Рішення № 70825540, 26.10.2017, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/2832/16-ц

Провадження № 2/200/2219/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"26" жовтня 2017 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Три К», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної, моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди та упущеної вигоди,-

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ Фірма «Три К», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної, моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди та упущеної вигоди.

Вказана справа з 18.02.2016 року знаходилась в провадженні судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.

Згідно з повторним автоматичним розподілом справ між суддями зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 25 квітня 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТРИ К», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної, моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди та упущеної вигоди прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

31 грудня 2015 року близько 12-10 год., ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «KIA Clarus» державний номер 143-90АЕ, власником якого є ТОВ Фірма «Три К», проїжджаючи нерегульоване перехрестя вул. ОСОБА_3 і вул. Казакевича у м. Дніпропетровську, рухаючись по вул. Казакевича у бік вул. Солідарна, у порушення вимог п.16.11 розділу 16 Закону України «Про Правила дорожнього руху», проігнорувавши знак пріоритету, що встановлює черговість проїзду перехресть, не здійснила повної зупинки транспортного засобу та не надала перевагу у русі транспортному засобу, внаслідок чого допустила зіткнення із автомобілем марки «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ, яким керував позивач. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2016 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Три К» не надали поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки такий поліс не отримували. Згідно з висновком експерта-товарознавця від 17.02.2016 року, величина матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача, становить 48426,54 грн., повна вартість відновлення автомобіля становить 84143,74 грн. Вартість проведення цієї експертизи – 800 грн., витрати на правову допомогу складають 6000 грн. Позивачу також заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, котрих він зазнав в зв’язку з ушкодженням його власності, неможливості протягом тривалого часу користуватися автомобілем за його призначенням, порушенням нормальних життєвих зв’язків, крім того, ДТП трапилось перед новорічною ніччю, що унеможливило здійснити намічені подорожі автомобілем, відвідання святкової ялинки, крім того, позивач разом з дружиною не зміг відвідати 01.01.2016 року своїх батьків. Крім того, позивач поніс матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки за договором оренди від 01.10.2015 року передав автомобіль «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ в оренду ТОВ «АФ ім.. Горького» на умовах помісячної сплати орендної плати у розмірі 5000 грн. Понесені збитки у вигляді упущеної вигоди оцінює в 5000 грн. на дату позовної заяви. Крім того, за умовами п.7.5 договору оренди ТОВ «АФ ім.. Горького» витребував з позивача штраф у розмірі 1000 грн.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно грошові кошти у сумі 84143,74 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 50000,00 грн. – на відшкодування моральної шкоди, 5000 грн. – втрачена вигода (неотриманий дохід), 1000 грн. сплаченого штрафу, витрати з визначення вартості матеріального збитку, завданого автомобілю у сумі 800 грн., 6000 грн. – витрати на правову допомогу, а всього – 146 943,74 грн., та судові витрати у сумі 1469,44 грн.

В подальшому позивач неодноразово уточнював та доповнював позовні вимоги (а.с. 43-44, 65-67, 85-86, 135-139, 146-150), додатково обґрунтувавши позовні вимоги тим, що відповідачі з 31.12.2015 року до цього часу не здійснили будь-яких розрахунків з позивачем, тому підлягає стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. З урахуванням того, що матеріальна шкода становить 84 682,97 грн., то з урахуванням індексу інфляції інфляційне збільшення боргу становить 19372,51 грн., 3% річних – 4322,00 грн. Крім того, з метою відновлення свого автомобіля позивач за договором позики від 01.03.2016 року отримав від ОСОБА_4 позику в сумі 50000,00 грн. під сплату 10% щомісячно на строк до отримання грошового відшкодування від ОСОБА_2 чи ТОВ фірма «Три К». Враховуючи строк, що сплинув за договором позики, позивачем було сплачено відсотки у розмірі 15 000 грн. Суму штрафу за договором оренди транспортного засобу вказує у розмірі 4000 грн., суму упущеної вигоди у вигляді неотримання протягом чотирьох місяців орендної плати за договором оренди транспортного засобу з ТОВ «АФ ім. Горького»– у розмірі 20000 грн. Зазначає також, що в результаті неповернення відповідачами боргу виникла упущена вигода в сумі 34682,97 грн., яку позивач вирахував таким чином: 84682,97 грн. – 50000,00 грн. (сума отриманої позики), вказану суму він міг би розмістити на депозитному рахунку в будь-якій банківській установі, при мінімальному розміру відсотка річних – 22%, з урахуванням зазначеного розмір упущеної вигоди становить 32981,88 грн.

З урахуванням заяв про уточнення і доповнення позовних вимог позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти в сумі 84682,97 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 50 000,00 грн. – на відшкодування моральної шкоди, кошти у сумі 32981,88 грн. – втраченої вигоди (неотриманого доходу), 4000 грн. сплаченого штрафу, витрати з визначення вартості матеріального збитку, завданого автомобілю у сумі 800 грн., суму сплачених відсотків – 15 000,00 грн., суму витрачену на транспортування пошкодженого автомобіля – 1900,00 грн., 6000 грн. – витрати на правову допомогу, інфляційне збільшення боргу (індексу інфляції) у сумі 19372,51 грн., 3% річних у розмірі – 4322,00 грн., а всього – 219 059,36 грн., та судові витрати у сумі 2190,60 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву, в якій просили розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, не заперечував проти заочного розгляду справи.

У судове засідання відповідач ТОВ Фірма «Три К» не з’явився, про місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутністю не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, причину неявки суду не повідомила, про дату судового засідання повідомлена належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2017 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 31 грудня 2015 року о 12 годині 10 хвилин, керуючи транспортним засобом «КІА» д/н 143-90АЕ, рухалася на перехресті вул. Казакевича та вул. Юних Ленінців в м. Дніпропетровську, де, не надавши дороги, скоїла зіткнення з автомобілем «Шевроле» д/н АЕ 2992ВЕ під керуванням водія ОСОБА_1 Своїми діями ОСОБА_5 порушила п.16.11, д.з. 2.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження транспортним засобам.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2016 року по справі № 201/824/16-п ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Рішення суду набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, які мали місце ці дії та вчиненні вони цією особою.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_2 не потребують доказування, оскільки встановлені постановою суду по вищевказаній справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.

У вищезазначеній ДТП транспортному засобу «Шевроле» д/н АЕ 2992ВЕ були спричинені механічні пошкодження. Власником зазначеного автомобіля є ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 40).

Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 32/02/16 від 17.02.2016 року, складеного експертом ОСОБА_6, матеріальний збиток складає 48426,54 грн., вартість відновлювального ремонту КТЗ – 84143,74 грн. (а.с. 13-17).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 320216 від 05.02.2016 року, виданої СПД ОСОБА_6, вартість послуги щодо оцінки матеріального збитку становить 800,00 грн., вказану суму прийнято від ОСОБА_1 (а.с. 32).

Відомості щодо того, чи була забезпечена страховим полісом цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «КІА» д/н 143-90АЕ, відповідачами не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підставі п. 1. ч. 1. ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст. 1192 ЦК України З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що власником (володільцем) транспортного засобу «КІА» д/н 143-90АЕ є ТОВ фірма «Три К», в зв’язку з чим суд вважає, що у задоволенні позовних вимог до ТОВ фірма «Три К» необхідно відмовити, а належним відповідачем у справі є ОСОБА_2

На підтвердження витрат, здійснених з метою ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля, позивачем надано до суду видаткову накладну № 133 від 09.03.2016 року, рахунок-фактура № 133 від 09.03.2016 року, видаткову накладну № 159 від 12.04.2016 року, рахунок-фактуру № 159 від 12.04.2016 року, видаткову накладну № 193 від 05.05.2016 року, рахунок-фактуру № 193 від 05.05.2016 року, акт здачі-прийняття робіт від 06.05.2016 року, квитанції, які підтверджують покупку запчастин, оплату виконаних робіт на загальну суму 84682,97 грн. (а.с. 90-97).

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення суми матеріальної шкоди в розмірі 84682,97 грн. та суми витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку в розмірі 800,00 грн. з відповідача ОСОБА_2

Крім того стягненню з відповідача підлягає також сума 1900 грн., які витратив позивач на евакуацію (транспортування) пошкодженого автомобіля, що підтверджується квитанцією № 059125 від 05.03.2016 року.

Стосовно вимог позивача про стягнення інфляційного збільшення боргу та 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, положення ч.2 ст.625 ЦК України щодо нарахування інфляційних витрат та трьох процентів річних застосовується до неналежного виконання саме грошових зобов'язань для захисту кредитора від знецінення грошових коштів.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

У зв'язку з чим суд вважає доведеними вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 4322,00 грн., індекс інфляції (інфляційне збільшення боргу) – в сумі 19372,51 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою вищезазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При з’ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд вважає, що пошкодження автомобіля, який є власністю позивача, призвів до душевних страждань, зміни способу життя в зв’язку з необхідністю вирішення питання щодо проведення відновлювального ремонту автомобіля, в зв’язку з чим доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди є обґрунтованими, хоча розмір шкоди, який вказаний ОСОБА_1 в позові, є значно завищеним та не підтверджується відповідними доказами, тому, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2016 року між ОСОБА_7 та позивачем укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно Додатка № 1 до договору розмір гонорару адвоката складає 6000 грн. Вказані кошти адвокат ОСОБА_7 отримав в повному обсязі, що підтверджується його власноручною розпискою.

В матеріалах справи наявне свідоцтво № 2952 від 10.08.2015 року, з якого вбачається, що відповідно до Закону України «Про адвокатуру» ОСОБА_7 має право на заняття адвокатською діяльністю.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу, в розмірі 6000,00 грн.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення сплачених відсотків у сумі 15 000,00 грн. за договором позики суд зазначає наступне.

Згідно з договором позики № 1 від 01 березня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 (позичальник) і ОСОБА_4 (позикодавець), ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_1 власні грошові вимоги в розмірі 50000 грн., а ОСОБА_1 зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму позики у такій же валюті (а.с. 69-70).

Згідно п.1.2 договору позики, цільове призначення позики – затрати, пов’язані з ремонтно-відновлювальними роботами і послугами, пов’язані з відновленням автомобіля марки «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ після дорожньо-транспортної пригоди 31.12.2015 року.

Згідно з п.2.1 договору позики позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики у розмірі 10% щомісячно до повної виплати грошових коштів за договором позики.

Згідно п.2.3 договору позики позика видається готівкою з видачею розписки.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з умов договору позики (п.2.3) видача розписки щодо отримання позики є обов’язковою умовою договору позики.

Позивачем не надано суду розписки щодо отримання ним грошових коштів, що ставить під сумнів твердження позивача про те, що вказані кошти ним були фактично отримані за договором позики.

Також, позивачем не надано суду доказів того, що ним були сплачені на користь позикодавця ОСОБА_4 відсотки у сумі 15 000 грн., в зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Стосовно вимог позивача про стягнення коштів у сумі 32981,88 грн. як втраченої вигоди (неотриманого доходу), які, як вбачається з позовної заяви, складаються із 12981,88 грн. – розмір відсотків на депозитний вклад, які б він отримав, якщо б розмістив у банківській установі грошові кошти, які насправді був змушений витратити на ремонт автомобіля, та 20000 грн. – сума неотриманої орендної плати за договором оренди з ТОВ «АФ ім. Горького», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

З огляду на положення ст. 22 ЦК України для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: порушення зобов'язання, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі розпорядження грошовими коштами.

Отже, при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на позивача.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач посилається на те, що він міг би розмістити суму 34682,97 грн. на депозитний рахунок до будь-якої банківської установи, під мінімальний відсоток річних 22%. Розмір суми в 34682,97 грн. він обґрунтовує виходячи із формули: 84682,97 грн. (розмір матеріальної шкоди) – 50000 грн. (сума отриманої позики), та виходить із кількості днів розміщення цієї суми на депозиті – 621 день.

Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу, що він мав у своєму розпорядженні саме таку суму – 34682,97 грн. станом на 31.12.2015 року – день ДТП, та що саме такий відсоток пропонували банківські установи в цей період.

Частина 4 статті 60 ЦПК України забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Пленум Верховного Суду України у ч. 11 постанови N 14 від 18.12.2009 року наголошує, що суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Крім того, відповідно до договору № 9-О оренди транспортного засобу від 01 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Горького» (орендар), орендодавець передав орендарю у строкове платне користування транспортний засіб марки «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ (а.с. 33-35).

Згідно п. 1.3 договору оренди, цільове призначення орендованого майна – використання в межах фінансово-господарської діяльності орендаря, окрім вихідних та святкових днів.

Відповідно до п.2.2 договору оренди, передача майна здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформляється актом прийому-передачі, який являється невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.1 договору оренди, за користування прийнятим в оренду майном орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату протягом всього строку дії даного договору. Орендна плата складає 5000 грн. за місяць.

Вказаним договором також встановлений порядок повернення орендованого майна орендодавцю – а саме, після перебігу строку дії даного договору, орендар зобов’язаний протягом 10 робочих днів повернути майно за актом прийому – передачі (п.6.1 договору оренди).

Строк дії договору оренди встановлений до 31 грудня 2016 року (п. 9.1 договору оренди).

Предмет договору оренди - транспортний засіб марки «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ та комплект ключів передані орендарю згідно з актом прийому-передачі майна в оренду від 01 жовтня 2015 року (а.с. 36).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, за умовами договору оренди транспортного засобу від 01.10.2015 року орендар ТОВ «Агрофірма ім. Горького» користується автомобілем «Shevrolet Aveo» державний номер АЕ 2992ВЕ починаючи з 01 жовтня 2015 року та має право користуватися ним до 31 грудня 2016 року, окрім вихідних та святкових днів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 користувався зазначеним автомобілем 31 грудня 2015 року - четвер (день, коли сталося ДТП), який не є офіційно ні святковим, ні вихідним днем, тобто в день, коли автомобіль мав використовуватися, за умовами договору оренди, орендарем ТОВ «АФ ім. Горького». Крім того, з умов договору оренди не вбачається, що під час його дії у певні дні ним може користуватися орендодавець, а також договором не передбачено порядок тимчасового повернення орендованого майна орендодавцю. Навпаки, розділами 6, 7, 9 даного договору передбачено повернення майна орендодавцем лише після перебігу строку дії договору або у випадку його дострокового розірвання.

Таким чином, та обставина, що позивач користувався автомобілем під час дії договору оренди, свідчить про те, що станом на 31.12.2015 року договір оренди транспортного засобу від 01.10.2015 року не діяв, автомобіль не знаходився у користуванні орендаря, підстави для виплати ним орендної плати, а відтак і підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди у вигляді неотриманої позивачем орендної плати в сумі 20000 грн. відсутні.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів у сумі 32981,88 грн. як втраченої вигоди (неотриманого доходу) необхідно відмовити.

Стосовно вимог позивача про стягнення 4000 грн. сплаченого штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7.5 договору № 9-О оренди транспортного засобу від 01 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Горького» (орендар), у випадку, коли орендодавець не надає майно для користування орендарю, в т.ч. з технічних причин (несправності транспортного засобу), орендодавець сплачує фіксований штраф орендарю у сумі 1000 грн. за кожний місяць, в якому майно не було надано для використання згідно цілей п.1.3 договору.

Позивач стверджує, що внаслідок пошкодження його автомобіля в ДТП він був змушений сплатити на користь ТОВ «Агрофірма ім. Горького» штраф у розмірі 4000 грн., однак в порушення вимог ст.ст. 57,58 ЦПК України жодного належного доказу на підтвердження цього факту не надав.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача ОСОБА_2 підлягає сума матеріальної шкоди в розмірі 84682,97 грн., сума витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку в розмірі 800,00 грн., сума витрат на евакуацію (транспортування) пошкодженого автомобіля у розмірі 1900,00 грн., 3 % річних в розмірі 4322,00 грн., індекс інфляції (інфляційне збільшення боргу) – в сумі 19372,51 грн., моральна шкода в розмірі 2000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., а всього в сумі – 119 257 грн. 48 коп.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити в зв’язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно наявних у матеріалах справи доказів, позивачем сплачено судовий збір: у сумі 1469 грн. 44 коп. відповідно до квитанції № 51 від 18.02.2016 року, 275 грн. 61 коп. – відповідно до квитанції № 49 від 18.02.2016 року, 219 грн. 00 коп. – відповідно до квитанції № 76 від 20.04.2016 року, 296 грн. 96 коп. – відповідно до квитанції № 17805666 від 08.06.2017 року, 69 грн. 82 коп. – відповідно до квитанції № 18209124 від 12.09.2017 року, всього 2330 грн. 83 коп.

Позивачем заявлено позовні вимоги на загальну суму 219059,36 грн., задоволено судом позовні вимоги на суму 119 257 грн. 48 коп., тобто 54,4% від заявлених вимог, тому стягненню з відповідача підлягають судові витрати у розмірі, пропорційному сумі задоволених позовних вимог, тобто 1267 грн. 97 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57 – 61, 76, 88, 169, 209, 212 – 215, 218, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Три К», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної, моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди та упущеної вигоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 84682,97 грн., витрати за проведення експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку в розмірі 800,00 грн., витрати на евакуацію (транспортування) пошкодженого автомобіля у розмірі 1900,00 грн., 3 % річних в розмірі 4322,00 грн., індекс інфляції (інфляційне збільшення боргу) – в сумі 19372,51 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., а всього на суму – 119 257 грн. 48 коп.

Стягнути ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1267 грн. 97 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску