Постанова № 70795168, 05.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 907/555/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.П. Дубник

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників учасників судового процесу:

позивача ОСОБА_2С.( довіреність №07 від 04.12.2017),

відповідача-Коцюби О.В( довіреність № 19/3-02/371 від 08.11.2017),

третьої особи не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», вих. №55/2-03/1589 від 17.10.2017 (вх.№01-05/5120/17 від 31.10.2017)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017

у справі №907/555/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівський райагротехсервіс», м. Виноградів Закарпатської області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, м. Київ

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання виконавчого напису № 496, вчиненого 27.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно з виконавчим написом №496 звернено стягнення на майно, належне на праві власності ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс», в рахунок погашення його заборгованості перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 та додаткових угод до нього.

Позивач вказує, що при вчинені виконавчого напису були порушені вимоги ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» та пунктів 3.1, 3.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/2, оскільки нотаріус не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо суми заборгованості, в рахунок погашення якої звернено стягнення. Зазначає, що на момент вчинення цього напису він заперечував та не визнавав розміру заборгованості. Після отримання у 2016 році вимог банку про дострокове повернення кредиту позивач надіслав банку заперечення на вимогу та опублікував їх як оголошення в газеті "Урядовий курєр". Зазначає, що сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, значно відрізняється від суми, вказаної у вимогах банку. Вказує, що на момент вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа № 907/475/16 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс», предметом спору якої були, зокрема, транспортні засоби, передані в заставу за договором від 30.09.2010, а також справа №907/425/16 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010, що, на думку позивача, спростовує факт безспірності вимоги банку та унеможливлює звернення стягнення за виконавчим написом. Позивач посилається на аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 04.03.2015 у справі № 6-27цс 15 та від 11.03.2015 у справі №6-141цс14, яка має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Крім того, вказує, що ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обмежень» від 18.11.2003 №1255-ІV, в редакції, чинній станом на день укладення кредитного договору, який є спеціальним законом з питань правового регулювання обтяжень рухомого майна, не передбачав можливості звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса як позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Посилаючись на Прикінцеві і перехідні положення Закону№1255-ІV,постанову Верховного Суду України від 28.02.2012 у справі №28/55( №3-10гс12), зазначає, що норми ЗУ «Про заставу» ( ч.6 ст.20) та ст.590 ЦК України застосовуються лише в частині, що не суперечать цьому Закону.

Зазначає, що пункт 5 частини 1 статті 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, було доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», що набув чинності 16.10.2011. Разом з тим, згідно з п. 2 Прикінцевих положень названого Закону встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 у справі №907/555/17 (суддя Андрейчук Л.В.) позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 27.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №496. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 600,00грн судового збору.

Рішення суду мотивоване положеннями ст.ст. 11, 15,16, 546, 572, 589,590 ЦК України, ст.ст. 34, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», ЗУ «Про заставу», ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, правовими позиціями Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладеними у постановах.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що станом на час вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебували справи про стягнення заборгованості за кредитним договором та про звернення стягнення на заставлене майно, що спростовує висновок нотаріуса про безспірність заборгованості боржника.

Крім того, суд вказав, що ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у редакції, яка була чинною на момент укладення кредитного договору, містила вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та не передбачала можливості звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011, який набув чинності з 16.10.2011, було доповнено частину 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пунктом 5, який передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Однак, п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011, який набув чинності з 16.10.2011, встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відтак суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідач просить скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник вказує, що при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави нотаріус лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, та не має права витребовувати від заявника будь-які документи для встановлення безспірності заборгованості, крім тих, які передбачені Переліком.

Щодо перебування у провадженні суду справи №907/425/16 про стягнення кредитної заборгованості скаржник вказує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом було враховано, що кошти від реалізації заставного майна мають лише частково задоволити вимоги банку виключно в частині заборгованості по тілу кредиту, облік і розмір якої відображено у виписках по рахунках обліку заборгованості, які були долучені до заяви банку про вчинення виконавчого напису, а тому вважає таку заборгованість безспірною. Крім того, вказує, що безспірність заборгованості по тілу кредиту підтверджується рішенням Нагатинського районного суду м. Москви від 20.04.2017 у цивільній справі №2-639/17та рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.05.2017 у справі №907/425/16, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 15.08.2017

Щодо наявності судової справи №907/475/16 про звернення стягнення на предмет застави, розгляд якої не завершено, скаржник зазначає, що в п.5.4 договору застави передбачено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку, у звязку з чим вважає, що обрання певного способу правового захисту є правом, а не обовязком особи, а тому банк не позбавлений права звернути стягнення на предмет застави як за судовим рішенням, так і шляхом вчинення виконавчого напису.

Вказує, що на момент укладення кредитного договору та забезпечувальних договорів до нього ст. 20 ЗУ «Про заставу» від 02.10.1992 №2654-ХІІ передбачала звернення стягнення на заставне майно на підставі рішення суду, третейського суду та виконавчого напису нотаріуса, в той час як ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зі змінами, внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які набрали чинності 16.10.2011, обтяжувачу надано право на власний розсуд обирати позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відтак стверджує, що в період з 02.10.1992 по 16.10.2011 законодавцем була надана можливість стягувачу використовувати виконавчий напис відповідно до ЗУ «Про заставу». Після внесення змін та доповнень до ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» такий інструмент як виконавчий напис було конкретизовано у цьому законі та визначено як позасудовий спосіб звернення стягнення. Вважає, що до кредитних договорів та договорів забезпечення, які укладені до набрання чинності змін до ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», необхідно застосовувати закон, який діяв на момент їх укладення, а саме ЗУ «Про заставу», який передбачає вчинення виконавчого напису не як позасудовий спосіб, а як окремий спосіб задоволення вимог стягувача у випадку невиконання своїх зобовязань боржником.

Крім того, вказує на неповне дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки в матеріалах справи відсутній оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса №496 від 27.04.2017 і він не досліджувався судом.

Апеляційна скарга прийнята до провадження ухвалою апеляційного суду 23.11.2017, розгляд справи призначено на 05.12.2017

В судовому засіданні 05.12.2017 представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача заперечив доводи скаржника, посилаючись на їх необгрунтованість, просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа в судове засідання не зявилася, відзиву на апеляційну скаргу чи клопотань не подала, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

30.09.2010 ПАТ Державний ощадний банк України (банк) та ТОВ Консервний завод «Універ» (далі - позичальник) уклали договір кредитної лінії №300910, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами з максимальною сумою ліміту кредитування в розмірі 1 300 000,00євро з остаточним терміном повернення не пізніше 27.09.2013 (том 2, а.с. 236-243).

Відповідно до п.2.4.1 перший транш кредиту спрямований на повне погашення кредитної заборгованості ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» за договором кредитної лінії №72008 від 20.08.2007, укладеним з ВАТ «Державний ощадний банк України».

Згідно з п.1.1 ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» є майновим поручителем.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що виконання позичальником зобовязання за цим договором та додатковими договорами до нього забезпечується наступною іпотекою цілісного майнового комплексу майнового поручителя, розташованого за адресою: м. Виноградів, вул. Промислова, 1; наступною заставою рухомого майна (транспортних засобів: автонавантажувач (погрузчик) ТСМ FG-25 № 240771, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K, EF №25-А80468, 1999 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K №25А-55669, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Nissan UGJ 02 A3O, №5290, 2003, р.вип., тепловоз ТГК-2, №8295, 1989р. вип., тепловоз ТГК-2, №8611, 1990 р.вип., обладнання: кран козловий КС-12,5, №З-1193, 1982 р.вип.), що знаходиться за адресою: м. Виноградів, вул. Промислова, 1, та надається майновим поручителем; порукою ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс»; порукою ОСОБА_4; заставою (іпотекою) іншого рухомого та нерухомого майна (активів), порукою та іншими видами забезпечення на підставі правочинів, що можуть бути укладені в майбутньому сторонами, банком, третіми особами відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

30.09.2010 ПАТ Державний ощадний банк України (заставодержатель) та ТОВ Виноградівський райагротехсервіс (заставодавець) уклали договір застави транспорту-машин, який посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №1195 (том 1, а.с.29 34).

Відповідно до п.1 договору предметом застави є рухоме майно: автонавантажувач (погрузчик) ТСМ FG-25 № 240771, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K, EF №25-А80468, 1999 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K №25А-55669, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Nissan UGJ 02 A3O, №5290, 2003, р.вип., тепловоз ТГК-2, №8295, 1989р. вип., тепловоз ТГК-2, №8611, 1990 р.вип.

Заставою забезпечуються зобовязання позичальника щодо повернення кредиту у розмірі 1 300 000,00євро, сплати процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, штрафних санкцій та збитків у строк та на умовах, визначених кредитним договором №300910 від 30.09.2010 та додатковими договорами, угодами до нього.

Відповідно до п.3.2 у випадку неналежного виконання зобовязання в цілому чи його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором та/або законом, заставодержатель реалізовує своє право на звернення стягнення на предмет застави у порядку, визначеному цим договором.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобовязання (або його відповідна частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання заставодавцем будь-якого з своїх обовязків, передбачених цим договором або кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих заставодавцем у відповідності до цього договору виявиться (стане) недійсною (п.5.1).

Згідно з п.5.4 договору звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку згідно з законодавством та цим договором.

Заставодержатель має право на власний розсуд визначити позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, а саме отримання предмету застави заставодержателем у власність в порядку, визначеному цим договором та законодавством, або продаж предмету застави від імені заставодавця шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем (п.5.5).

Відповідно до п.8.1 цей договорі набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до виконання зобовязання за кредитним договором в повному обсязі.

20.10.2011 ПАТ Державний ощадний банк України (кредитор) ТОВ Консервний завод «Універ» (первісний боржник), ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» (новий боржник) уклали договір про заміну боржника у зобовязанні (переведення боргу) №201011, за умовами якого первісний боржник за згодою кредитора переводять свої боргові зобовязання за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 на нового боржника, а новий боржник заміняє первісного боржника як сторону позичальника у договорі кредитної лінії №300910 від 30.09.2010 та приймає на себе всі його права та обовязки за цим договором (том 2, а.с. 248-253).

Додатковою угодою №1 від 20.10.2011 до кредитного договору сторони на підставі договору про заміну боржника у зобовязанні (переведення боргу) №201011 від 20.10.2011 змінили позичальника на ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс»( т.2, а.с.244).

Додатковою договором №4 від 31.07.2013 про реструктуризацію до кредитного договору сторони підтвердили, що на день його підписання заборгованість по основній сумі кредиту становить 1 300 000 євро (п.1), та погодили новий графік збільшення/зменшення діючого ліміту (п.3), яким встановили погашення кредиту щомісячно в період з 31.03.2016 по 31.12.2017, зокрема , до 31.03.2016 ліміт кредитування становить 1 300 000,00Євро, до 30.04.2016- 1 280 000,00 Євро, до 31.05.2016 1250 000,00Євро і т.д. ( т.2, а.с.247).

У п. 2 додаткового договору сторони визначили остаточний термін повернення кредиту не пізніше 31.12.2017.

ПАТ «Ощадбанк» надіслав ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» повідомлення від 22.04.2016 в порядку ст. 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» про порушення забезпеченого обтяженням зобовязання, в якому вказав, що станом на 06.04.2016 загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором №300910 становить 1 534 187,56 євро (1 299 901,36 євро строкова заборгованість по кредиту, 223 275,67 євро по прострочених процентах, 11 010,09 євро по строкових процентах, 0,44євро по простроченій комісії) та 1 387 015,48грн (1 226 026,61грн пеня за несвоєчасну сплату процентів, 160 988,87грн 3% річних за несвоєчасну сплату процентів (ст.625 ЦК України). У звязку з порушенням позичальником умов кредитного договору банк вимогою №55/2-08/594-4033 від 19.04.2016 про дострокове повернення кредиту відкликав кредит. Банк вимагав погасити заборгованість упродовж 30 днів з моменту реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави 22.04.2016 сплатити заборгованість та вказав, що у разі невиконання цієї вимоги банк зверне стягнення на предмет застави у спосіб, передбачений п. 6.4 договору застави та ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме шляхом продажу банком предмету застави від імені ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» третій особі за рішенням суду (том 1,а.с. 44-46).

У відповідь на вказане повідомлення ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» надіслало банку лист від 03.06.2016 вих. №06/26, в якому вказало, що не визнає нараховану банком заборгованість та заперечує як таку, що не відповідає фактичній заборгованості( т.1, а.с.68,69).

Згідно з виконавчим написом від 27 квітня 2017 року, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 відповідно до ст.87 ЗУ «Про нотаріат» та пунктів 1 і 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (т.2, а.с. 11-12), запропоновано звернути стягнення на рухоме майно боржника- ТОВ Виноградівський райагротехсервіс, а саме: автонавантажувач (погрузчик) ТСМ FG-25, заводський №240771, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K,EF,заводський №25-А80468, 1999 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K, EF, заводський №25А-55669, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Nissan UGJ 02 A3O, заводський №3290, 2003, р.вип., тепловоз ТГК-2, заводський №8295, 1989р. вип., тепловоз ТГК-2,заводський №8611, 1990 р.вип. Стягувач - ПАТ Державний ощадний банк України, якому вищевказане рухоме майно передане боржником в заставу за договором застави транспорту-машин від 30.09.2010, посвідченим приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі за №1195, що діє із змінами і доповненнями, внесеними додатковою угодою №1, що посвідчена приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 20.10.2011 за реєстровим №1519 ( далі - договір застави транспорту-машин), як забезпечення виконання зобовязань за договором кредитної лінії №300910 від 30.09.2010, що діє із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №1 від 20.10.2011, №2 від 30.03.2012, №3 від 31.10.2012, №4 від 31.07.2013, укладеним ПАТ Державний ощадний банк України та ТОВ Виноградівський райагротехсервіс( далі договір кредитної лінії), згідно з якими боржнику надано кредит у розмірі 1 299 901, 36 євро, із сплатою тіла кредиту , починаючи з 29.04.2016.

У звязку з невиконанням договору кредитної лінії та договору застави транспорту-машин, а саме: несплатою основної суми боргу ( тіла кредиту), починаючи з 29.04.2016, за рахунок коштів, виручених від реалізації вказаного рухомого майна, запропоновано задоволити вимоги банку по основній сумі боргу ( тілу кредиту) у розмірі 1 299 901, 36 євро, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 27.04.2017 становить 37 649 303,06грн.

Зазначено, що виконавчий напис дійсний з дати його реєстрації, тобто з 27.04.2017 і може бути предявлений до примусового виконання протягом 3 років з моменту його вчинення. Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 496.

29.05.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54014672 з виконання виконавчого напису № 496 від 27.04.2017. Постановою від 02.06.2017 ВП №54014672 про арешт майна боржника державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника в межах суми звернення стягнення 41 414 233,36грн (том 1, а.с. 25- 28).

Поряд з тим, 02.08.2016 Господарським судом Закарпатської області було порушено провадження у справі № 907/475/16 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ТОВ Виноградівський райагротехсервіс про звернення стягнення на предмет іпотеки, застави; надання права продажу майна; передачу в управління предмету застави. Відповідно до прохальної частини позовної заяви банк просив, зокрема, в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ Виноградівський райагротехсервіс за кредитним договором №300910 від 30.09.2010 звернути стягнення на предмет застави за договором застави транспорту-машин від 30.09.2010 - автонавантажувач (погрузчик) ТСМ FG-25 № 240771, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K, EF №25-А80468, 1999 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Mitsubishi FG-15K №25А-55669, 2003 р.вип., автонавантажувач (погрузчик) Nissan UGJ 02 A3O, №5290, 2003, р.вип., тепловоз ТГК-2, №8295, 1989р. вип., тепловоз ТГК-2, №8611, 1990 р.вип., передати банку в управління предмет застави за договором застави транспорту-машин від 30.09.2010 та надати банку право укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем щодо цього предмета застави (том 3,а.с. 16-17,28-39).

Крім того, 06.09.2016 Господарським судом Закарпатської області було порушено провадження у справі № 907/425/16 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ТОВ Виноградівський райагротехсервіс, ТОВЄвропродторг, ТОВ "Консервний завод Універ про стягнення заборгованості, зокрема, з ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» стягнення заборгованості за кредитним договором №300910 від 30.09.2010 станом на 23.06.2016 в сумі 1 555 852,60 Євро( з якої 1 299 901,36 Євро заборгованість по тілу кредиту) та 1 844 863,69грн( т.3, а.с. 18-27).

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд даних справ не був завершений судом на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису від 27.04.2017.

Так, ухвалою від 13.03.2017у справі №907/475/16 було призначено судову експертизу, провадження у справі зупинено до отримання експертного висновку (т.1, а.с. 72-78).

У справі №907/425/16 рішення ухвалене судом 30.05.2017( т.1, а.с. 80-98).

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" від 02.10. 1992 N 2654-XII ( далі Закон N 2654-XII), яка кореспондується зі ст.572 Цивільного кодексу України встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно із ст. 3 Закону N 2654-XII заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 ЦК України є звернення стягнення на предмет застави.

Положеннями частини першої статті 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, частиною шостою статті 20 Закону України "Про заставу" в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису № 496, встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави

Згідно з п. 19 ч.1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" N 3425-XII (далі - Закон N 3425-XII) до нотаріальних дій, які вчиняються нотаріусами, належить вчинення виконавчого напису.

За приписами ст.87 Закону N 3425-XII для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 88 цього Закону встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 ( далі - Порядок), для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій мають бути зазначені, зокрема, відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; номери рахунків у банках, кредитних установах; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Положеннями п. 3 Глави 16 Порядку встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку

Отже, виконавчий напис вчиняється лише за умови безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, що станом на час вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа №907/475/16 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ТОВ Виноградівський райагротехсервіс про звернення стягнення на предмет застави за договором застави транспорту-машин від 30.09.2010, передачу банку в управління предмету застави та надання банку права на укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем щодо цього предмета застави. Розгляд справи №907/475/16 не завершено, рішення у справі не прийнято.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність вказаного вище судового спору унеможливлює звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом.

Крім того, станом на час вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа № 907/425/16 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України про стягнення ТОВ Виноградівський райагротехсервіс заборгованості за кредитним договором №300910 від 30.09.2010 в сумі 1 555 852,60 Євро( з якої 1 299 901,36 Євро заборгованість по тілу кредиту) та 1 844 863,69грн.

Отже, заборгованість за кредитним договором №300910 від 30.09.2010 по тілу кредиту в сумі 1 299 901,36 Євро, на погашення якої був вчинений виконавчий напис № 496, на час його вчинення була спірною.

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищевказаним кредитним договором, спростовує доводи банку про безспірність заборгованості боржника.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 24 березня 2015 року у справі № 6-27цс15, прийнятих за наслідками перегляду постанов касаційного суду з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат".

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на рішення Нагатинського районного суду м. Москви від 20.04.2017 у цивільній справі №2-639/17 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.05.2017 у справі №907/425/16, оскільки на час вчинення виконавчого напису рішення від 20.04.2017 у цивільній справі №2-639/17 не набрало законної сили, а рішення від 30.05.2017 у справі №907/425/16 не існувало.

Названі обставини підтверджують правомірність висновку суду першої інстанції про те, що виконавчий напис № 496 вчинено з порушенням вимог чинного законодавства щодо безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем як необхідної умови для вчинення виконавчого напису.

Поряд з тим, правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначаються Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року №1255-IV, який набрав чинності з 01.01.2004( далі Закон №1255-IV).

Так, статтею 26 Закону №1255-IV, у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави (30.09.2010), було визначено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Тобто, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом№1255-IV не було передбачено.

Водночас, як вказано вище, частиною шостою статті 20 Закону України "Про заставу" від 02.10. 1992 N 2654-XII в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави (30.09.2010) встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави

Тобто, положення ч.6 ст. 20 Закону N 2654-XII суперечили положення ст. 26 Закону №1255-IV.

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальними відносно Закону України "Про заставу".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 р. N 3795-VI, що набрав чинності 16.10. 2011, було доповнено частину першу статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" пунктом 5, яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, у пункті 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" вказано, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Отже, положення Закону України "Про заставу" у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права викладений у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 09.07.2014 у справі N 6-89цс14, прийнятій за наслідками перегляду постанови суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судом положень ст.ст. 24,26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" , який в силу ст.111-28 ГПК України є обовязковим та має враховуватися при застосуванні цих норм права.

Таким чином , апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника та погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки на момент укладення кредитного договору (30.09.2010) цим Законом не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не може підлягати виконанню.

Щодо доводів скаржника про відсутність в матеріалах справи оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса №496 від 27.04.2017, який судом не досліджувався, то ці доводи суперечать фактичним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи(т.2,а.с. 11-12) наявний виконавчий напис нотаріуса №496 від 27.04.2017, і зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що цей виконавчий напис досліджений судом.

Інші доводи скаржника не беруться до уваги як такі, що не спростовують правомірних висновків суду, покладених в основу рішення,

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає правомірним рішення суду про визнання виконавчого напису №496 таким, що не підлягає виконанню.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що скаржником не доведено та не подано доказів наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення суду та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись, ст.ст. 66, 67, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 у справі № 907/555/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 07.12.2017.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.П. Дубник

Суддя Я.О. Юрченко