Рішення № 70836039, 07.12.2017, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9126/17

2/357/3251/17

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Бондаренко Н. В.,

Дорошкевич В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки -

В С Т А Н О В И В :

12.11.2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, 26.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого з всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк», правонаступником якого, в свою чергу, є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», був укладений кредитний договір за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1200000,00 грн., та за умовами якого позичальник зобов'язався своєчасно, щомісяця, та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, однак порушила зобов'язання викладені в п.п. 1.1, 1.5.1., 1.5.1.1. частини № 2 кредитного договору. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2013 року у справі № 1003/13540/12, яке змінено рішенням Апеляційного суду Київської області від 04.04.2013 року, було стягнуто достроково з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-011/023/2007 від 26.11.2007 року в розмірі 7368189,77грн., яка станом на дату звернення до суду з даним позовом не боржником не сплачена. З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РML-011/023/2007, за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань, ОСОБА_2 надав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 400,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-011/023/2007 від 26.11.2007 року, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та третьою особою, та договором поруки № РML-011/023/2007 від 26.11.2007 року , укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем, тому позивач просив в судовому порядку звернути стягнення на підставі договору іпотеки № РML-011/023/2007 від 26.11.2007 року на іпотечне майно: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», шляхом проведення торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та кошти отримані від реалізації заставного майна направити на погашення заборгованості в сумі 6178956,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача, за довіреністю у справі, Піун Світлана Петрівна підтримала позовні вимоги та пояснила, що позивач правомірно ставить питання про звернення стягнення на предмет іпотеки та заперечила клопотання сторони відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки позичальник порушила умови кредитного договору, на сьогоднішній день залишилася непогашена заборгованість за кредитним договором, припиненою визнана фінансова порука ОСОБА_2, а не майнова його порука, тому просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що його порука припинена, і це підтверджено рішенням суду першої та апеляційної інстанції, банк мав можливість подати позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак у встановлений строк не скористався своїм правом, тому просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_5, згідно довіреності у справі, в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, тому просив відмовити в задоволенні позову.

Третя особа: ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення сторін, оглянувши матеріали справи № 1003\13540\12 2\357\266\13, дослідивши матеріали даної справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 26.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML-011/023/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч) гривень зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 1,99% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 365 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заяви позичальника від 26.11.2007 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку.

Встановлено, що погашення частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись позичальником у строк визначений графіком, щомісяця, та в строки, передбачені кредитним договором, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту, згідно з п. 1.11.1. частини № 2 кредитного договору. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушила зобов'язання викладені в п.п. 1.1, 1.5.1., 1.5.1.1. частини №2 кредитного договору. Також, умовами кредитного договору передбачено за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, зобов'язання позичальника сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення, що передбачено п.4.1.1. частини №2 кредитного договору.

Встановленим є те, що 26.11.2007 року між банком та ОСОБА_2, було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РML-011/023/2007 (а.с.13-16).

За умовами цього договору іпотеки, (п.1.1.) для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань, іпотекодавець надав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 400,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору іпотеки, ( п.2.1.) іпотека за договором іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.

Встановлено, що згідно умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-011/023/2007 від 26.11.2007 року, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та третьою особою, та договором поруки № РML-011/023/2007 від 26.11. 2007 року, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, відповідачем у справі. Тобто, позовна заява подана ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що є процесуальним правонаступником за всіма правами та обов'язками ПАТ «ОТП Банк», що в свою чергу, є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк».

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №1003/13540/12, яке змінено рішенням Апеляційного суду Київської області від 4 квітня 2013 року, було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами № ML-011/023/2007 від 26 листопада 2007 року в розмірі 7 368 189,77 грн.

Слід зазначити, що позов про стягнення боргу у справі №1003/13540/12 було пред'явлено до позичальника ОСОБА_3 та фінансового поручителя ОСОБА_2, суд визнав поруку ОСОБА_2 припиненою за вказаними зобов'язаннями на підставі ч.4 ст.559 ЦК України та відмовив банку у вимогах щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 (а.с.18-27).

Судом, також встановлено, що позичальник ОСОБА_3 дійсно, порушила умови кредитного договору, який було укладено між нею та ЗАТ «ОТП Банк», що стверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2013 року у справі № 1003/13540/12, яке змінено рішенням Апеляційного суду Київської області від 04.04.2013 року та було стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість. Даними судовими рішеннями встановлено факт порушення позичальником графіку платежу кредиту з грудня 2009 року .

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

За ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч.2 ст.590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом.

В зв'язку з тим, що ОСОБА_3 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2013 року не виконує, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 12.11.2015 року звернувся до суду з позовом, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 19 січня 2016 року в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовив.

Апеляційний суд Київської області 21 квітня 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнив частково: в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2657615,70 грн. за кредитним договором, укладеним 26 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3, звернув стягнення на предмет іпотеки : квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 400 кв.м, що належить ОСОБА_2 на праві власності, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» шляхом проведення прилюдних торгів, установивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 5183 688, 00 грн.

11.05.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 21.04.2016 року (а.с.3-8).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилила, рішення Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року залишила без змін.

27 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 256, 257 та 267 Цивільного кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Постановою Верховного суду України від 05.07.2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Даною Постановою Верховного Суду України встановлено, що для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, зокрема дату отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, а також дату невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, тобто початок перебігу позовної давності, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Судом встановлено, що 08.02.2010 року АТ «ОТП» Банк звернувся до ОСОБА_2 з досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором №МL-011/023/2007 від 26.11.2007 року (справа №1003/13540/12 а.с.160).

Також, встановлено судом і як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту ОСОБА_3 було внесено в грудні 2009 року (справа №1003/13540/12 а.с.65, 131).

В судовому засіданні ОСОБА_2 подав заяву про застосування строків позовної давності (т.1 а.с.67).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 20 листопада 2022 року.

Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9 кредитного договору).

При цьому сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 4 квітня 2013 року у справі №1003/13540/12, було встановлено, що банк 08.02.2010 року направив боржнику і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором.

У цій вимозі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагав достроково, через 30 днів з моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов'язання в повному обсязі.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

Тобто, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 11.03.2010 року) протягом трьох років ( до 11.03.2013 року), однак, до суду звернувся з даним позовом 12.11.2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем дійсно пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, предметом якого є вирішення питання щодо погашення заборгованості позичальника за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, та відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись 254, 256, 257, 261, 267, 526, 589, 590, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст.10,61,60,79,88, 209, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.