Постанова № 70795523, 05.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кудрявцев І.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року справа № 431/3868/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17 (головуючий І інстанції Кудрявцев І.В.) за позовом ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2Ф.) звернувся до Старобільського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Управління), в якому просив: поновити строк звернення з адміністративним позовом; визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо невиплаті пенсії за віком позивачу; зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату пенсії позивачу за віком з моменту припинення; зобов’язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (а.с.1-3).

Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та дискримінаційними дії Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення з 01.06.2016 р. виплати пенсії позивачу; зобов’язано Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.06.2016 р. (а.с.23-26).

Відповідач, вважаючи таку постанову суду першої інстанції безпідставною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального права, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706), необхідними умовами для поновлення виплати пенсії є фактичне перебування на території підконтрольній Україні, а відсутність внутрішньо-переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушення обов’язкової умови для отримання соціальних виплат. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що дії Управління щодо припинення виплати пенсії позивачу не суперечать чинному законодавству, оскільки відмовлено у проведенні відновлення виплат у зв’язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, що, в свою чергу, позбавляє Управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії (а.с.29).

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 31.12.2014 року, ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Позивач є пенсіонером 2 групи інвалідності загального захворювання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.7-8).

Позивач звернувся до Управління із заявою про запит пенсійної справи та призначення пенсії за фактичним місцем проживання.

На підставі зазначеної заяви, позивача з серпня 2014 року взято на облік до Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області, яке в подальшому реорганізовано Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Виплата пенсії на підставі особистої заяви позивача від 18.08.2014 року здійснюється через поштове відділення зв’язку села Гречишкина.

Пенсія позивачу виплачена з серпня 2014 року по травень 2016 року включно.

З пояснень відповідача вбачається, що виплата пенсії припинена на підставі Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 року, оскільки виплата пенсії здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України», а в матеріалах пенсійної справи відсутній документ, який підтверджує відкриття рахунку позивачем в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законодавством встановлено два способи виплати пенсії, а саме:в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом та звернувся з заявою від 18.08.2014 року про здійснення виплати пенсії через поштове відділення зв’язку села Гречишкина.

Статтею 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу, відповідач посилався на вимогу постанови Кабінету Міністрів України № 637, яка передбачає, що виплата пенсії здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України», а в матеріалах пенсійної справи відсутній документ, який підтверджує відкриття рахунку позивачем в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Колегія суддів зазначає, що зазначені підстави не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії.

Постанова КМУ від 5 листопада 2014 р. N 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії встановлене статтею 47 Закону № 1058, було безпідставно порушено відповідачем.

Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Крім того, відповідно до п.1 Постанови № 637 (в редакції на час призупинення виплати пенсії), виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Відповідно до п.1 Постанови № 637 (в редакції яка діє на теперішній час), соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб;

Отже, вказаним порядком на час припинення виплати було передбачено, що за бажанням особи, виплата пенсії здійснюється з доставкою додому. В подальшому зазначені положення зберігались.

Таким чином, зазначені відповідачем підстава, без врахування усіх обставин, не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що оскільки постанова суду першої інстанції прийнята на користь позивача, то, в даному випадку, судовий збір у розмірі 640 грн. має бути стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, на користь держави.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

В даному випадку, судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, але помилково віднесено витрати щодо судового збору за рахунок держави, у зв’язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова – зміні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17, - задовольнити частково.

Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17, - змінити.

Доповнити постанову Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17 абзацом 4 наступного змісту «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 640,00 грн.».

Абзац 4 резолютивної частини постанови Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17 вважати абзацом 5.

В іншій частині постанову Старобільського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 р. у справі № 431/3868/17, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_3