Ухвала суду № 70850856, 04.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3643/17 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/783/5088/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Струс Л.Б., Цяцяка Р.П.

секретаря: Жукровської Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», заінтересовані особи: ОСОБА_2, звернулось в суд із заявою про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, щодо не направлення на адресу ПАТ «Львівгаз» постанови про відмову у відкритті виконавчого документа від 15.10.2013 року; визнання дій державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого документа від 15.10.2013 року неправомірними; скасування постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого документа від 15.10.2013 року; зобов'язання державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області відновити виконавче провадження на підставі судового наказу № 464/4672/13.

Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на постанову, дії та бездіяльність державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львів - відмовлено.

Ухвалу суду оскаржило Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», в апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити. Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою та постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідно до ст.ст. 1, 11 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 1999 року), чинного на момент вчинення оскаржуваних дій, державний виконавець зобов`язаний був вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвал, безпідставно не врахував того, що державний виконавець не направив постанову про відмову у відкритті провадження на адресу ПАТ «Львівгаз». Апелянт вважає безпідставними та необгрунтованими твердження державного виконавця про відсутність майна у боржника. На думку апелянта державний виконавець не вчинив жодних дій для перевірки кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, для отримання інформації про доходи боржника.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог скарги ПАТ „Львівгаз" на постанову державного виконавця, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця слід визнати правомірними, оскільки постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження постановлена з дотриманням вимог закону, про що внесено відомості до Єдиного реєстру виконавчих проваджень, доступ до якого має кожна зі сторін виконавчого провадження, що свідчить про відсутність підстав для висновку, що діями державного виконавця порушено права чи свободи стягувача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Нормами Конституції України (ст.ст. 124, 129) і ЦПК України (ст. 14) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів(посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 383 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із Законом України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

За змістом ч.3 ст. 10, ч.1 ст.11 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи, а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів перебувало виконавче провадження №40016675 з примусового виконання судового наказу Сихівського районного суду м.Львова від 22.05.2013 року №464/4672/13-ц про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Львівгаз» 409.55 грн.заборгованості за спожитий природний газ та 114.70 грн.судового збору.

15.10.2013 державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції 1999р.), а саме, не зазначено ідентифікаційний код боржника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 згаданого Закону, чинного на момент вчинення оскаржуваних дій, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 цього закону.

Так, у відповідності до п. 3 ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі серед іншого мають бути зазначені ідентифікаційні коди юридичної особи та/або індивідуальні ідентифікаційні номери фізичних осіб боржника та стягувача, однак, такі дані у виконавчому документі не зазначено.

Згідно з абзацом 2 п. 21 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року вимоги до виконавчого документа, визначені у ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», є єдиними. Іншими нормативно-правовими актами може бути встановлено додаткові вимоги до виконавчого документа, проте їх звуження не допускається.

Частиною 2 ст. 102 ЦПК України встановлено, що видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника.

Вимоги до змісту судового наказу встановлені у статті 103 ЦПК України, зокрема, у ньому мають бути зазначені дата видачі судового наказу стягувачу, дата набрання судовим наказом законної сили та строк пред»явлення судового наказу до виконання, судовий наказ підписується суддею та скріплюється гербовою печаткою.

Таким чином, як державний виконавець, так і суд першої інстанції при розгляді скарги на його дії, не звернули уваги на те, що в суду чи заявника відсутні можливості без згоди боржника, який не викликався до суду, отримати дані, про які в своїй постанові зазначив державний виконавець.

Посилання суду на положення Закону України „Про виконавче провадження", як на підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження", не можна визнати обгрунтованим і таке посилання є формальним, оскільки сам судовий наказ на предмет його відповідності вимогам, які передбачені ст. 103 ЦПК України, судом не оглядався та не досліджувався.

Крім цього, відповідно до п.3 ч.3 ст.11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведеня виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Аналогічна норма міститься також і у п.3 ч.3 ст.18 Закону України „Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 року.

Тобто, у разі відсутності (незазначення) індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) у рішенні суду чи в судовому наказі, державний виконавець (у відповідності до вище згаданих положень Закону України „Про виконавче провадження") може самостійно звернутися до відповідного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

Відмовляючи у задоволенні скарги на постанову державного виконавця, суд не врахував зазначені вимоги закону, не звернув уваги на те, що відсутність у виконавчому документі індивідуального ідентифікаційного номера боржника, не є законною та обгрунтованою підставою для відмови у примусовому виконанні судового рішення державною виконавчою службою, для винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження з цієї підстави, оскільки таке виконання рішення є невід'ємною складовою частиною судового захисту будь-якої особи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. 303, п.3 ч.1 ст. 312, ст.ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - задовольнити частково.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року - скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Струс Л.Б.

Цяцяк Р.П.