Постанова № 70849449, 04.12.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/14162/17 2-а/335/630/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді СоболєвоїІ.П., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2017 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУПФУ в Запорізькій області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд зобовязати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років з 26.04.2017 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначає, що У 01.03.1996 році ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугою років як ветерану органів внутрішніх справ, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».20.04.2015року позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, після чого виплата пенсії була припинена у звязку з виїздом на постійне проживання до Ізраїлю.

26.04.2017 року представник позивача, діючи на підставі належним чином посвідченої та апостульованої довіреності від ОСОБА_1, звернувся особисто, безпосередньо до відповідача із особистою заявою про поновлення виплати пенсіїОСОБА_1, разом з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій, що підтверджується вхідним штампом на супровідному листі.

10.05.2017 року за рішенням №349/Х-9, яке було відправлене 11.05.2017 року та отримане представниками позивача 14.05.2017 року, Відповідач відмовив ОСОБА_1 в поновленні пенсії, незаконно обґрунтувавши свою відмову тим, що ОСОБА_1 у 2015 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, то він на теперішній час не є внутрішньо-переміщеною особою. У головного управління відсутня пенсійна справа ОСОБА_1 Таким чином, для вирішення питання поновлення виплати пенсії як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, ОСОБА_1 необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду України, де він перебуває на обліку (за місцем знаходження пенсійної справи). Позивач вважає, таку відмову відповідача протиправною.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно п.4. ч.1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвалою судді від 17.11.2017року відкрито скорочене провадження у справі.

11.10.2017 року від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов, у яких зазначено, що з 01.11.2014 року по 31.01.2017 року ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як внутрішньо-переміщена особа. З01.02.2017року виплату пенсії припинено на підставі листа територіального управління праці та соціального захисту населення за місцем його тимчасового проживання, з якого слідує, що заявник на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб не перебуває. Оскільки ОСОБА_1 у 2015 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, то він на теперішній час не є внутрішньо-переміщеною особою. У головного управління відсутня пенсійна справа ОСОБА_1 Таким чином, для вирішення питання поновлення виплати пенсії як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, ОСОБА_1 необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду України, де він перебуває на обліку (за місцем знаходження пенсійної справи).

Дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публiчно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що до вересня 2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2, надалі виїхав на постійне місце проживання до іншої країни - Ізраїлю, проте згідно закордонного паспорту ЕК811776, виданого 03.03.2010 року має громадянство України.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно ст.ст. 19, 20 Закону України «Про громадянство України» передбачені підстави та порядок припинення громадянства.

Згідно посвідчення №051666 виданого ГУМВСУкраїни в Донецькій області 19.05.2009 року позивач є ветераном органів внутрішніх справ. Розрахунком пенсії Автоматизованої системи Пенсійного фонду України за вислугу років по пенсійній справі №20796 для позивача від 03.03.2009року, пенсія призначена з 01.03.1996 року із основного розміру пенсії 90% грошового зобов'язання (вислуга років 34 роки). Аналогічна інформація підтверджується розрахунком пенсії Автоматизованої системи Пенсійного фонду України за вислугу років по пенсійній справі №20796 для позивача від 03.07.2012року

26.04.2017року представник ОСОБА_1 особисто звернувся до Голвного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні пенсії позивачу відмовлено. В обґрунтування зазначено, що заявником не дотримано Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Порядку призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення пенсіонера з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію з паспортом, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Згідно статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є особа, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Оскільки ОСОБА_1 у 2015 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, то він на теперішній час не є внутрішньо-переміщеною особою.

Рішення щодо відмови у поновленні виплати пенсії отримано уповноваженим представником позивача разом із супровідним листом від 10.05.2017року вих.№349/Х-9.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично відмова відповідача у поновленні виплати пенсії позивачу, що викладена у рішенні без номеру і дати, мотивована тим, що позивач подав відповідну заяву не особисто, а через представника за довіреністю. Крім того, відповідно до заперечень на адміністративний позов пенсійний орган також мотивує свою позицію відсутністю пенсійної справи та зверненням до пенсійного фонду без урахування територіальної належності.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Відповідно до ст. 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно частини 1 статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб на умовах трудового договору або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України вищезазначених положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналіз вищезазначених правових норм, дає суду підстави вважати, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у його постановах від 8 грудня 2015 року, 16 березня, 12 квітня і 8червня 2016 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15, 21-175а16, 21-5966а15, 21-173а16 і 21-174а16).

Відповідно до статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивачі, як громадяни України, незалежно від країни проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмір 103 відсотки.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексації підлягають грошові доходи громадян, тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у п. 3 цього Порядку) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до п. 5 вказаного Порядку у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

Отже, позивачу підлягає нарахування відповідної компенсації втрати частини доходів і проведення індексації пенсії.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАСУкраїни, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваної відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1

Стосовно позовної вимоги про одночасний перерахунок пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд зазначає, що дана вимога є передчасною, на підставі наступного.

По-перше, позивач не звертався до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії, у відповідності до ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Перерахунок пенсії у відповідності до вказаного закону здійснюється на підставі «Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 та «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30.01.2007 року №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 року за № 135/13402.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії, оскільки позивач звернувся до суду із даною вимогою передчасно. Крім того, суд наголошує на тому, що суд здійснює захист вже порушеного права, а не права, що може бути порушено у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, які були частково задоволені судом, а також враховуючи положення ст. 94 КАС України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,00грн. (квитанція Центрального відділення Запорізького регіонального управління ПАТКБ» Приватбанк» №0.0.892275320.1 від 14.11.2017 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 94, 158, 162, 163, 167, 183-2, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІННОМЕР_1)виплату пенсії за вислугу років з 26.04.2017 року з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користьОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1, ІННОМЕР_1)судові витрати по справі - судовий збір в розмірі 640(шістсот сорок)грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом 10 днів з дня отримання постанови, апеляційної скарги.

Суддя І.П.Соболєва