Постанова № 70829792, 06.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 грудня 2017 року 12:50 справа №826/19145/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №1568757-1305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року відкрито провадження у справі №826/19145/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 20 березня 2017 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 26 квітня 2016 року №1568757-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 191 158,56 грн.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу у зв'язку із тим, що за ним обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,12348 га, яка відноситься до 190-ї економіко-планувальної зони.

Позивач вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки він, як платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням землі під нежилим приміщенням використовується для здійснення господарської діяльності.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення суми податкового зобов'язання як власнику земельної ділянки під нежитловим приміщенням, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 є власником нежилої будівлі вагової (літ. LVII) загальною площею 150,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач визнає, що вказане нежиле приміщення розташовано на земельній ділянці площею 0,12348 га.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Так, статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пункт 271.1 статті 271 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З наведених правових норм слідує, що платником земельного податку може бути лише власник землі або землекористувач з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою; об'єктом оподаткування є конкретна земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, а сума податку розраховується, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, або, виходячи із площі земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено, з даними державного земельного кадастру.

При цьому, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правого статусу вказаної земельної ділянки та її належності ФОП ОСОБА_1 на праві власності або користуванні, оскільки у справі відсутні дані з державного земельного кадастру, які б підтверджували право власності або право користування позивача на земельну ділянку загальною площею 0,12348 га.

Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Як визначено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1, виданого 12 березня 2012 року, є платником єдиного податку; місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; видами господарської діяльності за КВЕД-2010 зокрема є технічне обслуговування та ремонт автотранспортними засобами, здавання в оренду й експлуатацію власного й орендованого нерухомого майна.

Позивач перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві та сплачує єдиний податок, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості та меморіальними ордерами, які містяться у справі.

ФОП ОСОБА_1 зазначає, що належне йому нежиле приміщення, розташоване на земельній ділянці використовується для здійснення господарської діяльності, а саме для розміщення мийки, на підтвердження його долучив до справи відповідні фотознімки.

Доказів, які б спростовували твердження позивача, або, які свідчать, що належне позивачу нежиле приміщення та земельна ділянка під ним не використовуються позивачем для провадження господарської діяльності, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та суперечить приписам пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а, оскільки зазначене рішення прийнято у справі щодо податкового зобов'язання, визначеного власнику нежилого приміщення у багатоквартирному будинку; проте, у межах спірних правовідносин позивач є власником нежилого приміщення, розташованого на земельній ділянці, яке використовується ним безпосередньо для провадження господарської діяльності.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 26 квітня 2016 року №1568757-1305, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 26 квітня 2016 року №1568757-1305.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 911,59 грн. (одна тисяча дев'ятсот одинадцять гривень п'ятдесят дев'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко