Рішення № 70819839, 05.12.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 911/2990/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м.Київ

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», с.Мархалівка

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-», м.Первомайський

Про стягнення 1 425,88 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача 1: не зявився

Від відповідача 2: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ніко-Тайс» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (відповідач1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «-Квадро-» (відповідач2) про стягнення 1 425,88 грн.

Провадження у справі №911/2990/17 порушено відповідно до ухвали суду від 06.10.2017 року та призначено справу до розгляду на 26.10.2017 року.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 26.10.2017 року без поважних причин не зявились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали. Розгляд справи відкладався на 09.11.2017 року.

08.11.2017 року до господарського суду від позивача у справі надійшли письмові пояснення та заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів 19169,06 грн.3% річних та 35864,33 інфляційних.

Відповідач1, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 09.11.2017 року вдруге без поважних причин не зявився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Представник відповідача2 у судовому засіданні 09.11.2017 року подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також, представником відповідача2 подано заяву про застосування строків позовної давності. Розгляд справи відкладався на 05.12.2017 року.

30.11.2017 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідачів солідарно 20 653,32 грн. 3% річних та 37 907,01 грн. інфляційних та судові витрати.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 05.12.2017 року без поважних причин не зявились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали.

Згідно з п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідачі вважаються належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, господарський суд встановив:

Позивач в позові зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15 позов ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про стягнення суми коштів задоволено.

Відповідно до даного рішення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 13 876,67 грн. 3% річних, 13 886,49 грн. штрафу, 55 134,33 грн. пені та 156 096,45 грн. інфляційних, 1 792,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 17 березня 2017 року прийнято до подальшого виконання виконавче провадження №52625086 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області по справі №911/4960/15 від 12 лютого 2016 року про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 1792,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 17 березня 2017 року прийнято до подальшого виконання виконавче провадження №52624898 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області по справі №911/4960/15 від 12 лютого 2016 року про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 13 876,67 грн. 3%-річних.

Постановою ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 17 березня 2017 року прийнято до подальшого виконання виконавче провадження №5212837 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області по справі №911/4960/15 від 12 лютого 2016 року про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на загальну суму стягнення 225 117,27 грн.

Заборгованість ТОВ «-КВАДРО-» щодо виконання грошового зобовязання, котре виникло на підставі Рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15, за виключенням розміру пені, штрафу та судових витрат, становить 169 973,12 грн.

Грошове зобовязання ТОВ «-КВАДРО-» виникло із дати вступу рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року по справі №911/4960/15 в законну силу 12 лютого 2016 року, а прострочення почалось із наступного дня за ним.

Грошове зобовязання ТОВ «-КВАДРО-» згідно рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15, котре вступило в законну силу, не виконано станом на 29 листопада 2017 року.

Відповідно до змісту ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивач в позові зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові (пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція, що до складу грошового зобовязання входять інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 року у справі №10/557-26/155.

Окрім цього, правова позиція щодо того, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 року у справі №4/719 та від 15.11.2010 року у справі №4/720. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 06.06.2012 року у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 року у справі №6-42цс11.

Таким чином, позивач в позові зазначає, що відповідачем2 прострочено виконання грошових зобовязань, які виникли на підставі відповідного судового рішення на суму 169 973,12 грн. і тривало, зокрема, в період із 13.02.2016р. по 29.11.2017р.

Також, позивач в позові зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за рішенням Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15, 11 березня 2016 року між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (Кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (Поручитель) було укладено Договір поруки №11-03-2016, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» щодо виконання грошового зобовязання щодо сплати розміру інфляційних втрат та 3% річних у звязку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобовязання, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується «основний договір») пункт 1.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки під основним договором в цьому Договорі розуміють рішення Господарського суду Харківської області у справі №5023/9340/11 від 23 січня 2012 року та рішення Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 28 квітня 2014 року.

У розділах 3 та 4 Договору поруки Поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності Поручителя та розмір поруки: Пункт 3.1. - Відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми інфляційних втрат та 3%річних у розмірі 50 000 (пятдесят тисяч) гривень 00 копійок. Пункт 4.1. - У разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) Боржником обов'язку за основною угодою, Кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до Боржника, так і до Поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед Кредитором.

У розділах 3 та 4 Договору поруки Поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності Поручителя та розмір поруки. Згідно з п. 3.1. Договору поруки відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 15 000 грн.

Згідно з п. 4.1. Договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) Боржником обов'язку за основною угодою, Кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до Боржника, так і до Поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед Кредитором. Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи, що мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання за Рішенням Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15, позивач за захистом свого права звернувся до господарського суду з даним позовом.

В ході розгляду спору позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій надав уточнений арифметично правильний розрахунок позовних вимог і просить стягнути 20 653,32 грн. 3% річних та 37 907,01 грн. інфляційних та судові витрати.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Крім того, відповідно до п. 5.4 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення запишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Однак, при цьому слід мати на увазі, що визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. В той же час правова природа пені та штраф зовсім інша, оскільки пеня та штраф - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню та штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня та штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Якщо рішенням суду було стягнуто пеню та штраф, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня та штраф у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що 3% річних та інфляційні нараховані на невиконану частину судового рішення на суму 169 973,12 грн. (за виключенням розміру пені, штрафу та судових витрат), з огляду на зміст Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», спростовуються викладені у відзиві твердження відповідача 2.

Таким чином, враховуючи підтвердженість матеріалами справи заборгованості за судовим рішенням, яка є грошовим зобовязанням, існування такої заборгованості протягом наведених в розрахунку позову періодів прострочення, позовні вимоги про стягнення 20 653,32 грн. 3% річних та 37 907,01 грн. обґрунтовані і правомірні.

Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В силу приписів статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Оскільки, як судом встановлено, в позові заявлено до стягнення річні та інфляційні у звязку із невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року по справі №911/4960/15, а не рішення Господарського суду Харківської області у справі №5023/9340/11 від 23 січня 2012 року та рішення Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 28 квітня 2014 року, як передбачено сторонами у пункті 2.1. договору поруки, вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (Поручителя) безпідставні і з заявлених в позові вимог не виникає солідарного обовязку.

Крім того, судом встановлено, що право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» на підставі договору поруки №11-03-2016 від 11 березня 2016 року реалізовано в судовому рішенні у справі № 911/1609/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 20 653,32 грн. 3% річних та 37 907,01 грн. інфляційних підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача2 наведеної заборгованості.

Щодо заявленого відповідачем2 клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності, судом відхиляється дане клопотання з огляду на наступне.

Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов - громадянин, юридична особа, держава тощо. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу.

Так, судом враховано те, що підставою провадження у даній справі є порушення виконання грошового зобовязання, котре виникло на згідно рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2016 року у справі №911/4960/15, прострочення виконання зобовязань по котрому розпочалось 13 лютого 2016 року. Таким чином, оскільки трирічний термін позовної давності на дату звернення позивача із позовом не сплив, тому суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до Договору №28-08-2017 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28 серпня 2017 року, адвокат ОСОБА_1 здійснював підготовку по написанню та подачі позовної заяви та здійснював правове супроводження. Також, до матеріалів справи додано докази, що ОСОБА_1 є адвокатом і позивачем оплачені витрати на послуги адвоката в сумі 5 000 грн.

Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, що складаються з 1600 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на адвокатські послуги, покладаються на відповідача2 щодо якого задоволено позовні вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» задовольнити повністю щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-».

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Залізнична, 76; код ЄДРПОУ 34210990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, оф. 23, код 38039872) 20 653,32 грн. 3% річних, 37 907,01 грн. інфляційних та 6 600,00 грн. судових витрат.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик