Постанова № 70848702, 06.12.2017, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/7628/17

2-а/310/236/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2017 року м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі: секретаря судового засідання Бевз О.А.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бердянську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Бердянського міського відділу управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області ОСОБА_3 про зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до начальника Бердянського міського відділу управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона бажаючи реалізувати своє право на індивідуальність, яке полягає у народилася в м. Таганрог Ростовської області, Росія, про що було зроблено актовий запис №796 від 16.07.1973 року. Її мати ОСОБА_4 (дівоче прізвище Депершмідт) була уродженою німкою, сповідувала лютеранську віру, дотримувалася традицій цієї національності. Вона також виховувалася відповідно до німецьких традицій, знає та вільно володіє німецькою мовою, сповідує лютеранську віру, підтримує стосунки зі своїми родичами з Німеччини, святкує німецькі свята, тобто вважає себе німкою. Однак в жодному документі, в тому числі і в паспорті громадянина України, не вказано її національності.

Бажаючи реалізувати своє право на індивідуальність, яке полягає у збереженні своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, вона 18 жовтня 2017 року звернулася до відповідача з письмовою заявою про внесення до її паспорта громадянина України, в графу «Особливі відмітки» даних про національність – «німка» і завірити вказаний запис підписом повноважної посадової особи і відповідною печаткою.

На її звернення листом від 26 жовтня 2017 року №2317/07-9238 відповідач відмовив їй у задоволенні її заяви, посилаючись на пункт 2.3 наказу МВС України від 13 квітня 2012 року №320.

Позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, просить їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала. Суду додатково пояснила, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 її батьками є ОСОБА_5, за національністю росіянин, і ОСОБА_6, за національністю німка. Позивач вважає себе німкою, оскільки виховувалася в німецьких традиціях, сповідує лютеранську віру, святкує німецькі свята, тощо. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, відповідачем було порушено право позивача на самоідентичність, на індивідуальність, яке полягає у збереженні своєї національної, культурної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності. Посилаючись на ст. 11 Конституції України, ст. 11 ЗУ «Про національні меншини в Україні», ст. 300 ЦК України просить задовольнити позовні вимоги позивача.

Відповідач в судове засідання не з’явився. Причини неявки суду не повідомив. Надіслав до суду письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень посилається на те, що відповідно до п.2.3 «Порядку оформлення і видачі паспорту громадянина України», затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року №320, на сторінках від сьомої до дев'ятої, які призначені для "Особливих відміток" проставляються лише відмітки про дітей віком до 16 років. Вносити до паспорта записи не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення позивача і його представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України. У свідоцтві про народження позивача ОСОБА_4 (а.с.6) батьками записані: «ОСОБА_5, росіянин», «ОСОБА_6, німка». З свідоцтва про народження матері позивача ОСОБА_7 (після укладення шлюбу ОСОБА_6) вбачається, що її батьки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були за національністю німцями (а.с.8).

Позивач посилається на те, що вона також вважає себе німкою, оскільки виховувалася відповідно до німецьких традицій, знає та вільно володіє німецькою мовою, сповідує лютеранську віру, підтримує стосунки зі своїми родичами з Німеччини, святкує німецькі свята тощо.

Згідно зі статтею 11 Конституції України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 року № 2494XII визначено, що примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 ЦК України фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 269 ЦК України встановлено, що особисті немайнові права належать кожній особі від народження або за законом.

Згідно зі статтею 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Як вбачається з положень частини 28 статті 4 "Положення про Державну міграційну службу України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360, Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань забезпечує створення, удосконалення, розвиток, супроводження та підтримку функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також здійснює заходи із захисту інформації в них.

Обґрунтовуючи свою відмову щодо задоволення прохання Позивача щодо внесення даних про національність позивача до належного позивачу паспорта громадянина України в графу для особливих відміток, відповідач посилався на пункт 2.3. Порядку оформлення і видачі паспорту громадянина України, затвердженого Наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320, яким передбачено, що на сторінках від сьомої до дев'ятої, які призначені для особливих відміток, проставляються лише відмітки, унесення яких до паспорта (дані про дітей віком до 16 років.

Пунктом 6 "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_10 України від 26.06.1992 року № 2503-XII, зокрема передбачено, що третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток; на прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор; вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_10 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з Загальною Декларацією прав людини «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження…» (Ст.2). «Ніщо у тій Декларації не може бути витлумачене, як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації» (Ст.30).

Міжнародний Пакт про громадянські політичні права передбачає (Ст.2): «Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані у цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини».

Відповідно до статті 8 ОСОБА_10 про захист прав людини і основоположних свобод «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Статтею 14 ОСОБА_10 визначено, що «Користування правами та свободами, визнаними в цій ОСОБА_10, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Зазначені міжнародні правові акти ратифіковані Україною і є невід’ємною частиною національного законодавства України.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 16.05.2013 року у справі "Гарнага проти України" (№20390/07) наголошено на необхідності дотримання державою справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому.

Таким чином, визначаючи, чи було конкретне втручання необхідним у демократичному суспільстві, суд повинен оцінити у контексті всієї справи загалом, чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 ОСОБА_10 і чи був відповідний процес прийняття рішення відповідачем справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 ОСОБА_10.

Чинне законодавство України містить поняття ідентифікації особи із зазначенням її національного походження або національності.

Так, в преамбулі Закону України «Про національні меншини в Україні»

зазначено, що Верховна ОСОБА_10 України, виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов’язань щодо національних меншин, приймає цей ОСОБА_2 з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Відповідно до статті 1 цього Закону Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

Згідно із статтею 2 Закону громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватись Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

Відповідно до статті 3 Закону до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Згідно з Рамковою ОСОБА_10 Європи «Про захист національних меншин» (ратифікована Україною Законом № 703/97 ВР від 9 грудня 1997 року) «кожна особа, яка належить до національних меншин, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою» (Ст.3).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача щодо задоволення вимоги позивача про внесення даних про національність позивача до належного їй паспорта громадянина України в графу для особливих відміток, не забезпечує належного захисту інтересів позивача і є втручанням в його право на індивідуальність і визначення власної національної приналежності. Вказане втручання не є виправданим в демократичному суспільстві і суперечить ст. 8 ОСОБА_10 про захист прав людини і основоположних свобод. Суд приходить до висновку, що внесення до паспорта громадянина України відомостей про національність особи ніяким чином не впливає ані на інтереси держави, ані на інтереси суспільства в цілому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 8, 11, 19, 35, 64, 92 Конституції України, ст.ст. 8,14 ОСОБА_10 про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 11 Закону України "Про національні меншини в Україні", ст. ст. 7-12, 17-19, 71, 86, 105, 122, 128, 158-163Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов'язати начальника Бердянського міського відділу Управління Державної Міграційної Служби України в Запорізькій області внести в графу "Особливі відмітки" (сторінки сьома, восьма, дев'ята) паспорта громадянина України СВ №057264, що належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дані про національність ОСОБА_1 в наступній редакції: "Національність - німка", завірити вказаний запис підписом повноважної посадової особи і відповідною гербовою печаткою Бердянського міського відділу УДМС України в Запорізькій області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду сторони можуть отримати не раніше 12.12.2017 року.