Постанова № 70827199, 06.12.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/6133/17

Провадження № 2-а/415/225/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.17 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, треті особи – ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Сєверодонецької міської ради, ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Лисичанського міського суду Луганської області звернувся позивач, ОСОБА_1, із адміністративним позовом до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу; зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення; постановити ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також притягнення до відповідальності осіб, рішення дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними; допустити до негайного виконання судове рішення.

Ухвалою суду від 02.11.2017 року залучено до участі у справі як третіх осіб , що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Сєверодонецької міської ради та ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером, який переселився з тимчасово окупованої території в м. Сєверодонецьк та отримував пенсію в Сєверодонецькому УПФУ на підставі електронної справи. 26.04.2017 року позивач переїхав на постійне місце проживання до м. Лисичанська та зареєструвався за адресою: м. Лисичанськ, кв. Східний 8/24. 27.04.2017 року позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську з питань отримання інформації стосовно порядку отримання пенсії за новим місцем реєстрації, на що позивачу було роз’яснено, що йому необхідно знятися з обліку внутрішньо переміщеної особи та надати відповідну довідку разом з заявою, а також надати довідку про місце реєстрації та постійне проживання. 27.04.2017 року позивач подав заяву до УПСЗН Сєверодонецької міської ради про відмову від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 28.04.2017 року позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську з заявою про переведення пенсії з УПФУ в м. Сєверодонецьку до УПФУ в м. Лисичанську та продовження йому виплати пенсії на загальних підставах без реєстрації внутрішньо переміщеної особи. 14.08.2017 року УПФУ в м. Лисичанську повідомив позивача про те, що право на виплату пенсії він не має, оскільки у них в наявності є тільки електронна справа, а підставою для виплати пенсії на даний час служить тільки паперова пенсійна справа. Надати паперову пенсійну справу позивач не має можливості, оскілки вона залишилась на тимчасово окупованій території. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими що вчинені не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України.

Від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення, в яких відповідач зазначив, що 28.04.2017 року позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську із заявою про взяття на облік пенсійної справи. 22.05.2017 року з м. Сєверодонецька до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області надійшов електронний файл пенсійної справи позивача. Згідно даних ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача скасована на підстави особистої заяви. Постановою КМУ від 5.11.2014 № 637 встановлено що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Отже, для взяття на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Лисичанську позивач повинен звернутись до УПСЗН в м. Лисичанську за довідкою переміщеної особи. Також відповідач зазначає, що орган пенсійного фонду України призначає (відновлює) пенсію тільки на підставі рішення комісії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення. Враховуючи викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та у відсутність позивача, просив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи містяться письмові заперечення відповідача в яких зазначено про розгляд справи за відсутності представника.

Треті особи в судове засідання не прибули, про день, час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином, заяв та клопотань про розгляд справи без їх участі не надали, про причини поважності неприбуття у судове засідання не повідомили.

Розглянувши відомості про належне повідомлення сторін про час, дату та місце розгляду справи, враховуючи положення ч. 6 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно вимог ст. 41 КАС України.

На підставі п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 4, 6 ст. 128 КАС України судом вирішено розглянути справу в письмовому провадженні без проведення судового засідання та, відповідно, без складання журналу судового засідання.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Позивач є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим 11.02.2009 року Пенсійним фондом України.

Згідно копії довідки від 27.01.2015 р. №919030953 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції місце реєстрації позивача: АДРЕСА_1 років СРСРАДРЕСА_2.

У зв'язку із проведенням антитерористичної операції позивач залишив місце свого проживання та переїхав до м. Сєверодонецьк Луганської області де і зареєструвався, за адресою: 93402, Луганська обл., м. Сєверодонецьк, вул. Партизанська, 12-10.

Пенсію позивач отримував в Сєверодонецькому УПФУ на підставі електронної пенсійної справи.

26.04.2017 року позивач переїхав на постійне проживання в м. Лисичанськ та зареєстрував своє місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серія СТ №523101 виданого 25 квітня 2017 року Рубіжанським МВ УДМС України в Луганській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: м. Лисичанськ, кв. Східний АДРЕСА_3 з 26.04.2017 року .

28.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську з заявою про витребування його пенсійної справи з м. Сєверодонецька. Також з копії заяви від 28.04.2017 р. вбачається, що пенсію позивач отримав по 30.04.2017 року.

Як вбачається з копії запиту пенсійної справи, УПФУ в м. Лисичанську звернулось до УПФУ в м. Сєверодонецьку про надіслання пенсійної справи ОСОБА_1 до УПФУ в м. Лисичанську.

22.05.2017 року на електронну адресу УПФУ м. Лисичанську з УПФУ в м. Сєверодонецьку надійшла електронна пенсійна справи ОСОБА_1.

З копії пенсійної справи вбачається, що позивач, як пенсіонер, має рахунок в ПАТ «Ощадбанк» для отримання пенсії, також наявна заява позивача про перерахування йому пенсії на цей рахунок.

Згідно копії довідки ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Сєверодонецької міської ради №3059 від 27.04.2017 року, ОСОБА_1 перебував в Єдиній інформаційній базі даних ВПО з 27.01.2015 року по 27.04.2017 року. 27.04.2017 року ОСОБА_1 було знято з обліку ВПО за власною заявою, довідку №919030953 від 27.01.2015 року анульовано.

Згідно копії розпорядження №36730 від 06.06.2017 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком.

Однак, пенсія йому не виплачувалась з 01.05.2017 року.

Факт зупинення виплати позивачеві пенсії відповідачем не заперечується.

Згідно листа ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську позивачу роз’яснено, що оскільки в ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську в наявності є електронна пенсійна справа, а підставою для виплати пенсії служить тільки паперова пенсійна справа, у зв’язку з чим права на виплату пенсії ОСОБА_1 не має.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Перевіряючи вказані висновки відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Так, у відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком, яка була йому призначена у 2009 році, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.5).

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини другої статті 49 цього Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

З матеріалів справи вбачається, що позивач після реєстрації місця проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відмови від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, особисто звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії на загальних підставах.

Таким чином посилання відповідача на ненадання позивачем довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи безпідставне, так як жодною нормою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено, що для виплати пенсії на загальних підставах необхідно надати вище згадану довідку.

Крім того, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як відсутність паперової справи або відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи, на що посилався відповідач у своїх запереченнях та при припиненні виплат пенсії позивачу.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

З огляду на вище викладене, постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з травня 2017 року було пов'язане саме з перевіркою інформації щодо реєстрації позивача в Єдиній базі даних переміщених осіб, обґрунтоване не наданням останнім довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, чим відповідачем проігнороване право позивача на отримання пенсії на загальних підставах.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне визнати дії ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, щодо припинення виплати пенсії позивачу протиправними.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з моменту її припинення, а саме 01.05.2017 року, підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Згідно з пп. 1, 2 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведених приписів відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо доказів правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу його пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що виплату пенсії позивачу було припинено неправомірно, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити позивачу з 01.05.2017 року виплату пенсії.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання дій ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, протиправними та зобов'язання ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити з 01 травня 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 256 цього ж Кодексу передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Наведені норми закону свідчать про обґрунтованість вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.

Стосовно прохання позивача винести окрему ухвалу з приводу звернення уваги Пенсійного фонду України на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону посадовими особами ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, суд зазначає, що підстав для винесення окремої ухвали немає. Із змісту ст. 166 КАС України вбачається, що, по-перше, винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, а по-друге, окрема ухвала виноситься тоді, коли суд під час розгляду справи виявив такі порушення закону, які не можуть бути усунуті ухваленим судовим рішенням.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню .

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 12, 69-71, 158-163, 171-2, 185, 186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, треті особи – ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Сєверодонецької міської ради, ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 травня 2017 року пенсії, протиправними.

Зобов'язати ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити з 01 травня 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (код 21792407) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Звернути постанову у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

В іншій частинні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Н.В. Коваленко