Рішення № 70819086, 06.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017Справа №910/18076/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж»До Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс»Третя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубничева Ольга Василівна визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Гуртовник Ю.Е. - за довіреністю

від відповідача: Орлова О.Г. - представник за довіреністю;

від третьої особи-1: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» про визнання виконавчого напису № 2427, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничевою О.В. 26.12.2014 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 23.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18076/17, залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничеву Ольгу Василівну(01034, АДРЕСА_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"(04205, м. Київ, просп. Оболонський, 35-А, оф. 300)

10.11.2017 до Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшла заява про заміну відповідача ТОВ «Український лізинговий фонд» на його правонаступника ТОВ «УЛФ-Фінанс», у зв'язку з укладенням сторонами 17.03.2017 договору про відступлення права вимоги № 1 від 17.03.2016.

У судове засідання 13.11.2017 представники позивача, третьої особи-1 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник відповідача та третьої особи-2 у даному судовому засіданні підтримав подану через канцелярію суду заяву про заміну відповідача ТОВ «Український лізинговий фонд» на його правонаступника ТОВ «УЛФ-Фінанс», у зв'язку з укладенням сторонами 17.03.2017 договору про відступлення права вимоги № 1 від 17.03.2016.

Ухвалою суду від 13.11.2017 замінено сторону (відповідача) у справі № 910/18076/17 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс».

У зв'язку з необхідністю витребувати додаткові докази по справі, ухвалою суду було відкладено розгляд зазначеної справи до 27.11.2017.

15.11.2017 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

27.11.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов разом з документами, які витребовувались ухвалою суду.

27.11.2017 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 27.11.2017 представник позивача подав письмове клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції .

Представник відповідача у даному судовому засіданні надав усні пояснення по справі.

Також представниками сторін було подано спільне письмове клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів, яке судом було розглянуто та задоволено.

Відповідно до ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручено забезпечення проведення відеоконференції господарському суду Одеської області (65000, м. Одеса, просп. Шевченка, 29). У судовому засіданні в режимі відеоконференції в господарському суді Одеської області братиме участь позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж». У судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді м. Києва братиме участь відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс».

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи, суд відклав розгляд зазначеної справи до 06.12.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 06.12.2017 надав усні пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у даному судовому засіданні надав усні пояснення по справі, в яких проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі.

Представник третьої особи в дане судове засідання не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи у судове засідання 06.12.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в матеріалах справи документами.

У судовому засіданні 06.12.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено у позовній заяві, 26.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Голубничою Ольгою Василівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2427, про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (позивачем) на користь ТзОВ «Український лізинговий фонд» майно - бульдозер SHANTUI SD 23, 2012 р.в., серійний № SD23АА101583, двигун № 41172635, реєстраційний № 58987АА, вартістю 1 794 540,00 грн.

Позивач у справі, вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням встановленого законом порядку, виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що бульдорзер, про повернення якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис, був переданий в користування позивачу на підставі Договору фінансового лізингу № 1646/07/13-В від 29.07.2013 (надалі Договір).

Відповідно до Загальних умов Договору фінансового лізингу, які є невід'ємною частиною Договору фінансового лізингу від 29.07.2013 передбачено, що за умовами цього Договору, лізингодавець (відповідач) набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно, найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (додаток 2 до Договору), а лізингоодержувач (позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, визначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток 1 до Договору), а також, інші платежі, відповідно до умов цього Договору.

Строк лізингу, відповідно до п. 5 Договору фінансового лізингу, визначено в 24 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Згідно графіку внесення лізингових платежів в редакції, викладеній в Додатковій угоді № 3 від 27.12.2013 до Договору фінансового лізингу від 29.07.2013, період сплати лізингових та інших платежів на виконання умов цього Договору визначено з 31.07.2013 до 22.09.2015 року із зазначенням конкретної дати здійснення кожного окремого платежу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі Закон), лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п. 11.2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір фінансового лізингу від 29.07.2013 (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами.

У відповідності до п. 11.3 Загальних умов, у разі виникнення підстав, передбачених п.п. 11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов.

В п. 11.4 Загальних умов вказано, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення, згідно п. 11.3 Загальних умов, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, згідно п. 8.5 Загальних умов, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Позивач зазначає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису, для одержання виконавчого напису на підставі договору лізингу, що передбачає у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Таким чином, позивач наголошує, що із аналізу наведених норм можна зробити висновок, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Позивач вважає, що з врахуванням того, що за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 лізингоодержувачем було сплачено лізингові платежі на загальну суму 2 132 358,13 грн, то на момент вчинення виконавчого напису розмір заборгованості зазначений у виконавчому написі не міг вважатися безспірним. У зв'язку із цим, підстави для вчинення виконавчого напису були відсутні.

Таким чином, на думку позивача, зважаючи на те, що заборгованість, визначена виконавчим написом не може вважатися безспірною, то станом на момент вчинення виконавчого напису, у відповідача не виникало право на звернення до нотаріуса за вчиненням такого напису через недотримання порядку відмови від договору, у зв'язку з чим, оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ТОВ «УЛФ-Фінанс» категорично не погоджується із викладеними у позовній заяві доводами та вважає, що підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню немає з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що, відповідно до Договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору. Однак, Лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Лізингоодержувачем добровільно.

Відповідач наголошує, що з метою врегулювання спору, Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено лист-вимогу (вих. № 351-УПК від 31,07.2014) щодо сплати заборгованості цінним листом з описом, (копія листа вимоги разом з доказом відправки надається до справи). Незважаючи на спроби ТОВ «Український лізинговий фонд» врегулювати спір, Лізингоодержувачем було проігноровано лист-вимогу вих. № 351-УПК від 31.07.2014 та не задоволено його законних вимог.

Таким чином, за твердженням відповідача, на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (вих. № 688-УПК від 14.10.2014 ) цінним листом з описом та повідомленням про вручення, яким Лізингодавець зобов'язав Лізингоодержувача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання додаються до справи).

Відповідач зазначає, що, згідно п. 11.6. Загальних умов Договору, датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу.

Відповідач наголошує, що вимога про повернення Предмета лізингу не була виконана відповідачем добровільно. Також, позивачу не вдалося самостійно вилучити Предмет лізингу через протиправні дії відповідача у вигляді переховування Предмету лізингу, зловмисного неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ «Український лізинговий фонд», згідно Свідоцтва про реєстрацію (копія додається до справи).

Відповідач зазначає, що, враховуючи вищевказане та існуючу заборгованість позивача щодо сплати лізингових платежів, згідно Договору фінансового лізингу, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації у відповідності з п.2 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) (Копія заяви від 25.122014 на вчинення виконавчого напису додається до справи).

Щодо безспірності вимог, а саме: документів, які підтверджують безспірність вимог Лізингодавця, відповідач зазначає, що, відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172.

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при повернені об'єкта лізингу, до яких належать:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

До заяви лізингодавець додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів лізингоодержувачу.

Таким чином, на думку відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Голубничій Ользі Василівни всі документи, які вимагає чинне законодавство та які були доказом безспірності заборгованості за прострочення виконання позивачем зобов'язання за договором фінансового лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак, у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Відповідач звертає увагу на те, що належних та допустимих доказів на підтвердження виконання позивачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів в повному обсязі та у визначені договором строки, а також повернення Предмету лізингу, суду не надано. Таким чином, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівна правомірно вчинила на Договорі фінансового лізингу виконавчий напис про зобов'язання позивача повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно, що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

В п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат" , право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 ГПК. При цьому, за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК , статей 1 і 3 названого Закону, нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 29.07.2013 між ТОВ «Український лізинговий фонд» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач/позивач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1646/07/13-В (надалі - Договір лізингу).

Відповідно до Договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору.

Однак, Лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Лізингоодержувачем добровільно.

Відповідно до статті 2 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору), позивач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору (Додаток № 3)

Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6. Загальних умов договору, в якому зазначено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 ст. 627 ЦК України, згідно якої, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Дані норми кореспондуються з положеннями статті 533 Цивільного кодексу України.

При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таке право, поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов 'язань.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов 'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.

Вищий господарський суд України у Постанові від 08.12.2009 року по справі №12/1383 висловив чітку позицію, що оскільки грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене в грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, його коригування на зміну курсу гривні до долара США на момент сплати є цілком законним.

За Договором фінансового лізингу, грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6. Загальних умов - додаток № 3 до Договору, не протирічить нормам діючого законодавства.

Пунктом 13.5. Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) сторонами погоджено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Лізингоодержувач попереджений ОСОБА_5 про наявність з боку Лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірності виникнення можливих збитків у Лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього Договору Лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, спричинених коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

У зв'язку з тим, що станом на 31.07.2014 у позивача перед ТОВ «Український лізинговий фонд» була наявна заборгованість у розмірі 146 945,90 грн, то Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено лист-вимогу (вих. № 351-УПК від 31.07.2014) щодо сплати заборгованості цінним листом з описом, (копія листа-вимоги разом з доказом відправки додано до справи). Незважаючи на спроби врегулювати спір, Лізингоодержувачем було проігноровано лист Лізингодавця та не задоволено його вимог.

Позивачем не було надано належних та допустимих доказів не тільки належного реагування Лізингоодержувача (позивача) на вищезгаданий лист-вимогу з підтвердженням вжитих заходів щодо усунення недоліків у виконанні господарських зобов'язань позивачем за Договором, а і обґрунтованого письмового заперечення на наявність таких недоліків.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі Закон), лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п. 11.2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір фінансового лізингу від 29.07.2013 року (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами.

У відповідності до п. 11.3 Загальних умов Договору, у разі виникнення підстав, передбачених п.п. 11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов Договору.

В п. 11.4 Загальних умов Договору вказано, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення, згідно п. 11.3 Загальних умов Договору, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, згідно п. 8.5 Загальних умов Договору, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну) та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Таким чином, на юридичну адресу та адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (Вих. № 688-УПК від 14.10.2014) цінним листом з описом та повідомленням про вручення, яким Лізингодавець зобов'язав Лізингоодержувача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання додані до справи).

Однак, позивач не виконав відповідні умови Договору лізингу та вимоги норм Закону, не повернув відповідачу предмет лізингу. Також, суду не надано належних та допустимих доказів дострокового викупу Предмету лізингу, оплативши відповідачу суму викупу, розраховану згідно ст. 8 Загальних умов Договору.

Згідно п. 11.6. Загальних умов Договору, датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодацю (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу.

Вимога про повернення Предмета лізингу не була виконана позивачем добровільно. Також позивачу не вдалося самостійно вилучити Предмет лізингу через дії відповідача у вигляді переховування Предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являвся ТОВ «Український лізинговий фонд».

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Враховуючи вищевказане, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації, у відповідності з п. 2 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Вчинення виконавчих написів є визначеною процедурою за законодавством України, за якою нотаріус перевіряє наявність правочину та безспірність вимог за укладеним правочином з огляду на те, що нотаріус не розглядає «спір» в галузі права, а виконує визначену Законом України та Кабінетом Міністрів України процедуру повернення предмету лізингу шляхом вчинення виконавчого напису. Договір фінансового лізингу є укладеним, безспірність вимог визначена спеціальною нормою - Законом України «Про фінансовий лізинг», Договором та постановою Кабінету Міністрів України. Виконавчий напис вчинено відповідно до чинного законодавства.

При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються Цивільним кодексом, Законом України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Законом України «Про фінансовий лізинг» тощо.

Так, ч. 2. ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавчий напис це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому, вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Необхідно з'ясувати, чи заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, є передбаченою в Переліку документів. Так, згідно з Переліком документів, нотаріус вправі вчинити виконавчий напис для, зокрема, п. 8 повернення об'єкта лізингу.

Щодо безспірності заборгованості слід зазначити, що в основу розмежування «спірної» і «безспірної» заборгованості покладається не власне ставлення позивача (боржника) до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а фактичний характер правовідносин (об'єктивна ознака). Факт наявності спору між сторонами суб'єктивна ознака. Вирішення питання, чи є заборгованість об'єктивно безспірною, відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України, який відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат»встановлює перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів.

Згідно з п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при поверненні об'єкта лізингу, до яких належать:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Тобто, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості за вищевказаним рахунком, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку, та перевіряє чи вчинені боржником дії, на виконання яких вчиняється виконавчий напис нотаріуса. До заяви відповідач додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів Лізингоодержувачу.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Голубничій Ользі Вікторівні всі документи, які вимагає чинне законодавство України та які були доказом безспірності ухилення позивача від виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо повернення Предмету лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», строк лізингу визначається сторонами договору та є його істотною вимогою. Таким чином, Загальними умовами Договору фінансового лізингу (надалі - Договір), а саме пунктом 11.1. Сторонами передбачено, що дія Договору припиняється повним виконанням Сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством.

Згідно п. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 4 ст. 214 Цивільного кодексу України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Договором фінансового лізингу чітко встановлено, що правовий наслідок відмови від Договору фінансового лізингу спричиняє наступний наслідок розірвання такого Договору в порядку, передбаченому самим Договором, де сторонами погоджений механізм розірвання Договору фінансового лізингу.

Так, у пункті 11.6. Договору, Сторонами погоджено, що датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем (Позивачем) Лізингодавцю або дата вилучення Предмета лізингу. Передача/вилучення Предмета лізингу оформляється підписанням Сторонами акта повернення Предмета лізингу або підписанням уповноваженими особами Лізингодавцю акта вилучення Предмета лізингу.

Враховуючи вищезазначене, Лізингодавець скористався своїм правом на відмову від Договору та надіслав позивачу відповідне повідомлення, з вимогою повернути предмет лізингу. Але, внаслідок дій позивача у вигляді переховування предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являвся ТОВ «Український лізинговий фонд», відповідач був змушений на підставі існуючою заборгованості та повідомлення про відмову від договору, яке було отримане Лізингоодержувачем, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису по поверненню майна.

Таким чином, відповідач виконав всі умови, передбачені законодавством та Інструкцією про вчинення нотаріальних дії щодо безспірності вчинення виконавчого напису, а саме: надання доказів існуючої заборгованості позивача та доказів відмови відповідача від договору фінансового лізингу у встановленому законом та договором порядку. Отже, згідно вищевикладеного виконавчий напис, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною від 26.12.2014, реєстраційний номер 2427, вчинений згідно чинного законодавства і підлягає виконанню.

Крім того, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють належність кредитору права повернення предмету лізингу, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Також, за змістом ст. ст. 1, 2, 18 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі. Отже, оскільки, в даному випадку, звернувшись з даним позовом до суду, позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного чи господарського законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження щодо повернення предмету лізингу, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

При цьому, розмір заборгованості по оплаті лізингових та інших платежів за Договором фінансового лізингу, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки, в даному випадку, за виконавчим написом повертається саме Предмет лізингу, а не сума заборгованості. Позивач же під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами відсутність у відповідача права повернення у безспірному порядку предмету лізингу, на підставі виконавчого напису нотаріусу.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2017

Суддя Спичак О.М.