Постанова № 70819259, 04.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року Справа № 905/3104/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:не з'явився (повідомлено належно),від відповідача-1: від відповідача-2:не з'явився (повідомлено належно), Міщенко М.В. (адвокат), дов. №09-18/5330 від 16.12.2016р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"на рішення та на постановуГосподарського суду Донецької області від 29.03.2017 Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2017у справі №905/3104/16 Господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч Ар Гарант", 2.Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"провизнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" (далі - ТОВ "КА "Азов Персонал Сервіс", Агентство) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч Ар Гарант" (далі - ТОВ "Ейч Ар Гарант", Товариство, первісний кредитор) та Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - ПрАТ "МК "Азовсталь", Комбінат, новий кредитор) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р., укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 29.03.2017 (судді: Ніколаєва Л.В., Сковородіна О.М., Курило Г.Є.) позов задоволено частково. Визнано недійсним п.2 договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. (далі - договір) в частині передання Товариством Комбінату майнового права вимагати від позивача реального виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. у справі №24/104-908/3946/14 щодо компенсації за невикористані відпустки в розмірі 1279743,45 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 203, 215, 217, 512, 514, 598, 601 Цивільного кодексу України та статей 22, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з яких суд дійшов висновку про часткову недійсність оспорюваного договору, за яким відступлення права вимоги в сумі 1279743,45 грн. здійснене щодо вимоги, яка не існувала на момент його укладання, оскільки була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2017 (головуючий Татенко В.М., судді Чернота Л.Ф., Стойка О.В.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. укладений між ТОВ "Ейч Ар Гарант" та ПрАТ "МК "Азовсталь".

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 11, 203, 215, 509, 512 Цивільного кодексу України, статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05.10.2016р.) та статей 33, 34, 43, 101, 104, 11128, 115 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у зв'язку з тим, що при укладенні оспорюваного договору відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 124 Конституції України, статей 215, 601, 602 Цивільного кодексу України та статей 43, 115 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що зобов'язання позивача на суму 2747963,18 грн., яке є предметом договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р., виникло саме з рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі №24/104-908/3946/14 і до моменту ухвалення його судом не існувало взагалі, а також частково (в сумі 1279743,45 грн.) не припинялося шляхом проведення взаємозаліку.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014 у справі №24/104-908/3946/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016, позов ТОВ "Ейч Ар Гарант" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "КА "Азов Персонал Сервіс" на користь ТОВ "Ейч Ар Гарант" 2669847,85 грн. компенсації за невикористані відпустки, 25500 державного мита, 1979,33 грн. судового збору, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 50400 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

Станом на момент розгляду справи №905/3104/16, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014 у справі №24/104-908/3946/14 невиконане.

22.04.2016р. між Товариством (первісний кредитор) та Комбінатом (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами п.1 якого останній спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, первісним кредитором новому кредитору майнових прав вимоги до позивача (боржник за спірною угодою) щодо права вимоги боргу за рішенням господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі №24/104-908/3946/14.

У п.2 договору визначено, що за цим договором до нового кредитора переходить майнове право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника реального виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі №24/104-908/3946/14 на суму 2747963,18 грн., в т.ч. 2669847,85 грн. компенсації за невикористані відпустки, 25500 грн. державного мита, 1979,33 грн. судового збору, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 50400 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

Згідно з п.п.3, 5 договору до нового кредитора переходить майнове право вимоги первісного кредитора за рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14, визначеним у п.1 договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Первісний кредитор зобов'язаний протягом 30-ти календарних днів, з моменту набрання чинності цим договором, повідомити боржника про відступлення права вимоги шляхом направлення на адресу боржника письмового повідомлення.

У п.п.7, 8 договору відповідачі погодили, що новий кредитор, за умови передачі первісним кредитором документів, передбачених п.8 даного договору та виконання боржником в повному обсязі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р., зобов'язується перерахувати на поточний рахунок первісного кредитора, вказаний у цьому договорі, суму у розмірі 2657192,93 грн., протягом 30-ти календарних днів з моменту настання вищевказаних обставин. Первісний кредитор зобов'язаний після підписання даного договору передати новому кредитору документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за цим договором (оригінали процесуальних документів по справі господарського суду Запорізької області №24/104-908/3946/14). Передача документів оформлюється актом прийому-передачі між первісним кредитором та новим кредитором.

Пунктами 11 та 12 договору передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п.11 цього договору та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання цього договору сторонами ().

Апеляційним господарським судом також встановлено, що 19.05.2016р. ТОВ "Ейч Ар Гарант" надіслало до ТОВ "КА "Азов Персонал Сервіс" повідомлення №251 про відступлення права вимоги згідно договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, оспорюваний договір є недійсним з огляду на відсутність у Товариства (відповідача-1) на час його укладення права вимоги виконання Агентством зобов'язання з оплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 2669847,85 грн. з причин його часткового припинення 30.11.2011р. на суму 1279743,45 грн.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про доведеність обставин, з наявністю яких закон пов'язує визнання угод недійсними, так як умовами спірного договору цесіонарію (відповідачу-2) надано право вимагати від боржника належного виконання саме рішення суду, в тому числі з урахуванням судових витрат, але заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що уклавши оспорюваний договір, відповідачі фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до п.8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте предметом оспорюваного договору є уступка права вимоги за рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. у справі №24/104-908/3946/14, за яким з Агентства на корись Товариства стягнуто не лише суму компенсації за невикористані відпустки, а й судові витрати.

При цьому умовами спірного договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання саме рішення суду.

Відповідно до ч.1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною 5 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05.10.2016р.) встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України.

Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів враховує, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (постанова ВСУ від 19.08.2014 у справі №923/945/13).

Наведеним спростовується безпідставне твердження скаржника про те, що зобов'язання позивача на суму 2747963,18 грн., яке є предметом договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р., виникло саме з рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. у справі №24/104-908/3946/14 і до моменту ухвалення його судом не існувало взагалі.

Касаційна інстанція також не приймає до уваги наявні посилання скаржника на недоведеність часткового припинення зобов'язання позивача на суму 2747963,18 грн., що виникло з рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. у справі №24/104-908/3946/14, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог в розмірі 1279743,45 грн., які (посилання) по суті зводяться до заперечень щодо законності та обґрунтованості рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2017, яке було скасовано апеляційним судом, а оспорюваний договір визнано недійсним з інших підстав, а саме з огляду на його укладення з порушенням приписів ч.ч.1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України, статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05.10.2016р.) та статей 25, 115 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів п.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до ч.2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним господарським судом в порядку статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, дана їм належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2017 у справі №905/3104/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець