Ухвала суду № 70797157, 28.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7228/17

Номер справи місцевого суду: 521/11817/16-ц

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Гірняк Л.А.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «НТКОМ»,

встановила:

06 липня 2016 року позивач Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») звернувся до суду із зазначеним позовом, який в подальшому уточнював (т.1, а.с.87-88), мотивуючи свої вимоги тим, що 19 серпня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» - з однієї сторони, та ТОВ «НТКОМ» - з іншої сторони, був укладений кредитний договір №93/08/11, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 000 000,00 грн. з розрахунку 20,00% річних на строк до 19 лютого 2013 року, а останнє в свою чергу зобов'язалось повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором (далі - Кредитний договір) (т.1, а.с.5-7).

В той же день, тобто 19 серпня 2011 року, на забезпечення виконання основного зобов'язання, між ПАТ «Фінбанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з іншої сторони, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., під реєстраційним №1920, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно - 3-кімнатну квартиру під №43, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 122,1кв.м., житловою площею 73,4кв.м. (далі - Іпотечний договір) (т.1, а.с.15-18), яка належить ОСОБА_3 на праві власності (далі - Іпотечна квартира).

В подальшому, а саме 09.04.2015 року ПАТ «Фінбанк» відступило на користь ПАТ «Платинум Банк» права вимоги за низкою кредитних договорів (т.1, а.с.28-30) та 28.07.2015 року - відступило право вимоги за Іпотечними договорами, в тому числі - вищевказаних договорів із ТОВ «НТКОМ» і ОСОБА_3 (т.1, а.с. 34-35).

Однак, як зазначив представник банку, незважаючи на взяті на себе зобов'язання, ТОВ «НТКОМ» в порушення умов укладеного Кредитного договору суми кредиту не повертав та проценти не сплачував, у зв'язку з чим ПАТ «Платинум Банк» звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - Іпотечну квартиру в рахунок погашення суми боргу.

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2016 року заявлені позовні вимоги були задоволені.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 21 березня 2017 року за заявою сторони відповідача ОСОБА_3 заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку (т.1, а.с.170-171).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року позов ПАТ «Платинум Банк» було задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну Іпотечну квартиру шляхом реалізації її з публічних торгів за початковою ціною 1 927 000,00 грн., - в рахунок погашення заборгованості TOB «НТКОМ» перед ПАТ «Платинум Банк» за Кредитним договором у загальному розмірі 1 937 935,82 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Платинум Банк» суму оплаченого судового збору в загальному розмірі 29 069,04 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового - про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

До суду апеляційної інстанції з'явився лише представник відповідача - ОСОБА_4, інші особи, які беруть участь у справі, до суду не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання.

При цьому, згідно поштової кореспонденції, яка відправлялась на зареєстроване місце знаходження ТОВ «НТКОМ», ця кореспонденція поверталась, у тому числі через те, що із зареєстрованої адреси (АДРЕСА_2) ТОВ «НТКОМ» не знаходиться (т.2, а.с.12-15, 17-20, 23-26, 39-42, 46-49).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3, є майновим поручителем за Іпотечним договором за виконання умов Кредитного договору боржником ТОВ «НТКОМ», за який ОСОБА_3 передала в іпотеку Іпотечну квартиру.

Оскільки ТОВ «НТКОМ» належним чином не виконував своїх зобов'язань за Кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність звернення стягнення на Іпотечну квартиру.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Судом першої інстанції встановлено, і матеріалами справи підтверджується, що 19 серпня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» - з однієї сторони, та ТОВ «НТКОМ» - з іншої сторони, був укладений вищевказаний Кредитний договір №93/08/11.

На забезпечення виконання основного зобов'язання, 19 серпня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з іншої сторони, був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., під реєстраційним №1920, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передає в іпотеку банку нерухоме майно - 3-кімнатну квартиру під №43, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 122,1кв.м., житловою площею 73,4кв.м., яка належить ОСОБА_3 на праві власності.

09 квітня 2015 року між ПАТ «Платинум Банк» та ПАТ «Фінбанк» був укладений договір відступлення права вимоги №20150409-Г, в силу якого ПАТ «Фінбанк» відступило на користь ПАТ «Платинум Банк» право вимоги до боржників з повернення заборгованості за низкою кредитних договорів та договорів забезпечення, в тому числі - договорів з ТОВ «НТКОМ» та ОСОБА_3

Представник ПАТ «Платинум Банк» також зазначив, що в порушення вимог Кредитного договору, ТОВ «НТКОМ» його умови належним чином не виконував, кредит не повертав, проценти не сплачував.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ст.ст. 626, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На виконання вимог ст.ст. 1046, 1054, 1055 ЦК України, ПАТ «Фінбанк», як фінансова установа (кредитодавець), надав ПАТ «НТКОМ, як позичальнику, кредитні кошти в кредит, а останній за Кредитним договором зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, згідно положень ч.ч.1,3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530, 536 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, у відповідності до положень Кредитного договору, боржник ТОВ «НТКОМ» отримало відповідну суму кредитних коштів в користування на строк до 19 лютого 2013 року.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи зі змісту частин 1 статей 612, 614 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позичальник ТОВ «НТКОМ» прострочило виконання зобов'язання з повернення суми кредиту та процентів за Кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок заборгованості по Кредитному договору відповідає дійсним обставинам справи, У зв'язку з чим станом на 25 жовтня 2016 року загальна сума боргу ТОВ «НТКОМ» перед ПАТ «Платинум Банк» становить 1 937 935,82 грн., із яких: залишок заборгованості по кредиту - 700 000,00 грн.; сума відсотків - 581 623,37 грн.; пеня - 656 312,45 грн.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В силу ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З підстав викладеного, та враховуючи порушення умов Кредитного договору боржником - ТОВ «НТКОМ» та іпотекодавцем ОСОБА_3, суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку про необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну Іпотечну квартиру, в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 1 927 000,00 грн., яка встановлена у Звіті ПП «Тасадор» про оцінку майна (т.1, а.с.93-108).

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд також обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Платинум Банк» суму сплаченого судового збору у загальному розмірі 29069,04 грн., із яких 28017,05 грн. - за подачу позову, та 1051,99 грн. - подачу уточненого позову (т.1, а.с. 1, 89).

При цьому суд виходив із того, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Що стосується доводів представника ОСОБА_3 про те, що у відповідності до абзацу 7 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, в тому числі початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації, то вони є обґрунтованими і слушними.

Однак, суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив цю початкову ціну, яку встановлено у Звіті ПП «Тасадор» про оцінку майна (т.1, а.с.93-108).

При цьому, із матеріалів Звіту вбачається, що ПП «Тасадор», в особі його директора ОСОБА_7, є суб'єктом оціночної діяльності № 427/15 від 25.05.2015 року.

Звіт про оцінку був виконаний на підставі договору № 20161021/1-г від 21.10.2016 року (т.1, а.с.94).

Незгода ОСОБА_3 із вказаним Звітом про оцінку і з початковою ціною предмету іпотеки нічим не вмотивована і не обґрунтована.

У зв'язку з цим та враховуючи, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 не надала суду своїх доказів стосовно іншої початкової ціни предмету іпотеки, із клопотанням про призначення у справі судової товарознавчої експертизи на предмет встановлення іншої дійсної ціни предмету іпотеки не зверталась, колегія суддів дійшла висновку, що початкова ціна предмету іпотеки становить саме 1 927 000,00 грн.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що між ОСОБА_8 і ПАТ «Платинум Банк» була досягнута домовленість щодо незастосування штрафних санкцій у вигляді пені за порушення встановлених строків погашення кредитної заборгованості, сплати процентів та інших платежів, передбачених Кредитним договором, то колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, така домовленість між ОСОБА_8 і ПАТ «Платинум Банк» була досягнута та згідно цієї домовленості ОСОБА_8 в строк до 19.05.2017 року повинна була сплатити заборгованість в розмірі 1 371 671,26 грн., замість 1 937 935,82 грн. і таким чином будуть виконані кредитні зобов'язання.

Однак, ОСОБА_8 порушила умови вищевказаної домовленості і сплатила на користь банку кредитну заборгованість у розмірі 1 389 890,43 грн. лише 09 червня 2017 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, зазначені обставини не є підставою для скасування цього рішення і закриття провадження у справі, та як на момент його ухвалення кредитна заборгованість існувала і суд вирішив справу у відповідності до вимог чинного матеріального і процесуального права.

Та обставина, що після ухвалення судового рішення, кредитна заборгованість у зазначеній сумі - 1 389 890,43 грн. була погашена, є підставою для зарахування цих коштів в рахунок погашення боргу на стадії виконання судового рішення.

Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд незаконно не застосував до спірних правовідносин річного строку позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що розрахунок пені здійснений за рік до звернення позивача до суду із даним позовом, тобто в межах річного строку позовної давності (т.1, а.с.92).

Крім того, відповідач ОСОБА_8 не зверталась до суду із заявою про застування строку позовної давності, як того вимагає ч.3 ст.267 ЦК України, ні при подачі заяви про перегляд заочного рішення, ні після постановлення ухвал Малиновського районного суду міста Одеси від 21 березня 2017 року за заявою сторони відповідача ОСОБА_3 про скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку (т.1, а.с.149).

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4відхилити.

РішенняМалиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Л.А. Гірняк