Рішення № 70799716, 28.11.2017, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2453/16-ц

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді – Зубчук І.В.

секретаря с/з – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в інтересах дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, третьої особи служби у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсними договорів дарування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просила визнати нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0596 га. за вищевказаною адресою,укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діяли в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_3 придбав на публічних торгах арештоване нерухоме майно, яке належало позивачці, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою, а 09 серпня 2012 року на ім’я ОСОБА_3, нотаріусом, було видано свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів за №9800/44.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 червня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, публічні торги з реалізації спірного майна та усі правовстановлюючі документи визнано недійсними.

Вищезазначене свідоцтво від 09 серпня 2012 року було недійсним з часу його видачі та не створювало у ОСОБА_3 щодо цього майна у подальшому, у тому числі і прав на розпорядження цим майном, а саме на продаж майна, що прямо передбачено ст.ст. 216, 236 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_9 в судовому засіданні позов не визнав.

Представник відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_4 – ОСОБА_10 заперечував проти задоволення позову та просив відмовити за безпідставністю, оскільки нотаріальні дії були вчиненні згідно чинного законодавства. Окрім того за скаргою позивачки була проведена перевірка на предмет дотримання вимог чинного законодавства України при посвідченні спірних правочинів в результаті якої був зроблений висновок про відсутність будь-яких порушень в діях нотаріуса.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали та просили в його задоволенні, оскільки є добросовісними набувачами нерухомого майна.

З огляду на зазначене суд не вбачає перешкод у судовому розгляді справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

За змістом частини 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки, площею 596 кв. м, яка розташована за цією ж адресою, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 березня 2007 року (а.с.4-5).

Судом встановлено, що даними діями спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_2 не поза її волею, оскільки 12 березня 2007 року між ОСОБА_2 і публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта банк», укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту в сумі 175 тисяч доларів США з кінцевим терміном повернення - 12 березня 2022 року.

З метою належного виконання зобов’язань за кредитним договором 12 березня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру №2 у будинку №16 на вул.Цюрупи в с.Зарічани Житомирського району Житомирської області та земельну ділянку площею 596 кв.м., на якій розташований вищевказаний будинок (а.с.6-8).

02 березня 2009 року за заявою банку, приватним нотаріусом ОСОБА_11 було вчинено виконавчий напис за №1940, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, вилучених від реалізації іпотечного майна задовольнити вимоги банку в розмірі 166 805,69 доларів США.

31 березня 2009 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження за цим виконавчим написом.

13 червня 2012 року відділ державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції та ПП «ОСОБА_12Ш.» уклали договори №0612133/1 і №0612133/2 про надання послуг по організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки). Згідно з даними договорами на прилюдні торги було передано майно (предмет іпотеки) арештоване при примусовому виконанні виконавчого напису.

06 липня 2012 року були проведені прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки, переможцем торгів став ОСОБА_3, який оплатив вартість реалізованого майна та 09 серпня 2012 року отримав свідоцтво про право власності.

Таким чином спірна квартира та земельна ділянка були реалізовані на прилюдних торгах.

30 квітня 2014 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діяли в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку, були укладені договори дарування квартири АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0596 га. за цією ж адресою, згідно з якими ОСОБА_5 отримав у дар 1/2 частину спірного майна, а діти - по 1/4 частині (а.с.104-105, 149-150).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено та визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_11 №1940 від 02 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню, визнано недійсними результати прилюдних торгів, які проведено 06 липня 2012 року філією 06 ПП «Нива-В.Ш.» з реалізації арештованого майна у вигляді житлового будинку, загальною площею 144,5 м2, житловою площею 99,2 м2, що розташований в АДРЕСА_4, та земельної ділянки, площею 596 м2, розташованої за цією ж адресою, які оформлені протоколами прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, яке є власністю ОСОБА_2 за №0612133/1(1) та №0612133/2(1) від 06 липня 2012 року та актом державного виконавця відділу ДВС Житомирського РУЮ ОСОБА_13 про реалізацію предмету іпотеки від 01 серпня 2012 року; визнано недійсними протоколи прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, яке є власністю ОСОБА_2 за №0612133/1(1) та №0612133/2(1) від 06 липня 2012 року; визнано недійсним акт державного виконавця відділу ДВС Житомирського РУЮ ОСОБА_13 про реалізацію предмету іпотеки від 01 серпня 2012 року та визнано недійсним свідоцтво №9800/44 про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 09 серпня 2012 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_11 у порядку заміщення приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.6-8).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 07 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову відмовлено.

22 січня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи рішення апеляційного суду Житомирської області від 07 жовтня 2013 року скасовано, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 червня 2013 року залишено в силі (а.с.9-11).

В подальшому ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса ОСОБА_4, ОСОБА_3, комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у своїх інтересах та в інтересах їх неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, управління Держземагенства у Житомирському районі про визнання договорів дарування недійсними, витребування від відповідачів майна, виселення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру і земельну ділянку, скасування записів у поземельній книзі про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, 3-ті особи Служба у справах дітей Житомирської міської ради, служба у справах дітей Житомирської РДА та позову ОСОБА_5 у своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири та договору дарування земельної ділянки удаваними, треті особи служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, ПАТ «Дельта – БАНК».

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року в задоволення вищевказаного позову ОСОБА_2 до відмовлено за безпідставністю (а.с.216-218).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року рішення першої інстанції скасовано в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про витребування майна, виселення та розподілу судових витрат і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Витребувати у ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8, квартиру АДРЕСА_5. Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та задоволенні позову ОСОБА_8 Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.219-222).

Додатковим рішенням апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року витребувано у ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 земельну ділянку, розташовану за адресою: вул.Цюрупи, 16 в с.Зарічани Житомирського району Житомирської області (а.с.223).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07 вересня 2016 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року, рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5, який діє у своїх та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування удаваними правочинами та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними залишити без змін. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року і додаткове рішення апеляційного суду Житомирської області від10 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про витребування майна та виселення скасувати та в цій частині залишити в силі Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року (а.с.224-227).

Постановою Верховного суду України від 27 квітня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса ОСОБА_4, ОСОБА_3, комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у своїх інтересах та в інтересах їх неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, управління Держземагенства у Житомирському районі про визнання договорів дарування недійсними, витребування від відповідачів майна, виселення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру і земельну ділянку, скасування записів у поземельній книзі про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, 3-ті особи Служба у справах дітей Житомирської міської ради, служба у справах дітей Житомирської РДА та позову ОСОБА_5 у своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири та договору дарування земельної ділянки удаваними, треті особи служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, ПАТ «Дельта – БАНК» про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки удаваними відмовлено (а.с.229-232).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, якою визначено одну із загальних засад цивільного законодавства, а саме таку, як свобода договору, містить положення про те, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

В правовій позиції, висловленій в постанові від 18.12.2013 року №6-127цс13, Верховний Суд України зазначив, що своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

А отже судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1897 та договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0596 га., кадастровий номер 1822082500:001:0168, яка розташована по вул.Цюрупи, 16 в с.Зарічани Житомирського району Житомирської області, які укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_14, ОСОБА_15, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1898, рішення Житомирського районного суду Житомирської області було скасовано та були відсутні заборони відчуження нерухомого та обтяження нерухомості іпотеки, що підтверджується з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30 квітня 2014 року за індексними №№21187269, 21187156, 21187112; витягами за результатами поруку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження та об’єкт нерухомості майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 квітня 2014 року за №№5818600, 55818357, 55818322, 55818705, а тому сторони були вправі вчиняти будь-які правочини на підставі чинного законодавства.

Проаналізувавши зазначене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в судовому засіданні не було наведено позивачем чітких правових підстав (в тому числі передбаченими відповідними статтями закону) та підтверджених відповідними доказами, що свідчили б про допущення під час укладення оспорюваного правочину порушень чинного законодавства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, письмових доказів, висновків експертів. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Житомирський районний суд Житомирської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. В. Зубчук