Постанова № 70819062, 05.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 909/314/17

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Коробенка Г.П., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуІвано-Франківського обласного військового комісаріатуна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017у справі№ 909/314/17 Господарського Івано-Франківської областіза позовомДержавного підприємства "Івано-Франківський ліспромкомбінат" в особі Шепетівського військового лісгоспу до Івано-Франківського обласного військового комісаріатупроСтягнення заборгованості в сумі 12200,00 грнза участю представників:

від позивача: не з'явились.;

від відповідача: не з'явились.;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Івано-Франківський ліспромкомбінат" в особі Шепетівського військового лісгоспу (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Івано-Франівської області з позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 12200,00 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2017 у справі №909/314/17 (суддя Матуляк П.Я.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 (головуючий суддя - Данко Л.С., судді: Галушко Н.А., Орищин Г.В.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 12200,00 грн основного боргу та 1600,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій ст.ст. 207, 208, 632, 638, 691 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій.

Скаржник вважає, що попередні судові інстанції дійшли безпідставного висновку про наявність між сторонами у справі договірних зобов'язань поставки, оскільки письмового договору, із погодженням всіх його істотних умов, позивач та відповідач не підписували.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 04.12.2017 № 08.03-04/6649 у зв'язку з призначенням судді Бакуліної С.В. суддею Верховного Суду, справу № 909/314/17 передано на повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 909/314/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: Поляк О.I. - головуючий, Коробенко Г.П., Ходаківська І.П.

Сторони не скористались правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі накладної № 3 від 27.03.2014 позивачем було поставлено відповідачу товар: пиломатеріали хв.п. ІІІ с. для виготовлення мішеней на загальну суму 12200,00 грн в т. ч. ПДВ 20% 2033,33 грн (а. с. 10), який за довіреністю № 37 від 27.03.2014 повинен був отримати останній.

27.03.2014 Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом на підставі довіреності № 37 від 27.03.2014 (а. с. 11), через ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Івано-Франківським МУВС при МВС в Івано-Франківській області 29.11.1995) було отримано товар: пиломатеріали хв.п. ІІІ с. для виготовлення мішеней на загальну суму 12200,00 грн.

Накладна № 3 від 27.03.2014 підписана представниками обох сторін.

За переданий товар - пиломатеріали хв.п. ІІІ с. для виготовлення мішеней на загальну суму 12200,00 грн, відповідач не розрахувався.

Позивач з метою врегулювання спору у досудовому порядку, 10.02.2017 на адресу відповідача надіслав претензію-вимогу № 130 від 07.02.2017 про оплату отриманого пиломатеріалу на суму 12200,00 грн (а. с. 12), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 13).

Однак, претензія-вимога позивача № 130 від 07.02.2017 залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до господарського суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановивши, що на підставі накладної № 3 від 27.03.2014 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 12200,00 грн, дійшли висновків, що шляхом підписання вказаної накладної, сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб, у зв'язку з чим, встановивши також обставини не здійснення відповідачем оплати отриманого товару, задовольнили позов.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарського договору. За частиною першою цієї статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до приписів ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України).

В даному випадку сторонами було укладено в простій письмовій формі договір поставки, оскільки продукція була поставлена позивачем і прийнята відповідачем, що зафіксовано у змісті накладної № 3 від 27.03.2014.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем накладної № 3 від 27.03.2014, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 Цивільного кодексу України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13.

Отже, за наведених обставин справи і правових норм позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості є обґрунтованими.

Доводи викладені в касаційній скарзі щодо відсутності належним чином оформленого між сторонами договору поставки, з узгодженою ціною товару, спростовуються наведеними вище приписами законодавства та встановленими судами обставинами.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі №909/314/17 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату - без задоволення.

В силу приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 909/314/17 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 909/314/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді Г.П. Коробенко

І.П. Ходаківська