Рішення № 70824472, 06.12.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2191/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

06.12.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Чельник О.І.,

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заслухавши суддю- доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И ЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Зазначав, що 17 листопада 2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 5600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов’язання за кредитним договором не виконав. Станом на 31 березня 2017 року виникла заборгованість в розмірі 18430,71 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 2987грн.95 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом –10641грн.32 коп., заборгованість за пенею та комісією – 3447 грн. 60 коп., штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 853,84 грн.. Банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 18430,71 грн. та судові витрати.

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року позов задоволено. Розподілено судові витрати (а.с.72-75).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що суд не взяв до уваги його заяву про застосування наслідку пропуску строку позовної давності.

В засідання апеляційної інстанції відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не прибув, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України його неявка не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржуване судове рішення таким вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача всієї суми заборгованості, суд вважав, що з урахуванням кінцевого строку повного погашення кредиту, позивачем не пропущено строк позовної давності. Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновок суду не відповідає обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

07 листопада 2006 року відповідач подав банку анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та оформлення на його ім’я кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом 250 грн. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердив факт ознайомлення з договором про надання банківських послуг до його укладення, та погодився з його умовами, а також з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку (а.с.8).

Справжність свого підпису на заяві-анкеті, укладення кредитного договору на умовах зазначених банком та факт користування кредитною карткою, відповідач не оспорює.

В суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав заяву про відмову в позові за пропуском строку позовної давності (а.с.68-69).

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. Відповідно до пунктів 3.1.1 та 33.1.3 Правил користування платіжною карткою карта дійсна до останнього календарного дня вказаного в картці місяця і по закінченню строку дії картки банк продовжує строк дії картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо від клієнта не надійшла письмова заява про закриття карткового рахунку.

Згідно з пунктом 5.4 правил користування платіжною карткою строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

За цим договором відповідач отримав кредитні картки 17 листопада 2006 року з терміном дії по листопад 2009 року, 15 січня 2007 року з терміном дії по січень 2010 року, строк дії карток банком не продовжувався.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що строк дії кредитного договору закінчився 31 січня 2010 року.

Позивач зазначав, що взяті на себе зобов’язання за кредитним договором відповідач припинив виконувати, останній платіж здійснив особисто 10 квітня 2007 року, а 27 липня 2007 року мало місце погашення кредиту шляхом списання банком коштів з картки, у зв'язку з чим станом на 31 березня 2017 року виникла заборгованість в сумі 18430 грн. 71 коп., яка складається із тіла кредиту, процентів, пені та комісії, штрафів, що підтверджується розрахунком банку (а.с.4-7).

Згідно зі ст. ст. 526, 530,610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості за кредитним договором, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України дав належну оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості (а.с.4-5), з якого вбачається, що відповідач активно користувався кредитною карткою в період 2006-2007 років: отримував грошові кошти, погашав заборгованість за тілом кредиту та процентами. Банком було встановлено ліміт всього в сумі 5600 грн.. Залишок заборгованості по тілу кредита 2987,95 грн., що підтверджується випискою по рахунку відповідача.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок, колегія суддів зазначає, що банком нараховувались проценти у розмірі 36 відсотків, як передбачено умовами кредитного договору.

Виходячи з приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України, нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту, тобто на суму кредиту фактично отриману позичальником. Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів зазначає, що згідно ч. ч. 1 та 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені), що передбачено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст.264 ЦК України).

Фактичними діями, що свідчать про визнання зобов’язаною особою боргу є, зокрема, часткове погашення боргу, сплата процентів за основним боргом тощо.

Як свідчать матеріали справи, строк дії кредитного договору закінчився 31 січня 2010 року, позовна заява Банком здана на пошту 30 липня 2017 року, а надійшла до суду 04 серпня 2017 року (а.с.21,2).

Розрахунком заборгованості підтверджується, що відповідачем останній платіж внесено 10 квітня 2007 року.

За таких обставин передбачені ст.267 ЦК України підстави для застосування за заявою відповідача позовної давності щодо тіла кредиту та процентів за період з 11 квітня 2007 року по 28 серпня 2014 року.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі до 31 березня 2017 року повернуто не було, проценти за користування кредитом підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, а саме за період з 29 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року по ставці 36 %, що становить 2823 грн.61 коп.(10641,32 грн.-7817,71грн.).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249 цс15, яку суд першої інстанції відповідно до ст.360-7 ЦПК України мав би застосувати при розгляді справи або навести мотиви відступу від вказаної правової позиції.

Також до вимог про стягнення неустойки необхідно застосувати позовну давність та стягнути пеню за період з березня 2016 року по 31березня 2017 року відповідно до вимог заявлених в суді першої інстанції із розрахунку пені 30 грн. на місяць та відповідно до Умов кредитування, що становить 360 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку, відповідачу нараховано також штраф – фіксована частина та процентна складова за порушення строку виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пеня і штраф є одним із видів цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування разом за одне й те саме порушення – строки виконання грошових зобов'язань за кредитним договором – свідчить про недотримання положень, закріплених в ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення (правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15).

Представник банку в засіданні апеляційного суду просив стягнути з відповідача не штраф, а пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 360 грн..

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду, яке ухвалено судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості в сумі 3183 грн. 61 коп., яка складається із заборгованості за за процентами за користування кредитом - 2823 грн.61 коп., пені – 360 грн..

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за подання позовної заяви і апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог (17,3%) в розмірі 276 грн.80 коп. та з позивача на користь відповідача судовий збір в сумі 1455 грн.52 коп. пропорційно до вимог, в задоволенні яких судом відмовлено (82,7 %).

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2006 року в сумі 2823,61 грн. – проценти за користування кредитом та 360 грн. – пеня, а також судовий збір в сумі 276 грн.80 коп..

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1455 грн.52 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дн набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_3