Рішення № 70794044, 04.12.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.12.2017 Справа № 905/2164/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-СЕРВІС", м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго", м. Маріуполь, Донецька область

про: стягнення заборгованості 30000 грн., пені - 1500грн., інфляційних нарахувань - 1746,55грн., 3% річних - 466,02грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 23.10.2017;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 201216-230/11п від 22.12.2016.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 04.12.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-СЕРВІС", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості 30000 грн., пені - 1500грн., інфляційних нарахувань - 1746,55грн., 3% річних - 466,02грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 1, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179-182, 193, 216, 218 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р.; специфікацію від 19.12.2016р.; видаткову накладну №176 від 15.01.2017р.; довіреність №ГОД00000036 від 25.01.2017р.; експрес-накладну №10025280740.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: заяву про уточнення позовних вимог б/н від 04.10.2017р., яка не підписана уповноваженою особою, а тому судом не приймається та не враховується; пояснення від 20.11.2017р. з додатками; пояснення до позовної заяви від 20.11.2017р.; докази направлення позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача; заперечення на відзив від 20.11.2017р.; листування-замовлення; експрес-накладну №10025280740; податкові накладні; експрес накладну №10024636469 від 25.01.2017р.

01.11.2017р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №61788/1001 від 31.10.2017р., в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

Ухвалою суду від 01.11.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 04.12.2017р.

21.11.2017р. відповідач надав до суду письмові пояснення б/н від 20.11.2017р. з додатками.

Представник позивача в судове засідання 04.12.2017р. зявився, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання 04.12.2017р. зявився, проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

19.12.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №830-ДОЭ-ДЦ (далі договір), згідно п.п. 1.1 якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, код 016:20.41.2 Мило, засоби мийні та засоби для чищення (далі продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною та за якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, що є невідємними частинами даного договору.

Покупець зобовязується прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію у відповідності до умов даного договору (п. 1.2 договору).

Сторонами була підписана специфікація від 19.12.2016р. до договору, в якій сторони узгодили поставку товару мило господарське 72% (200г) у кількості 10000 шт., загальною вартістю 30000,00грн. (з ПДВ), на умовах DDP, склад покупця, Донецька область, м. Краматорськ. В специфікації сторони узгодили, що розрахунки за продукцію, що поставляється постачальником по даній специфікації до договору, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 25-го календарного дня з дати поставки продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених умовами договору. Датою оплати вважається дата списання грошових засобів з поточного рахунку покупця. В іншому, що не протирічить діючому законодавству України і не передбачено даною специфікацією до договору, сторони керуються положеннями договору.

Відповідно до п. 6.8 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець, за письмової вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більш 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017р. включно (п. 8.1 договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, специфікації він поставив продукцію відповідачу на загальну суму 30000,00грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленої продукції, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р. та сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в специфікації строк оплати, у який покупець зобов'язаний сплатити суму за продукцію, а саме протягом 5 робочих днів з 25-го календарного дня з дати поставки.

Наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковою накладною №176 від 15.01.2017р. продукції на суму 15000,00грн., у нього виникло зобов'язання з її оплати.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р. за видатковою накладною №176 від 15.01.2017р.

Як зазначає позивач, ним було також поставлено відповідачу товар за видатковою накладною №275 від 03.02.2017р., та експрес-накладною №10025280740 від 02.02.2017р. на суму 15000,00грн.

Згідно з ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

За умовами п. 4.8 договору зобовязання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в належній якості, комплектності, асортименті, в кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору.

Позивач зазначає, що друга партія товару на суму 15000,00грн. за договором поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р. була вручена ним перевізникові ТОВ «Нова пошта» 02.02.2017р. для направлення одержувачу ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» за адресою: м. Краматорськ, вул. Мостова, 40.

З експрес-накладній №10025280740 від 02.02.2017р. відсутні відомості щодо найменування товару, артикулів, ціни за одиницю товару; оголошена вартість визначена у розмірі 12000,00грн., тоді як позивач зазначає про поставку товару на суму 15000,00грн. В графі «Документи, що супроводжують товар» не зазначені будь-які відомості, тоді як за приписами п. 4.3 договору постачальник зобовязаний надати покупцю наступні документи: рахунок; податкову накладну; видаткову накладну; відповідні товаросупровідні накладні; сертифікат якості заводу-виробника та /або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обовязковій сертифікації); технічну документацію, передбачену п. 2.4 договору. Тобто, неможливо встановити на яких підставах, за яким зобовязанням, який саме товар поставлений за вказаною експрес-накладною. Видаткова накладна №275 від 03.02.2017р. не підписана відповідачем.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено факту передачі товару за видатковою накладною №275 від 03.02.2017р. та експрес-накладною №10025280740 від 02.02.2017р. повноважному представнику відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем, на підставі договору поставки №830-ДОЭ-ДЦ від 19.12.2016р., специфікації від 19.12.2016р. було поставлено відповідачу продукцію за видатковою накладною №176 від 25.01.2017р. на суму 15000,00грн.

Відповідач свої зобовязання з оплати поставленого товару за вказаною видатковою накладною належим чином не виконав.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.

Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів погашення заборгованості в сумі 15000,00грн. не надано.

Відповідач у відзиві посилається на відсутність в довіреності на отримання товару відповідних повноважень представника на підписання накладної, а також на відсутність даних особи, яка видала таку довіреність.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій тощо, що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.

Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Отже, враховуючи наявність інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, довіреність, яка, як зазначає відповідач, неналежним чином оформлена, не може заперечувати таку господарську операцію. Крім того, суд звертає увагу, що позивач не є відповідальним за форму та склад довіреності, які відповідач надає своїм представникам, а відповідальність за неналежним чином оформлену довіреність покладається виключно на особу, яка таку довіреність видає.

Доводи відповідача, викладені у відзиві щодо ненадання позивачем документів, зазначених у п. 4.3 договору, а також поставки не всієї партії товару, визначеної специфікацією, що свідчить, на його думку, про ненастання факту поставки продукції, та відповідно й обовязку відповідача з її оплати, суд до уваги не приймає, оскільки як було встановлено, продукція була прийнята відповідачем за видатковою накладною №176 від 25.01.2017р. без зауважень та заперечень, своїми правами, передбаченими п.п. 6.3, 4.4, 4.5 договору не скористався.

Надану позивачем експрес-накладну №10024636469 від 25.01.2017р. суд до уваги не приймає, оскільки в ній відсутні відомості щодо найменування товару, артикулів, ціни за одиницю товару, оголошена вартість визначена у іншому розмірі, а тому неможливо встановити який саме товар був направлений відповідачу та на підставі чого.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 15000,00грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню - 1500грн., інфляційні нарахування - 1746,55грн., 3% річних - 466,02грн.

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.8 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець, за письмової вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більш 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами специфікації до договору сторони встановили строк оплати за поставлену продукцію, а саме: протягом 5 робочих днів з 25-го календарного дня з дати поставки.

Отже позивач здобув право вимоги за видатковою накладною №176 від 25.01.2017р. 25.02.2017р.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача: 750,00грн., 230,55грн. та 592,61грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обумовлено частковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення основного боргу, Відповідно сума, на яку може бути нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати становить 15000,00грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-СЕРВІС", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості 30000 грн., пені - 1500грн., інфляційних нарахувань - 1746,55грн., 3% річних - 466,02грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (87534, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 72, ЄДРПОУ 00131268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-СЕРВІС" (03142, м. Київ, б. Академіка Вернадського, 36, ЄДРПОУ 37674503) заборгованість у розмірі 15000,00грн., пеню в розмірі 750,00грн., 3% річних в розмірі 230,55грн., інфляційні нарахування в розмірі 592,61 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 667,59грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 15000,00грн., пені в розмірі 3256,85грн., 3% річних в розмірі 235,47грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1153,94грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 04.12.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 06.12.2017р.

Суддя Я.О. Левшина