Рішення № 70833333, 23.10.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11915/17

Провадження № 2/161/3593/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 жовтня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Пушкарчук В.П., при секретарі – Якушеву Р.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «УКРСТРОЙІНВЕСТ», приватного акціонерного товариства «Страхова компанія» «Мир» про визнання договорів недійсними, укладеними під впливом нечесної підприємницької практики, та застосування наслідків недійсності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного підприємства «УКРСТРОЙІНВЕСТ», приватного акціонерного товариства «Страхова компанія» «Мир» про визнання договорів недійсними, укладеними під впливом нечесної підприємницької практики та застосування наслідків недійсності. Свої вимоги обґрунтовує тим, 27.01.2016 року між позивачем та ПП «Міжнародна Еканомико правова служба» було укладено угоди №2001894, №2001895 та угоди №НВ01916, №НВ01917 з ПАТ «Страхова компанія» «Мир». Вказує, що ПП «Міжнародна Еканомико Правова Служба» двічі змінювало свою назву – спочатку на ПП «Міжнародний Інвестиційний Центр», а потім на ПП «УКРСТРОЙІНВЕСТ». У січні 2016 року позивач на інтернет-сайті «AUTO.RIA.com» побачив декілька оголошень, в яких пропонувалися автомобілі ВАЗ 21010 та ВАЗ 21015 за доступною ціною. Позивач зателефонував за номером вказаним на сайті та в телефонній розмові консультант пояснила, що через їхню фірму дійсно можна вигідно придбати авто, та повідомила до якого відділення слід приїхати для оформлення документів. 27.01.2016 року приїхавши за вказаною адресою, м. Луцьк, вул. Словацького, 7 офіс 303, працівник фірми ОСОБА_2 пояснила, що вона займається переважно оформленням кредитів, а консультант, яка спеціалізується на продажу автомобілів, захворіла. У зв’язку з чим позивач з більшості питань домовлявся в телефонному режимі з працівником головного офісу в м. Києві. Позивачу було вказано, що обов’язковою умовою отримання авто є укладання договору страхування та сплата страхового внеску в загальній сумі 40 000 грн. 27.01.2016 року позивач підписав угоди №2001894, №2001895 з ПП «Міжнародна Еканомико правова служба» та угоди №НВ01916, №НВ01917 з ПАТ «Страхова компанія» «Мир». Крім того, позивачу повідомили, що СК «Мир» є посередником у покупці автомобілів і співробітництво з нею є обов’язкове. Наступного дня позивач отримав смс-повідомлення про те, що договір зареєстровано та вказувався номер телефону, зателефонувавши за вказаним номером менеджер з доставки авто в. м. Києві повідомила, що доставити автомобілі не вдалось. При наступному зверненні позивача просили почекати доставки до лютого. Працівником ОСОБА_2 було узгоджено, що оплативши страховий внесок в розмірі 40000 тис гривень і підписавши договори, вже наступного дня позивач зможе забрати автомобілі, які будуть доставлені до Івано-Франківська. До оплати внесків позивачу не дали належним чином ознайомитись з текстом договорів, показуючи не всі папери. Також позивач вказує, що згідно з умовами договорів №2001894 та №2001895 від 27.01.2016 року зобов’язаний був застрахуватися від нещасного випадку та надати оригінал договору добровільного страхування від нещасного випадку, страхова сума страхувальника в якому повинна становити не менше суми узгодженої ціни товару, який позивач мав намір отримати, тобто забезпечити таким чином гарантії отримання товару після його поставки з подальшою оплатою. Позивача проти його волі було залучено до «пірамідальної схеми», за якою можна отримати «якусь позику» нібито лише після того, як інший учасник програми допоможе накопичити необхідну суму коштів. Договір не містить строків (термінів) отримання безвідсоткової позики, не передбачає будь-якої відповідальності відповідача за невиконання умов договору та будь-яких гарантій її отримання, навіть у разі повної оплати всіх загальних внесків. Позивач вважає, що договори укладені між ним та ПП «Міжнародна Еканомико правова служба» , ПАТ СК Мир є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу України, внаслідок омани та помилки, що має істотне значення та нечесної підприємницької діяльності, оскільки під час його підписання позивач був введений в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину зі сторони відповідача. Враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним Договори №2001894, №2001895 з ПП «Міжнародна Еканомико правова служба» та №НВ01916, №НВ01917 з ПАТ СК Мир від 27.01.2016 року та такими , що укладені з застосуванням нечесної підприємницької практики; стягнути з ПАТ СК «Мир» грошові кошти сплачені грошові кошти відповідно до договору №№НВ01916, №НВ01917 у сумі 40 000 грн та стягнути з відповідачів судові витрати по справі. В судове засідання позивач ОСОБА_1 подав заяву, в якій заявлені вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві, просив їх задовольнити та розгляд справи проводити у його відсутності. Проти заочного рішення у справі позивач не заперечував Представник відповідача ПП «Укрстройінвест» (Міжнародна Економіко Правова Служба) в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Представник відповідача ПАТ «СК Мир» в судове засідання не з’явився, на адресу суду надіслав заперечення. Вказав, що 27.01.2016 року між ПрАТ «СК Мир» уклало договори добровільного страхування від нещасного випадку №№НВ01916, №НВ01917 з ОСОБА_1 Згідно п. 4.1. договори страхування вступили в дію з 27.01.2016 року та припинили дію по закінченню строку, згідно умов п. 5.1. умов страхування. Договори страхування були виконані в повному обсязі. Позивачем не надано належних доказів наявності ознак взаємопов’язаності або похідності між договорами страхування а також помилково визначено договори добровільного страхування від нещасного випадку, як страхування життя, що в свою чергу визначає вимогу позивача визнати договори страхування недійсними на підставі відсутності ліцензії на страхування життя, як необґрунтовану. В задоволенні позову просив відмовити. Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує, проти такого вирішення справи. Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Частинами 3, 4 ст. 203 ЦК України зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 5 вказано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом встановлено, що 27.01.2016 року між ОСОБА_1 та ПП «Міжнародна Еканомико Правова Служба» було укладено угоди №2001894, №2001895 (а.с 12-32). Згідно п. 2.8.3. даних договорів до обов’язків клієнта відноситься укладання договорів страхування із страховою компанією. 27.01.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Страхова компанія «Мир» було укладено договори добровільного страхування від нещасного випадку №НВ01916, №НВ01917 (а.с. 34-41) За умовами вищевказаного договору позивачем ОСОБА_1 було внесено суму коштів в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень, що підтверджується квитанцією №0.0.496820656.1 від 27 січня 2017 року. Тобто, всі необхідні умови за договорами від 27.01.2016 року позивач ОСОБА_1М виконав. На волевиявлення позивача, при укладанні вищевказаних договорів, вплинули два чинники це реклама і консультація. Реклама відповідача 1 є недобросовісною, порушує своїм змістом та формою чинне Законодавство України, вводить в оману та завдає шкоду споживачу внаслідок неточності, недостовірності її змісту, двозначності висловлювань і тверджень, що подаються у ній, перебільшення переваг рекламованого об'єкта, а також замовчування його недоліків. Всі критерії недобросовісності реклами полягають у прямому чи прихованому обмані, що однозначно є порушенням загальнолюдських моральних норм, так само як і норм права. У ч. 1 ст. 7 Закону України «Про рекламу» визначено основними принципами реклами законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди. Статтею 1 Закону України «Про рекламу» дає визначення недобросовісної реклами реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження. Введення в оману споживачів реклами являє собою розповсюдження реклами, що за своїм змістом не відповідає дійсності, містить неправдиву інформацію про рекламований об'єкт чи іншу неправдиву інформацію. Частиною 8 ст. 15 Закону України «Про рекламу» передбачено, що збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Частиною 1 ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання. Частиною 2 статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачено, що інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають. Реклама відповідача 1 є недобросовісною, порушує своїм змістом та формою чинне законодавство України, вводить в оману та завдає шкоду споживачу внаслідок неточності, недостовірності її змісту, двозначності висловлювань і тверджень, що подаються у ній, перебільшення переваг рекламованого об'єкта, а також замовчування його недоліків. Всі критерії недобросовісності реклами полягають у прямому чи прихованому обмані, що однозначно є порушенням загальнолюдських моральних норм, так само як і норм права. Досить поширеною є явна підміна основних понять та категорій чинного законодавства, в результаті чого юридично не пов'язані між собою відповідними правовими наслідками терміни в тексті договорів виявляються штучно «перемішаними», що повністю нівелює їх зміст та виключає можливість правомірної реалізації на практиці. При цьому текстуальне закріплення окремих положень Правил настільки непослідовне та заплутане, що не дозволяє сприймати ні логічний зміст, ні юридичну термінологію, ні навіть загальновживані побутові поняття. Окрім цього, досить часто закріплені загальні фрази неконкретизованого змісту, які дозволяють підприємству довільно і у власних інтересах впливати на певні правовідносини. Сутність умов договору в його тексті визначена абсолютно не конкретно, надзвичайно заплутано та суперечливо настільки, що навіть після їх не однократного перечитування складається досить віддалене уявлення про справжній зміст регламентованого правочину, про послідовність, про призначення та наслідки вчинюваних дій. Хоча ч. 3 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» закріплює, що інформація, яка надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги, без нав'язування її придбання. А згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», останній має право на достовірну і доступну інформацію. Свідоме заплутування реципієнта інформації поряд з вищенаведеними прикладами, здійснюється також кількома іншими способами: 1) шляхом систематичного повторювання однієї і тієї ж очевидної інформації; 2) шляхом періодичного відсилання до інших статей і пунктів. Специфічне текстуальне закріплення окремих положень Договору створює у адресата інформації досить віддалене уявлення про справжній зміст маніпуляцій фірми із залученими грошовими коштами учасників. Останні протягом певного часу дійсно можуть вірити у примарну майбутню вигоду. Проте проаналізовані вище положення підтверджують, що заплутані речення та суперечливі статті, насправді, дозволяють легко завуалювати справжній зміст вчинюваних правочинів. Хоча згідно ч. 1 ст. 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Згідно ч. 2 п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнаний недійсним в цілому. В умовах договору вбачаються ознаки здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, а саме: відповідач, розміщуючи в засобах масової інформації рекламу, спонукає клієнта звертатися за нібито вигідним кредитом. Відповідно до п. 2 ч. 1 п. 7 ч. 3 ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Законодавством України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» поняття «послуга» визначена як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного, визначеного договором, матеріального чи нематеріального блага. Це здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Ст. 3 п. 6 ЦК України передбачає загальні принципи цивільного законодавства. До них відносяться справедливість, добросовісність та розумність. Принцип справедливості означає визначення нормою права обсягу, межі здійснення захисту цивільних прав та обов'язків особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Також, ст. 7 ЦК України визначає, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеними у певній сфері цивільних відносин. Стаття 13 ЦК України визначає, свої цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. У загальному вигляді вимога до здійснення суб'єктивних прав виражена у ст. 68 Конституції України, яка передбачає, що кожний зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Частина 3 ст. 13 ЦК України передбачає, що не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зазначені два види зловживання правом: 1) зловживання правом шляхом навмисного завдання шкоди іншій особі; 2) зловживання правом пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права. З огляду на вищевикладене, дані договори були укладені під впливом обману і нечесної підприємницької практики. Умови даних договорів прямо суперечить вимогам низки законів та Конституції України. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України встановлено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину. Виходячи з того, що згідно з умовами договорів від 27.01.2016 року позивач ОСОБА_1 з метою отримання була зобов’язана бути застрахованим від нещасного випадку, та надати оригінал договору добровільного страхування від нещасного випадку, страхова сума страхувальника (Позичальника) в якому повинна становити подвійну суму узгодженої позики, яку Позичальник має намір отримати, тобто забезпечити таким чином гарантії отримання коштів, то з цього можна зробити висновок, що ці договори є взаємоповязаними, тобто договір страхування укладався у забезпечення виконання зобов’язань за договором позики. Крім того, у графі «Види діяльності», витягу з Єдиного Державного Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців даної страхової компанії зазначено: Код КВЕД 65.12 Інші види страхування, крім страхування життя (основний). З п. 1.2. договору добровільного страхування від нещасного випадку № НВ01916 , №НВ01917 від 27 січня 2016 року видно, що об'єктом страхування є життя і здоров’я страхувальника. Відповідно до статті 2 Закону України «Про страхування» (далі Закон) страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності . Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України ( ст. 29 Закону). Цивільний кодекс України, як одну з підстав недійсності правочину, передбачає вчинення останнього, юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), що є наслідком визнання судом даного правочину недійсним (частина перша статті 227 ЦК України). Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все те, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Отже, на підставі вищенаведених фактичних обставин, а також нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів №2001894, №2001895 від 27.01.2016 року та договорів добровільного страхування від нещасного випадку № НВ01916, НВ01917 від 27.01.2016 року, а також, підлягає задоволенню і вимога про відшкодування ПАТ СК «Мир» позивачу ОСОБА_1 сплаченої суми у розмірі 40 000 грн. Пунктом 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що оскільки стаття 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів". Таким чином, відповідно до ч.3. ст .22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII (зі змінами та доповненнями) ОСОБА_1М, як споживач за позовом, що пов'язаний з порушенням її прав, звільняється від сплати судового збору .

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України судові витрати необхідно покласти на рахунок відповідачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про рекламу», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. ст. 7, ст. 13, ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 230 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 215, 226, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати договори № 2001894, №2001895 укладені з ПП «МІЖНАРОДНА ЕКАНОМИКО ПРАВОВА СЛУЖБА» та договори №НВ01916, №НВ01917 з ПрАТ СК «Мир» від 27.01.2016 року недійсними та такими, що укладені з застосуванням нечесної підприємницької практики. Стягнути з ПрАТ Страхова компанія «Мир» грошові кошти сплачені ОСОБА_1 відповідно до договору №НВ01916 у сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. Стягнути з ПрАТ Страхова компанія «Мир» грошові кошти сплачені ОСОБА_1, відповідно до договору №НВ01917 у сумі 20000 (двадцять тисяч гривень) грн Стягнути з ПрАТ СК «Мир на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень. Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області В.П. Пушкарчук