заяви ОСОБА_2 № 01/07 від 24.07.2015 року (Т.3, а.с. 74-76), а друга, надана, Головним управлінням ДФС у Львівській області, – виконання завдання ДФС України від 30.11.2016 року № 8180/7/99-99-13-03-01-175 (Т.3, а.с. 77-79).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем надано відповідь ОСОБА_2 один раз на запит № 01/07 від 24.07.2015 року, однак жодного документу на підтвердження надання відповіді на запит № 04/06 від 07.06.2012 року, чи на виконання рішення суду у справі № 813/625/14, до матеріалів справи не надано.

Покликання у відповіді ГУ ДФС у Львівській області від 07.12.2016 року на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» дають підстави вважати, що заява ОСОБА_2 від 07.11.2016 року була розглянута в порядку цього Закону щодо забезпечення права на доступ до публічної інформації, а не як вимога виконати судове рішення, що набрало законної сили.

Судом встановлено, що станом на момент розгляду заяви ОСОБА_2 щодо невиконання судового рішення від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14 відповідачем не надано інформації та копій документів на запит № 04/06 від 07.06.2012 року, зокрема: копій акта обстеження і акта опису майна від 24.02.2011 року, що складалися за адресою: м. Львів, вул. Лісна, 8а; копій документів установи, яка згідно чинного законодавства надавала податковому органу інформацію про площу земельної ділянки, на яку нараховувався земельний податок за 2003-2007 роки; копій документів установи, яка згідно чинного законодавства надавала податковому органу інформацію про площу земельної ділянки на яку нараховувався земельний податок у період 2008-2011 років; пояснень з приводу розміру земельного податку у періоди 2008-2010 та 2003-2007 років.

З урахуванням викладеного та встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки рішенням у справі відповідача зобов’язано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області розглянути запит ОСОБА_2 № 04/06 від 07.06.2012 року та надати запитувану інформацію, невиконання відповідачем рішення суду яке набрало законної сили, є протиправною бездіяльністю.

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач заперечуючи проти задоволення заяви зазначає про те, що наявна не уся інформація, яку слід надати на запит, через відсутність технічної можливості.

Проте, суду не надано суду жодних доказів того, що він вчиняв якісь дії чи звертався до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання судового рішення або заміни сторони у виконавчому провадженні, для виконання ухваленого іменем України судового рішення, яке згідно ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність повторного звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Протиправна бездіяльність по невиконанню рішення суду, яке набрало законної сили, відповідачем не спростована.

Відповідно до п. 10 ст. 267 КАС України у разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Згідно п.1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 158-160, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в:

1. Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Личаківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області щодо невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14.

3. Зобов'язати Личаківську об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання постановою суду законної сили подати суду звіт про виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 813/625/14.

4. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 11.12.2017 року.

Суддя Качур Р.П.