Рішення № 70822024, 07.12.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6561/16-ц

Провадження № 2/0182/882/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.12.2017 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Скоробогатова А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про зміну місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про зміну місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнення аліментів.

В позовних вимогах посилається на наступне.

14.02.2007 року він та відповідачка по справі ОСОБА_5 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про що був зроблений відповідний актовий запис № 270 від 14.02.2007 року. З серпня 2011 року шлюбні відносини з відповідачем фактично були припинені та спільне господарство не велося. 10.04.2012 року шлюб між ними був розірваний на підставі заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 0426/513/212 року. Спору про місце проживання дитини не було. За час перебування в шлюбі мають спільну дитину – сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2011 року по цивільній справі № 2-5262/11 стягнуто з нього на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ? частини з усіх видів заробітку. На підставі вказаного вище судового рішення, Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області 15 грудня 2011 року був виданий виконавчий лист за № 2-5262/11 року. У лютому 2016 року йому стало відомо, що його син ОСОБА_6 проживає з бабусею та дідусем, а матір кудись поїхала. Де саме вона знаходиться йому не повідомили. У зв’язку з цим він забрав сина жити до себе. Тобто, з 18.02.2016 року ОСОБА_6 фактично проживає з ним, що підтверджується актом про проживання особи. Вихованням сина займається самостійно, приводить дитину до школи і забирає після навчання, цікавиться його успіхами. Даний факт підтверджується інформаційний листом із КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст.№ 8». Відповідно до ч.1 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. З самого дитинства він постійно піклується про дитину, допомагає матеріально: купує одяг, сплачує аліменти по мірі можливості. Протягом всього часу з моменту розірвання шлюбу він постійно підтримував відносини із сином, що вказує на його бажання жити разом із сином, його син дуже прив'язаний до нього, синові подобається у нього, окрім того є можливість культурного розвитку дитини через наявність культурно-масових закладів. Таким чином, проживання сина разом з ним відповідає його інтересам. Він має можливість забезпечити синові належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі у зв’язку з тим, що залишила дитину проживати зі своїми батьками. Разом з тим, він не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки із сином і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері. Спиртними напоями він не зловживає, не палить, за місцем проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина. Вважає, що перебування сина в його сім'ї буде позитивно впливати на його виховання та здоров'я. Хоче дати дитині освіту і добробут. Син також хоче жити з ним. За таких умов сину буде краще з ним. А відповідач не може дати дитині належного виховання та розвитку, так як залишила дитину на виховання у своїх батьків. Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст.27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У відповідності з ч.4, 5 ст.19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У зв'язку з цим зазначений орган опіки та піклування необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог. У разі вирішення судом питання про визначення місця проживання дитини з ним, також необхідним буде вирішення питання про стягнення аліментів на утримання дитини з відповідача на його користь. Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Таким чином, дитині в усякому разі повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. В зв’язку з тим, що на протязі останнього часу відповідач не підтримувала з ним ніяких відносин, на момент подання цього позову він не має достовірних відомостей про розмір її доходів. За час спільного життя йому було відомо, що відповідачка не отримує регулярного офіційного доходу у вигляді заробітної плати за трудовим договором або ж прибутку від здійснення господарської діяльності, зареєстрованого суб’єкта господарювання (юридичної особи чи фізичної особи-підприємця), що не дає можливості визначити розмір частку від її заробітку, який можливо офіційно підтвердити, - що є тими істотними обставинами, які надають підстави суду, згідно ч.1 ст.184 СК України, визначити аліменти на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі. У відповідності до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду аліменти на утримання дитини можуть бути присуджені у твердій грошовій сумі. Також ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України передбачено, що, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. До обставин, які надають суду право визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, належать, зокрема, випадки, коли платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. З роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч.3 ст.181 СК, аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то, відповідно до ч.3 ст.70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. При визначенні розміру аліментів, суд, на підставі ст.182 СК України, враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідач не має іншої родини та інших неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні інших осіб, зокрема батьків чи осіб, які потребують обов’язкового утримання з її боку. За час спільного життя на здоров’я ніколи не скаржилася. За час спільного проживання йому було відомо, що стягнень за виконавчими документами з неї не справляються. Також, відповідно до сімейного законодавства, батьки рівні у своїх обов’язках щодо утримання дітей. Таким чином, при сплаті позивачем аліментів у розмірі 1 500 грн. на місяць забезпечується їх рівність при несенні обов’язку утримання дитини. При таких умовах вважає, що розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 необхідно визначити в твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 (одна тисяча п’ятсот) грн. З відповідача на його користь необхідно стягнути аліменти саме в твердій грошовій сумі з моменту звернення з цим позовом до суду та до досягнення сином повноліття. За таких обставин звернувся до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, зазначивши, що просить збільшити зазначені «30 %» в прохальній частині на «50 %». Суду пояснив, що сина після розлучення йому не давали близько року. А потім відповідачка перестала чинити перешкоди йому в спілкування з дитиною і він кожну суботу забирав сина до себе. Від сина він і дізнався про те, що мама кудись поїхала. Тому він прийняв рішення забрати сина в свою родину і виховувати разом із своєю цивільною дружиною та другою дитиною, яка народилась в його родині. Батьки відповідачки нібито й не чинили в цьому перешкод, однак жодних документів колишня теща на дитину йому не віддала. Тому йому прийшлось всі документи на дитину відновлювати самостійно. Він його і до першого класу відводив, він завжди цікавиться його успіхами в школі, постійно на зв’язку з вчителями.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги свого довірителя також підтримав в повному обсязі і теж просив суд збільшити зазначений розмір, згідно внесених в законодавство змін з «30 %» в прохальній частині на «50 %». Суду пояснив, що мати дитини – відповідачка по справі – наразі проживає в Італії. Дитина вже рік проживає в родині батька. Родину його довірителя перевіряли різноманітні служби і зазначили, що умови проживання в дитини задовільні. Дитині в батьковій родині дуже добре та комфортно живеться.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. Суду пояснив, що мати була змушена виїхати на заробітки, оскільки позивач не сплачував аліменти на утримання сина і їй не було за що утримувати дитину. Тому, щоб заробити гроші на достойне утримання дитини, вона й поїхала на заробітки. Заперечує й проти стягнення аліментів з його довірительки, оскільки позивач сам має великий борг перед відповідачкою по аліментам.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, вважає за необхідне їх задовольнити. Суду пояснила, що вони спілкувались з дитиною, яка виказала намір залишитись в батька. В нього добрі стосунки з цивільною дружиною позивача, він любить свого батька, в дитини гарні умови проживання, відпочинку. Тому вони підготували висновок, в якому зазначили, що вважають за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком в його родині.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з принципом 2 Декларації прав дитини, дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвинутись фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровою та нормальним шляхом і в умовах волі і гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням повинно бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч.1 ст.161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року (зі змінами та доповненнями), „... вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із встановленої (ст.141 СК України) рівності прав та обов”язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд може взяти до уваги й бажання дитини...”.

Згідно з ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини, держави - сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.12 Конвенції про права дитини, держави-сторони забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага, згідно з її віком і зрілістю.

Як встановлено в судовому засіданні, 14.02.2007 року сторони по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про що був зроблений відповідний актовий запис № 270 від 14.02.2007 року, який було розірвано за рішенням Нікопольського міськрайонного суду 10.04.2012 року (а.с.9). Від цього шлюбу 13.10.2009 року в сторін по справі народився син ОСОБА_6 (а.с.12), який після розірвання шлюу залишився проживати з матір»ю – відповідачкою по справі. Спору про місце проживання дитини не було. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.09.2011 року з позивача по справі на користь відповідачки було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ? частини з усіх видів заробітку (а.с.10-11). З 18.02.2016 року малолітній ОСОБА_6 фактично проживає з позивачем по справі (а.с.33, 37, 39), який займається вихованням сина, приводить дитину до школи і забирає після навчання, цікавиться його успіхами, купує одяг тощо. Протягом всього часу з моменту розірвання шлюбу позивач постійно підтримував відносини із сином, що вказує на його бажання жити разом із сином. Таким чином, проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком відповідає інтересам дитини. Позивач має можливість забезпечити синові належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини. Разом з тим, позивач не чинить перешкод для спілкування відповідачки із сином, дитина регулярно спілкується з мамою по скапу. Спиртними напоями позивач не зловживає, не палить, за місцем проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина. Відповідно до висновку Служби у справах дітей Нікопольської міської ради, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Нікопольської м міської ради № 572 від 11.10.2017 року, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з його батьком ОСОБА_1 за адресою: м.Нікополь, вул.Херсонська, 12 (а.с.36-37).

За таких обставин суд вважає, що проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з позивачем по справі ОСОБА_1 та реєстрація місця його проживання з батьком буде відповідати інтересам малолітньої дитини.

У відповідності до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду аліменти на утримання дитини можуть бути присуджені у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

До обставин, які надають суду право визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, належать, зокрема, випадки, коли платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, прожитковий мінімум, визначений для дитини відповідно віку, ту обставину, що мати дитини має мінливий заробіток, інші обставини, досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500 грн.

Керуючись ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, з батьком ОСОБА_1 за адресою його місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6, 13 жовтня 2009року народження, в твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 29.11.2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн. 21 коп.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.