Постанова № 70804309, 07.12.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

2-а/243/604/2017

243/9312/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року м. Слов’янськ

приміщення суду за адресою: м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2

Слов’янський міськрайонний суд в складі:

головуючого судді Сидоренко І.О.

при секретарі судового засідання Рудь Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі № 11 Слов’янського міськрайонного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Слов’янського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. Дана позовна заява мотивована тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії. В 2014 році позивач переїхала з м. Шахтарськ Донецької області до м. Слов’янська Донецької області та була взята на облік в УСЗН Слов’янської міської ради як внутрішньо переміщена особа. При цьому з 23.04.2008 року по 29.11.2016 року місце проживання позивача було зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. 29.11.2016 року позивач у Відділі з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб Слов’янської міської ради зареєструвала постійне місце свого проживання у м. Слов’янську, одночасно знялась з реєстрації у м. Шахтарську. Того ж дня, 29.11.2016 року позивач шляхом письмового звернення до УСЗН Слов’янської міської ради відмовилась від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На теперішній час місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. На початку серпня 2017 року позивача працівниками відповідача було усно повідомлено про припинення виплати їй пенсії у зв’язку з тим, що вона 29.11.2016 року відмовилась від довідки УСЗН Слов’янської міської ради про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та зареєструвала місце свого проживання у м. Слов’янську. Фактично з серпня 2017 року по теперішній час пенсія позивачеві не виплачується. 11.08.2017 року позивач звернулась до відповідача з інформаційним запитом щодо причин та підстав невиплати їй пенсії за серпень 2017 року та надання копії рішення про припинення виплати їй пенсії. У відповіді на інформаційний запит відповідач посилається на ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо визначення внутрішньо переміщеної особи, Постанову КМУ №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений Постановою КМУ №365 від 08.06.2016 року щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на підставі рішення комісії. Рішення відповідача, оформлене у вигляді протоколу №45 від 20.08.2017 року, про припинення їй виплати пенсії, вважає незаконним, протиправним та необґрунтованим.

Статтею 46 ОСОБА_2 України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно з п.2.9 вищевказаного Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією, повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи, а з моменту реєстрації позивачем постійного місця проживання у м. Слов’янську і відмови від довідки внутрішньо переміщеної особи, характер правовідносин між позивачем та відповідачем змінився, а відтак і їх законодавче регулювання також. Зокрема, з вказаного часу до спірних правовідносин не підлягало застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

З Конвенції та судової практики ЄСПЛ випливає, що пенсія є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» 26.06.2014 року зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Пейчич проти Сербії» суд вказав, що Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції не створює право на набуття права власності. Вона не вводить обмеження для країн, які є учасницями Конвенції щодо свободи вирішення питання про введення певної форми соціального страхування або пенсійної системи, або свободи обрання виду та визначення суми допомоги або пенсії, яка надаватиметься за будь-якою з перелічених схем. Бо ці питання належать до дискреційної компетенції держави і не підпадає під дію цієї Статті 1 Протоколу 1 Конвенції. Але, коли держава-сторона Конвенції законодавчим актом передбачила виплату пенсії – чи то в залежності від попередньої сплати внесків, чи ні – таке законодавство розглядається, як генеруюче майнове право, яке підпадає під дію Статті 1 Протоколу 1, для кола осіб, які задовольняють вимогам такого законодавства.

При цьому пунктом 73 рішення Суду по справі «Грудіч проти Сербії» підкреслюється, що перша і найважливіша вимога Статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання в мирне користування майном державним органом, що здійснює публічну владу, має бути законним та має переслідувати законну мету в суспільних інтересах.

З огляду на представлену судом по справі «Грудіч проти Сербії» та «Пейчич проти Сербії» аргументацію, дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, яка була призначена йому державою раніше, є втручанням в його право мирного користування майном, та таке втручання суперечить національному законодавству України та Статті 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини. Позбавлення громадян похилого віку пенсії, яка є основним джерелом для існування, не виправдовує жодний суспільний інтерес.

Таким чином, відповідачем при припиненні виплати пенсії позивачу було грубо порушено гарантії, викладені в ОСОБА_2 України, норми законів та положення міжнародного договору.

Просить суд визнати дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві протиправними, визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене у вигляді протоколу №45 від 20.08.2017 року про припинення виплати пенсії позивачеві та зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області поновити їй виплату пенсії, починаючи з 01.08.2017 року та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, надав суду письмове заперечення на адміністративний позов ОСОБА_1, яке обґрунтовано тим, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території здійснюється в порядку, передбаченому КМУ.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон №1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ч.1 ст.4 Закону №1706).

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (ч.3 ст.6 Закону №1706).

Згідно з ч.1 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року №509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який видається внутрішньо переміщеній особі.

Зокрема, призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 року №509.

З 14 червня 2016 року набула чинності постанова КМУ від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Порядок №365), якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Зазначений Порядок передбачає проведення додаткової перевірки у разі наявності інформації від територіальних органів ПФУ про можливу зміну внутрішньо переміщеною особою фактичного місця проживання/перебування.

За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати (п.12 Порядку №365).

Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати (п.13 Порядку №365).

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (п.14 Порядку №365).

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

В матеріалах пенсійної справи позивача відсутні відомості про звернення пенсіонера про поновлення виплати пенсії із заявою встановленої форми, тому головним управлінням не приймалось рішення про відмову у поновленні виплати пенсії позивача. Необхідними умовами для поновлення виплати пенсії є фактичне перебування на території підконтрольній Україні та виконання позивачем вимог Закону №1706.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, з огляду на те, що жодна з осіб, які беруть участь у справі, не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Проаналізувавши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 ОСОБА_2 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію у разі втрати годувальника, що підтверджено її пенсійним посвідченням.

Відповідно до Рішення про припинення виплати пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.08.2017 року №45 ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.08.2017 року у зв’язку із відсутністю в пенсійній справі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до ст.1 Закону України від 20.10.2014 року №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до паспорту громадянина України серії ВВ 602306 виданого Шахтарським МВ УМВС України в Донецькій області від 07.11.2000 року, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вирішуючи питання про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії позивачу суд виходить з наступного.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на ОСОБА_2 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закон про недержавне пенсійне забезпечення, законів якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_2 України, ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 19 ОСОБА_2 України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ОСОБА_2 України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 ОСОБА_2 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї ОСОБА_2.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_2 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_2 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_2 України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 ОСОБА_2 України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3).

Згідно з статтею 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови,визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_3 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_3 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, відтак постанова № 595 не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаною нормою закону Кабінету Міністрів України Верховною ОСОБА_3 України не надано.

Крім того, частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не можу бути умовою для реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_2.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Проаналізувавши обставини справи, докази, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії, зобов'язати відповідача відновити виплату позивачу пенсії за віком з 01.08.2017 року та виплатити заборгованість, відповідно до вимог частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Одночасно, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про припинення виплати пенсії від 20.08.2017 року №45, у зв’язку з чим суд доходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги щодо скасування даного рішення відповідача.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць в розмірі щомісячно нарахованої пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Цій нормі кореспондують положення абзацу 6 п. 4 ч. 1ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким постанова складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Згідно з ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

У зв'язку з тим, що для усунення порушення прав позивача ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повинно вчинити певні дії, то вимоги позивача щодо встановлення судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення є законними, строк подачі звіту протягом одного місяця, з дня набрання постановою законної сили є розумним строком.

На підставі викладеного, керуючись ОСОБА_2 України, Законом України '' Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 6, 7, 17-19, 99, 104-106, 159, 161, 162, 256, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 від 20.08.2017 року №45.

Зобов'язати ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 серпня 2017 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов'язати ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст.267 КАС України.

Постанова набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_5