Постанова № 70828611, 17.10.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року о/об 12 год. 39 хв.Справа № 808/1997/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень

за участі представників:

від позивача - ОСОБА_1

(діє на підставі довіреності № 1082/юр від 01.09.2016 року)

від відповідача - ОСОБА_2

(діє на підставі довіреності № 745/08-01-10-03 від 02.06.2017 року)

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2017 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (далі позивач, ТОВ «ЕЛУШ») до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та від 06 квітня 2017 року №0003021304.

Представник позивача в судовому засіданні обґрунтував адміністративний позов, з підстав викладених в позові, а саме зазначив, що відповідачем здійснено документальну планову виїзну перевірку за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, про що складено акт від 20 березня 2017 року №130/08-01-14-01/03345018. За результатами перевірки прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення. Зазначив, що в суді вже знаходиться спір між тими самими сторонами справа №808/2565/16 та рішення набрало законної сили, в якому докладно вивчені усі обставини взаємовідносин позивача з постачальником, усі первинні документи по операціям та підтверджено фактичне отримання товарів то висновки про нереальність поставок є безпідставними. Крім того, в акті не спростовано фактів наявності постачальників КП «ЕЛУАШ» на час здійснення господарських операцій в єдиному державному реєстрі. Постачальники позивача на момент здійснення перевірки знаходяться на обліку у контролюючих органах, не має податкового боргу, не припиненні. Відмітив, що податкові повідомлення - рішення приймаються на підставі саме даних перевірки, однак в даному акті перевірки не вказано про порушення статті 127 Податкового кодексу України, отже неможливим застосування цієї норми у оскаржуваному податковому повідомленні рішенні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, у яких зазначено, що перевіркою встановлені порушення, а саме не доведене фактичне здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами не надано даних які б підтвердили фактичне здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Автолев». Також позивачем не своєчасно перераховано до бюджету податок на доходи з фізичних осіб

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 17 жовтня 2017 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд зясував наступне.

На підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1 статті 71 Податкового кодексу України проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2016 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками документальної планової виїзної перевірки складено ОСОБА_3 №130/06-01-14-01/03345018 від 20 березня 2017 року (далі ОСОБА_3 перевірки) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, а з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2016 року.

ОСОБА_3 перевірки встановлено порушення КП «ЕЛУАШ» вимог:

1) підпункту 14.1.27, пункту 14.1, статті 14, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) підприємством: занижено податок на прибуток за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року на загальну суму 6286 грн. у тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 6286 грн., та завищено обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 564340 грн. у тому числі по періодах: за 2015 рік на суму 546340 грн., за 1 квартал на суму 546340 грн., за півріччя 2016 року на суму 546340 грн., за 3 квартал 2016 року на суму 546340 грн.

2) підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) КП «ЕЛУАШ» занижено податкові зобовязання з ПДВ на загальну суму 1113788 грн. у тому числі по періодах: за лютий 2015 року на суму 166897 грн., за квітень 2015 року на суму 227078 грн., за травень 2015 року на суму 93601 грн., за червень 2015 року на суму 124433 грн., за грудень 2015 року на суму 501779 грн.

3) підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) КП «ЕЛУАШ» за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи з фізичних осіб у сумі 13916,71 грн., а саме у травні 2014 року на суму 13916,71 грн.

4) підпункту 129.1.3 пункту 129.1, пункту 129.4 статті 129, підпункту 168.1.2 пункту 168.1, статті 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) КП «ЕЛУАШ» за несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у травні 2014 року нарахована пеня.

5) пункту 1 частини 2 статті 6, частини 2, частини 7 статті 8, частини 8 статті 9, частини 7 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (зі змінами та доповненнями).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем 05 квітня 2017 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №0004042101, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання в сумі 8730,00 грн., №0004071401, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання в сумі 1670682,00 грн., №0004081401, яким позивачу зменшено відємне значення на суму 501779 грн., №0003021304, яким позивачу визначено суму грошового зобовязання в сумі 3479,18 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями рішеннями Комунальне підприємство «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» звернулась до суду з адміністративний позовом.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, та такими, що підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пункт 198.3 ст.198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачає, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм видно, що у підприємства є право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ іншому платнику податку за умови проведення реальної господарської операції (право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів чи послуг) та наявності первинних документів, які підтверджують її проведення.

Тобто, податковий кредит у платників податків виникають внаслідок здійснення реальної операції, а податкова накладна складається для її документального підтвердження. Податкова накладна сама по собі, без здійснення операції, не дає право на податковий кредит.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, та наявність податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, для обрахунку обєкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, обєктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Як зазначено у пункті 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також змістом частини 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачено, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобовязання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

При цьому, за частиною 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до частини 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобовязання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобовязання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); при нарахуванні суми податкового зобовязання, визначеного контролюючим органом у випадках, не повязаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобовязання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); при нарахуванні суми податкового зобовязання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобовязання.

Суд оглянувши матеріали справи встановив, що між КП «ЕЛУАШ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолев» укладено договір купівлі-продажу №2802/13 від 28 лютого 2013 року, за умовами якого продавець ТОВ «Автолев» зобовязується продати, а покупець КП «ЕЛУАШ» прийняти та оплатити на умовах цього договору вузли та деталі для автомобілів, масла (автомобільні, технічні), краску автомобільну, розчинник, шини автомобільні, акумулятори, іменовані в подальшому товар, за наданими заявками покупця в асортименті, кількості й по цінам, зазначеним в виставлених за договором рахунках продавця.

В матеріалах справи наявні документи, що підтверджують виконання умов договору №2802/13 від 28 лютого 2013 року, а саме наявні податкові накладні: від 05 червня 2014 року №7, від 02 липня 2014 року №2, від 03 липня 2014 року №3, від 03 липня 2014 року №4, від 03 липня 2014 року №7, від 03 липня 2014 року №10, від 04 липня 2014 року №13, від 03 липня 2014 року №8, від 03 липня 2014 року №9, від 03 липня 2014 року №5, від 03 липня 2014 року №6, від 04 липня 2014 року №14, від 10 липня 2014 року №37, від 15 липня 2014 року №38, від 23 липня 2014 року №58.

Видаткові накладні: від 11 червня 2014 року № РН-0000378, від 03 липня 2014 року № РН-0000434, від 07 липня 2014 року № РН-0000453, від 07 липня 2014 року № РН-0000454, від 07 липня 2014 року № РН-0000455, від 07 липня 2014 року № РН-0000438, від 07 липня 2014 року № РН-0000439, від 07 липня 2014 року № РН-0000440, від 07 липня 2014 року № РН-0000441, від 07 липня 2014 року № РН-0000442, від 07 липня 2014 року № РН-0000445, від 07 липня 2014 року № РН-0000446, від 10 липня 2014 року № РН-0000468, від 21 липня 2014 року № РН-0000478, від 24 липня 2014 року № РН-0000488.

На підтвердження здійснення оплати за поставлений товар до матеріалів справи надано платіжні доручення: від 05 червня 2014 року № 545, від 02 липня 2014 року № 636, від 15 липня 2014 року № 683, від 23 липня 2014 року № 720.

Додатково до матеріалів справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надано подорожні листи вантажного автомобіля, прибуткові накладні, інші платіжні доручення за грудень, листопад, жовтень, вересень, серпень, липень, травень, квітень місяців 2014 року, прибуткові накладні, на підтвердження оприбуткування придбаного товару на складі надано матеріальні звіти, накладні на внутрішнє переміщення.

Отже, суд приходить висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. При цьому суд зауважує, що єдиною підставою для віднесення сум сплаченого в ціні товару ПДВ до податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Також щодо тверджень відповідача в акті перевірки про те, що перевірками постачальників встановлено формування податкового кредиту за рахунок контрагентів, яких не вдалося перевірити. А саме ТОВ «Автолев» у якого є взаємовідносини з ТОВ «ФЛИП» по якому є акти про неможливість проведення зустрічної перевірки, а по постачальнику ТОВ «Компанія «Відіс» є посилання на його взаємовідносини з ТОВ «Клітспорт», який не знаходиться за місцем реєстрації. Отже з контролюючий орган прийшов до висновку оскільки неможливо проведення зустрічної звірки та/або перевірок підприємств, є свідченням про нереальність здійснення господарських операцій з постачальниками.

В акті є посилання на кримінальне провадження №32014050000000067 та на те, що невстановлені особи «шляхом використання реквізитів» низки підприємств, яких зазначається і ТОВ «ФЛИП» про незаконно сформований та відобразило податковий кредит в деклараціях з ПДВ за вересень жовтень 2014 рік.

Виходячи з вище вказаних норм закону суд на твердження відповідача зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права. Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність й Положенню. Документи, які надані позивачем, суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагентів. За таких обставин підстави для не включення сум ПДВ по таких податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Щодо посилань про кримінальне провадження то суд оглянувши матеріали справи зазначає, що відповідачем не надано доказів про наявність кримінального провадження №32014050000000067 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною 1 статті 362 Кримінального кодексу України. Крім того, зазначене провадження стосується кримінального правопорушення, вчиненого невстановленими особами, за яким не складалося повідомлення про підозру, та безпосередньо не стосується ані прямих контрагентів позивача, ані його самого. Не надано доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальних операцій між позивачем та його прямими контрагентами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо зазначених в акті перевірки порушень підпункту 14.1.36 статті 14 та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, суд зазначає.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту відповідних сум є: придбання ним послуг (товару) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування вартості придбаних послуг (товару) у звязку з таким придбанням.

Позивачем надано докази, що отримані від ТОВ "Автолев" послуги були використані в межах його господарської діяльності, доведено економічну доцільність їх отримання.

Також суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не враховані ті підстави, що ТОВ «ЕЛУАШ» свою діяльність здійснює виключно у межах державного регулювання цін на послуги, як зумовлено виконанням приписів Закону України «Про здійснення державних закупівель». Отже на виконання вимог Закону України власник КП «ЕЛУАШ» є Запорізька міська рада та є замовником послуг та яка встановлює ціни на послуги підприємства на рік та ці ціни не можуть бути змінені в подальшому. Позивачем отримано додаткове фінансування від Запорізької міської ради у вигляді безповоротної фінансової допомоги. Яка включена до оподаткування прибутку у податковому обліку та до доходів у бухгалтерському обліку.

Собівартість наданих послуг за 2015 рік повинна бути зменшена на 7020362,85 грн., що відповідачем не заперечується у звязку з виплатою заробітної плати та нарахувань за рахунок фінансової допомоги отже висновки в акті перевірки про постачання послуг нижче собівартості є необґрунтованими.

Щодо порушення позивачем норм статті 129 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

По перше в акті перевірки є посилання на статтю 129 Податкового кодексу України та податковим повідомленням рішенням нараховано пеню, а не застосовано штрафні санкції на підставі статті 127 Податкового кодексу України.

Позивачем та відповідачем не заперечується та матеріалами справи підтверджується перерахування нарахованого та утриманого податку, але з затримкою лише в 2 дні. Також в податковому повідомленні - рішенні №0003021304 застосовано вимоги статті 127 Податкового кодексу України та суд зазначає, що таке застосування норми є хибним та безпідставним. Оскільки стаття 127 Податкового кодексу України встановлює відповідальність за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків.

Але позивачем своєчасно нараховано податок з доходів фізичних осіб, однак не перерахував до бюджету у визначені законом строки. Тобто за таке порушення відповідальність передбачена статтею 126 Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного, податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_4, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та від 06 квітня 2017 року №0003021304 є не обґрунтованим і не підтверджується фактичними обставинами справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 2 статті 71 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, у звязку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 від 05 квітня 2017 року та податкове повідомлення рішення №0003021304 від 06 квітня 2017 року.

Присудити на користь Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 32 911 (тридцять дві тисячі девятсот одинадцять) гривень 51 копійок.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д.В. Татаринов