Ухвала суду № 70830145, 05.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1440/17 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайс Груп» до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 лютого 2017 року № 0003251407, яким було встановлено розмір завищення від'ємного значення з ПДВ у сумі 21 131 грн. та № 0003271407 про визначення суми завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 105 655 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в листопаді 2016 року, податковим органом на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та направлення на перевірку від 10 листопада 2016 року № 398 була проведена позапланова виїзна перевірка позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин з ТОВ «Дюпон Україна» та «Парма Фа».

За результатами перевірки, податковий орган дійшов висновку про хибність господарських операцій, проведених з контрагентами позивача, з урахуванням відсутності у товарно-транспортних накладних в графі «навантаження» та «розвантаження» підпису та печаток постачальника, ненадання до перевірки сертифіката на продукцію згідно умов договору; зазначення в договорі свідоцтва платника податків, яке було анульоване; ненадання підприємством для перевірки регістрів синтетичного обліку; наказу на визначення облікової політики підприємства; оборотно-сальдової відомості по рахунках 28, 511 та 361; довіреностей на одержання ТМЦ; регістрів аналітичного обліку; банківських виписок та реєстр отриманих накладних.

На підставі акту перевірки від 23 листопада 2016 року № 182/10-13-14-05/37310748 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01 лютого 2017 року: № 0003251407, яким було встановлено розмір завищення від'ємного значення з ПДВ у сумі 21 131 грн. та № 0003271407 про визначення суми завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 105 655 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 01 лютого 2017 року № 0003251407 та № 0003271407 та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 Податкового кодексу України (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації або завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V Податкового кодексу України.

Контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість платника (форма «В4»).

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми ПДВ платника податків на підставах, визначених відповідними пунктами ст. 54 Податкового кодексу України, то вказане тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Відповідно до пп. 9 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966, податкової декларації з податку на додану вартість передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної контролюючим органом.

Отже, коли за результатами перевірки контролюючим органом встановлено перевищення платником задекларованого залишку від'ємного значення декларації, то сума зменшення залишку від'ємного значення на підставі повідомлення-рішення за формою «В4» відображається платником у рядку 20.3 декларації податкового (звітного) періоду, в якому таке повідомлення-рішення отримано, з одночасним заповненням в такій декларації таблиці «Збільшено/зменшено залишок від'ємного значення за результатами перевірки контролюючого органу на підставі податкового повідомлення-рішення» за посиланням

Проведеною перевіркою відповідачем встановила безтоварність операцій платника податків з контрагентами. Податковим органом зазначено, що у платника податків серед первинних документів щодо поставки товарів відсутні належним чином оформлені товарно-транспортні накладні.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, товарино - транспортні накладні підтверджують витрати з оплати транспортних послуг та є необов'язковими для підтвердження операції із придбання товарно-матеріальних цінностей.

Також колегія суддів вважає, що висновки Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про документальну непідтвердженість операцій платником податків та нереальність господарських операцій з його контрагентами, які мотивувались тим, що до перевірки не були надані документи, які підтверджують якість товару; сертифікат на товар; у заключній частині укладеної угоди вказане свідоцтво платника податку, яке анульоване, а також ненадання до перевірки регістрів синтетичного обліку, наказу на визначення облікової політики підприємства, оборотно-сальдової відомості по рахунках 28, 311, 361 та 631, регістрів аналітичного обліку, не свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами.

Аналіз чинного податкового законодавства України свідчить про те, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Чинне податкове законодавство не визначає повноважень, процедури та чітких критеріїв, згідно з якими податковий орган уповноважений здійснювати спростування задекларованих платником даних щодо господарських операцій із посиланням на так звану «безтоварність» господарських операцій.

Податкове законодавство також не визначає умови ведення фінансово-економічної діяльності платника податків, кожний з яких вправі одноособово оцінювати ефективність і доцільність своїх економічних рішень, виходячи з поставленої мети. Господарський характер витрат платника не повинен визначатися виключно збільшенням його економічних показників та ставитися у залежність від факту та часу досягнення кінцевого результату у вигляді одержаного доходу; економічна ж ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником. Оцінка витрат з точки зору їх ефективності, раціональності не охоплюється сферою податкового контролю.

З матеріалів справи встановлено, що згідно договору поставки № ФА-36 від 01 січня 2015 року ТОВ «Парма ФА» як постачальник прийняло на себе зобов'язання в порядку та на умовах визначених договором передати у власність ТОВ «Спайс Груп» харчові добавки та інгредієнти, а останній прийняти їх та оплатити вартість.

За приписом п.3.5 договору передача товару мала проводитись зі складу постачальника, розміщеного за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Чайки, 16. У разі поставки товару на адресу покупця передача повинна була бути здійснена за адресою вказаною у заявці на поставку товару. Пунктом 3.6 договору передбачена оплата поставки товару за рахунок постачальника або покупця, що погоджується при замовленні.

У якості підтвердження поставки товару ТОВ «Спайс Груп» були надані: товарно-транспортні, видаткові та податкові накладні; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Факт реєстрації податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних також підтверджено, за відсутності розбіжностей між податковим кредитом ТОВ «Спайс Груп» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Парма Фа» за січень 2015 року.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Дюпон Україна» був укладений договір купівлі-продажу товару № 01/1601-2014 від 16 січня 2014 року. У якості доказу реальності його характеру позивачем до суду надані видаткові, податкові та товаро-транспортні накладні.

За умовами договору продавець - ТОВ «Дюпон Україна» прийняв на себе зобов'язання поставити та передати у власність ТОВ «Спай Груп» товар в асортименті, кількості та за ціною, визначених додатками до договору.

Суми ПДВ по наданих позивачем податкових накладних включені до складу податкового кредиту за січень 2015 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання були здійснені у безготівковій формі.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану його податкового обліку, фактичного знаходження контрагентів позивача їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю, тому відсутність сертифіката якості на поставлений товар, недоліки у складанні договору купівлі-продажу, ненадання позивачем для перевірки оборотно-сальдової відомості та довіреності на отримання ТМЦ не є ознаками безтоварності проведених господарських операцій, при фактичному виконанні укладених угод та зміні активів платника податків.

Колегія суддів також звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, у випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, зазначені у актах обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагента. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що господарські операції позивача з його контрагентами відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 72 КАС України не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 07 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.