Ухвала суду № 70824356, 07.12.2017, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

провадження №: 2-з/398/24/17

УХВАЛА

"07" грудня 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючої судді Ремезок А.Ю., за участі секретаря Василяки І.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовними вимогами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_2, ОСОБА_3 в результаті укладення поміж ними правочину (договору №46 від 29 серпня 2013 року).

Провадження у справі за даним позовом було відкрито 07.12.2017 року.

Позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 4 шкіряних дивана та 6 шкіряних крісел, вивезених ОСОБА_3 та КП «Житлогосп» з більярдного клубу «Карамболь», які зараз знаходяться в ЦМЛ №1 та передати ці дивани та крісла на зберігання ЦМЛ №1.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що належне йому особисто майно (шкіряні дивани 4 штуки та шкіряні крісла 6 штук виробництва КНР), які зберігались на момент захоплення ВАТ завод «Агромаш» (21.12.2011 року) в приміщенні більярдного клуба «Карамболь», яке заходилось у нього в оренді, не було оприбутковане належним чином ОСОБА_2 та знаходилось у користуванні ОСОБА_3, останнім було передано ч/з КП «Житлогосп» ЦМЛ №1, де знаходиться по цей час. На облік в ЦМЛ №1 це майно (4 дивани та 6 крісел) по цей час не поставлене, у зв’язку з чим ніхто не відповідає за його збереження.

Заява про забезпечення позову відповідно до частини першої статті 153 ЦПК розглядається без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши обґрунтування заяви про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України).

Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, обов'язок доказування обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, покладається на позивача.

Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, встановив, що між сторонами дійсно виник спір щодо відшкодування шкоди, проте заява про забезпечення позову взагалі не містить обґрунтування існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може призвести до необхідності додавати значні зусилля для відновлення прав позивача, не наведено.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 152 ЦПК України).

Позивачем не вказано та не підтверджено належними та допустимими доказами вартість чотирьох шкіряних диванів та шести шкіряних кресел, тобто майна, що є предметом заяви про забезпечення позову та на яке позивач просить накласти арешт та передати його на зберігання. Вказана обставина унеможливлює з’ясування судом питання достатності і відповідності заходів забезпечення позову розміру позовних вимог та характеру захищуваного права.

Також, позивач зазначає, що вказані шкіряні дивани 4 штуки та шкіряні крісла 6 штук виробництва КНР належали особисто йому, знаходились у користуванні ОСОБА_3, та передано останнім до ЦМЛ № 1.

З наведеного не вбачається, а жодними доказами не підтверджено, що майно, яке є предметом заяви про забезпечення позову, належить відповідачам – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в той час, як сам позивач зазначає, що власником вказаного майна був особисто він.

Жодних даних про те, що право власності на шкіряні дивани 4 штуки та шкіряні крісла 6 штук виробництва КНР перейшло від позивача до відповідачів суду не надано, що не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України про те, що арешт може бути накладено на майно, що належить відповідачеві, та знаходиться у нього або інших осіб.

Таким чином, суд, враховуючи відсутність доказів на підтвердження вимог позивача, не має змоги пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та не може визначити достатність і відповідність заходів забезпечення позову розміру позовних вимог, факт належності майна, що є предметом даної заяви, відповідачам не доведено, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

При цьому, суд критично ставиться до фото диванів та кресел, що надані позивачем до заяви про забезпечення позову, оскільки дані фото не є належними та допустимим доказами на підтвердження обставин, що підлягають з’суванню судом при розгляді та вирішенні питання про забезпечення позову.

На підставі викладеного, ст. 151 – 153, 210, 293 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції протягом п’яти днів з дня отримання її копії.

Суддя А.Ю. Ремезок