Рішення № 70794011, 17.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11»

До 1.Міністертсва освіти і науки України

2. Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту

освіти»

3. Державного підприємства «Інфоресурс»

4. Державна казначейська служба України

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, 1. Фонд державного майна України

2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву

про визнання незаконними дій та стягнення збитків

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бабій Р.В. - по дов.

від відповідача 1: Зеленко Д.С. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: Лазнюк Н.Н. - по дов.

від відповідача 4: не з'явився

від третьої особи 1: Васильківська В.Є. - по дов.

від третьої особи 2: не з'явився

прокурор: Насадчук Ж.М. - по посв.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «САН 11» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів 1.Міністертсва освіти і науки України, 2. Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», 3. Державного підприємства «Інфоресурс» про визнання незаконними дії Міністерства освіти і науки України щодо надання листом №1/11-6091 від 14.04.2011р. дозволу на передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» об'єкту державного майна - приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а; визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листами Міністерства освіти і науки молоді та спорту України №1/12-1548 від 19.03.2012р., №1/11-12229 від 24.07.2012р. та листом Міністерства освіти і науки України №1/12-4210 від 27.05.2013р. дозволу на включення нежитлових приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації; стягнення з Міністертсва освіти і науки України збитків в сумі 10 000 грн., з Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» збитків в розмірі 10 000 грн. та з Державного підприємства «Інфоресурс» в сумі 10 000 грн.

Ухвалою від 11.09.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 22.09.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, 1. Фонд державного майна України, 2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву.

Представником позивача у судовому засіданні 22.09.2017р. було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про витребування доказів.

Представники відповідачів 1 та 3 проти задоволення означеного клопотання надали заперечення.

Розгляд клопотання представника позивача про витребування доказів було відкладено судом на наступне судове засідання.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке було судом розглянуто та задоволено.

Представники відповідача 2 та третьої особи 2 в судове засідання 22.09.2017р. не з'явились, проте, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 22.09.2017р. розгляд справи було відкладено на 09.10.2017р.

Представником позивача 06.10.2017р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про витребування доказів. У судовому засіданні 09.10.2017р. представником позивача було надано пояснення з приводу вказаного клопотання, згідно змісту яких останнє підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача 1 проти задоволення клопотання позивача було надано заперечення та подано клопотання про припинення провадження по справі, розгляд якого судом відкладено на наступне судове засідання.

Представником відповідача 3 проти задоволення клопотання позивача було надано заперечення. Одночасно, вказаним учасником судового процесу було подано відзив та клопотання про долучення документів до справи, яке було розглянуто та задоволено судом.

Представниками третьої особи вирішення клопотання позивача про витребування доказів було залишено на розсуд суду.

Судом було розглянуто та задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11» про витребування доказів, виходячи з наступного.

За приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання позивача та витребування документів у відповідачів.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні 09.10.2017р. також було подано клопотання про заміну відповідача.

Вирішення клопотань відповідача 1 про припинення провадження та заміну відповідача судом було відкладено на наступне судове засідання.

Ухвалою від 09.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 23.10.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

18.10.2017р. представником відповідача 2 було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні було подано клопотання про заміну неналежного відповідача, розгляд якого судом було відкладено до наступного судового засідання.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, представника не направив, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 30.10.2017р.

У судовому засіданні 30.10.2017р. представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Під час розгляду справи у судовому засіданні судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про часткове припинення провадження. При цьому, суд виходив з наступного.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Статтею ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для припинення провадження по справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто, предмет спору не охоплюється ст.12 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Наразі, обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач 1 посилався на те, що у даному випадку фактично предметом позовних вимог є визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України як суб'єкта владних повноважень. Вирішення означеного спору, на думку вказаного учасника судового процесу, належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції.

Проте, суд вважає такі твердження відповідача 1 необґрунтованими, оскільки фактично спірні правовідносини виникли за наслідками проведення процедури приватизації державного майна у відповідності до вимог Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», проте, всупереч вимог Законів України «Про освіту» стосовно об'єктів освіти та науки, які не підлягають приватизації.

Тобто, у даному випадку правовідносини сторін, які стали підставою позову, мають приватноправовий характер, врегульовані нормами цивільного права й пов'язані із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на державне майно, а саме об'єкти освіти і науки.

Вказане свідчить, що у даному випадку спір про визнання протиправними дій відповідача 1 підлягає розгляду саме за правилами господарського судочинства, а отже, клопотання відповідача 1 про часткове припинення провадження є таким, що задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 30.10.2017р. судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про заміну неналежного відповідача з Міністерства освіти і науки України на Фонд державного майна України. При цьому, суд виходив з наступного.

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

Частинами 1, 4 ст.24 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, враховуючи, що заявником фактично оспорюються дії саме Міністерства освіти і науки України та заявлено стягнення з останнього збитків, суд не вбачає підстав для заміни відповідача 1.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 30.10.2017р. суд дійшов висновку щодо наявності підстав для залучення по справі відповідача 3 - Державної казначейської служби України. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вказувалось вище, частинами 1, 4 ст.24 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Відповідно до частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

За приписами частини першої статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з ст. 1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджено Указом №460/2011 від 13.04.2011р. Президента України, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

У відповідності до статті 4 вказаного Положення Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Враховуючи, що предметом спору є, в тому числі, стягнення збитків, завданих у зв'язку з незаконними діями Міністерства освіти і науки України щодо надання дозволу на передачу об'єкту державного майна в оренду, іншим відповідачем у справі повинна бути Державна казначейська служба України, як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Ухвалою від 23.10.2017р. залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача 4 Державну казначейську службу України, розгляд справи відкладено на 17.11.2017р.

Представником позивача 01.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні 17.11.2017р. було подано клопотання про повернення сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та письмові заперечення по справі.

Представники відповідачів 2, 4 та третьої особи 2 в судове засідання 17ю.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідачів 1 та 3 було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких проти задоволення позовних вимог висловлено заперечення.

Представником третьої особи 1 було надано усні пояснення по суті справи.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги, що неявка відповідачів 2, 4 та третьої особи 1 не перешкоджає розгляду спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 17.11.2017р.

В судовому засіданні 17.11.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

В офіційному виданні Фонду державного майна України «Відомості приватизації» №28 (671) від 27.07.2011р.), було опубліковано оголошення про намір Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву передати в оренду об'єкт державного майна - приміщення загальною площею 519,5 кв. м, розташовані за адресою м. Київ, бул. Т. Шевченка, 27а для розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

Листом № 13 від 28.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» було висловлено намір взяти в оренду зазначене нерухоме майно.

Листом №1/11-6091 від 14.04.2011р. Міністерством освіти і науки України було повідомлено третю особу 1 та позивача про надання дозволу на передання в оренду вказаного вище нерухомого майна.

Наказом №1047 від 11.08.2011р. Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а» погоджено укладення договору оренди нерухомого майна - нежилих приміщень загальною площею 519,50 кв. м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві з Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11».

15.08.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 519,50 кв. м (в т. ч. 260,00 кв. м - на другому поверсі, 259,50 кв. м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, що перебуває на балансі Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2011р. і становить 2 330 000,00 грн. без податку на додану вартість, з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

Листом №1/12-1548 від 19.03.2012р. Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України було повідомлено третіх осіб про те, що, зокрема, нежилі приміщення загальною площею 519,50 кв. м (в т. ч. 260,00 кв. м - на другому поверсі, 259,50 кв. м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, можуть бути включеними до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

У листі №1/11-12229 від 24.07.2012р. Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, що адресований Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м.Києву, вказано про надання дозволу на включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, нежитлових приміщень, розміщених за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А

Листом №1/12-4210 від 27.05.2013р. Міністерством освіти і науки України повідомлено Фонд державного майна України, що зазначені вище приміщення не використовуються в навчальному та науковому процесі та закріплені за Державним підприємством «Інфоресурс» на праві повного господарського відання. На зазначені приміщення не поширюється обмеження, визначені ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» та останні може бути включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Відповідно до наказу Фонду державного майна України № 737 від 30.05.2013 р. «Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації» нежилі приміщення загальною площею 555,8 кв. м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві включено до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.

30.05.2013р. Фондом державного майна України було прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу об'єкта державної власності групи А - нежилих приміщень загальною площею 555, 8 кв. м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Інфоресурс» та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11», про що видано відповідний наказ №741 від 30.05.2013р.

Наказом №1119 від 23.07.2013р. Фонду державного майна України викладено у новій редакції наказ №741 від 30.05.2013р. Фонду державного майна України та визначено, що приватизація об'єкту державної власності «Групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв. м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» відбувається з компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів орендаря за згодою орендодавця за час оренди.

Наказом №3385 від 25.10.2013р. Фонду державного майна України затверджено висновок про вартість майна - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв. м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві з метою приватизації шляхом викупу у розмірі 6 580 326, 00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

06.12.2013р. між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» було укладено договір купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна, яке є об'єктом державної власності, що приватизується шляхом викупу.

12.12.2013р. Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» підписано акт передачі зазначеного нерухомого майна.

Відповідно до наказу №4290 від 16.12.2013р. Фонду державного майна України приватизація об'єкта державної власності групи А - нежитлового приміщення, груп приміщень №5, 7 (літ. «А») загальною площею 555,8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, визначена завершеною.

Як вбачається з представлених суду документів, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/22863/15 за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан 11» про: визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 11.08.2011р. №1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а»; визнання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 15.07.2011р. №934 «Про затвердження висновку про вартість майна» незаконним у частині п.5, яким затверджено висновок суб»єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю «Слав - Консалтінг» про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а, станом на 28.02.2011р. та скасування з моменту його видання; визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.08.2011р. №5930 (зі змінами від 27.06.2011 та від 11.02.2013р.), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11»; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013р. №737 «Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації»; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна від 30.05.2013р. №741 «Щодо визначення дати оцінки»; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказ Фонду державного майна України від 23.07.2013р. №1119 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013р. №741»; визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу Фонду державного майна України від 16.12.2013р. №4290 «Щодо завершення приватизації об'єкта»; визнання недійсним договору купівлі - продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 27-А, що приватизується шляхом викупу, від 06.12.2013 №408, укладений між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11»; зобов'язання товариство з обмеженою відповідальністю «САН 11» повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. у справі № 910/22863/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. у справі № 910/22863/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. у справі № 910/22863/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017р. у справі № 910/22863/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України - без задоволення.

Постановою від 14.12.2016р. Вищого господарського суду України постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі №910/22863/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації задоволено: визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 11.08.2011р. №1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а»; визнано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва від 15.07.2011р. №934 «Про затвердження висновку про вартість майна» незаконним у частині п.5, яким затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав - Консалтінг» про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а, станом на 28.02.2011 та скасовано з моменту його видання; визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5930 від 15.08.2011 (зі змінами від 27.06.2011р. та від 11.02.2013р.), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11»; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України від 30.05.2013 №737 «Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації»; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна №741 від 30.05.2013р. «Щодо визначення дати оцінки»; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України №1119 від 23.07.2013 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 №741»; визнано незаконним та скасовано з моменту видання наказ Фонду державного майна України №4290 від 16.12.2013 «Щодо завершення приватизації об'єкта»; визнано недійсним договір купівлі - продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 27-А, що приватизується шляхом викупу, від 06.12.2013 №408, укладений між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11»; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «САН 11» повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України; розподілено судові витрати.

Наразі, суд зазначає, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі №910/16120/14.

Отже, судове рішення по справі №910/22863/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У вказаному вище судовому акті судом було встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 519,50 кв. м., що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, яке є державною власністю, віднесене до групи А і є об'єктом освіти та науки в силу приписів Закону України «Про освіту» не підлягає приватизації.

Наразі, за твердженнями позивача, з огляду на визнання у судовому порядку актів третіх осіб незаконними та встановлення обставин щодо незаконності приватизації нежитлового приміщення загальною площею 519,50 кв. м., що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, надання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України листами №1/12-1548 від 19.03.2012р., №1/11-12229 від 24.07.2012р. Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та листами №1/12-4210 від 27.05.2013р., №1/12-4210 від 27.05.2013р. Міністерства освіти і науки України дозволів на передання в оренду та включення означеного майна до переліку об'єктів, не зважаючи на те, що як на момент передання зазначеного майна в оренду, так і на момент його приватизації дане нерухоме майно було об'єктом освіти і науки та фінансувалося з бюджету, що підлягають приватизації є незаконними. Вказане у сукупності стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами та третіми особами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, позивачем повинно бути доведено факт неправомірної поведінки відповідачів, обставини завдання збитків, причинно - наслідковий зв'язок та вину відповідача.

Наразі, суд звертає увагу заявника на те, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Проте, заявником жодних доказів завдання Товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» Міністертсвом освіти і науки України, Державною науковою установою «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», Державниим підприємством «Інфоресурс» збитків в розмірі 10 000 грн. кожний, що загалом становить 30000 грн. суду не представлено.

Крім того, суд також вважає за доцільне звернути увагу на доказову необґрунтованість посилань позивача на те, що станом на момент надання відповідачами вказаних вище погоджень, на момент передання майна в оренду, так і на момент його приватизації приміщення загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а, фінансувалось з бюджету.

При цьому, судом враховано пояснення Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» ОСОБА_7 в яких вказано, що на виконання п.5.11 договору оренди нерухомого майна від 15.08.2011 р., балансоутримувачем та орендарем (позивачем) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Кошти, отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11» використовувалися для оплати комунальних послуг, наданих за адресою м. Київ, бульвар Шевченко, 27 А.

Тобто означене свідчить про те, що орендоване Товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» нерухоме майно за адресою м. Київ, бульвар Шевченко, 27 А утримувалося саме за кошти орендаря.

Одночасно, у листі №21.1/10-2163 від 03.10.2017р. Державною науковою установою «Інститут модернізації змісту освіти», яка є правонаступником Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» вказано, що фінансування із державного бюджету нежилих приміщень загальною площею 519 кв.м. за період з 05.04.2011 р. до 10.12.2012 р. Державною науковою установою «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» не здійснювалось.

До того ж, в листі №01.01-12/1392 від 06.10.2017 р. Державного підприємства «Інфоресурс» зазначено, що Державне підприємство «Інфоресурс», як одержувач бюджетних коштів, у 2012 та 2013 роках отримувало бюджетні кошти за бюджетною програмою 2201170 «Здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів», які використовувалися підприємством згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення випускних документів про освіту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 р. № 309. В той же час, Державне підприємство «Інфоресурс» зазначило, що законодавством не передбачено фінансування будь-яких приміщень безпосередньо з державного бюджету.

При цьому, зазначення у листі №11-35 від 05.10.2017р. Міністерства освіти і науки України про фінансування за рахунок бюджетних коштів Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» та Державного підприємства «Інфоресур» не є достеменним свідченням утримання нежитлових приміщень площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27А за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, у суду відсутні підстави вважати доведеними обставини фінансування з бюджету нежитлових приміщень площею 519, 5 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бул. Тараса Шевченко, 27 А, як на момент передачі зазначеного майна в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11», так і на момент його приватизації позивачем.

Тобто, з огляду на те, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11» про стягнення збитків позбавлені належного доказового обґрунтування, останні задоволенню не підлягають.

До того ж, посилання заявника в обґрунтування вказаних вимог про стягнення збитків на приписи ст.1173 Цивільного кодексу України, суд до уваги не приймає. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Дана стаття є спеціальною, тобто, в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести: суб'єктний склад завдавачів шкоди, до якого належать органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Проте, у даному випадку правовідносини сторін, зокрема позивача та відповідача 1 виникли не з реалізації Міністертсвом освіти і науки України владно-адміністративних повноважень, а мають приватноправовий характер, врегульовані нормами цивільного права й пов'язані із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на державне майно, а саме об'єкти освіти і науки.

Тобто, у даному випадку посилання заявником на приписи ст.1173 Цивільного кодексу України в якості підстави стягнення збитків з відповідача є безпідставними та юридично неспроможними.

Одночасно, щодо вимог позивача про визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листом №1/11-6091 від 14.04.2011р. дозволу на передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» об'єкту державного майна - приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а; визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листами Міністерства освіти і науки молоді та спорту України №1/12-1548 від 19.03.2012р., №1/11-12229 від 24.07.2012р. та листом Міністерства освіти і науки України №1/12-4210 від 27.05.2013р. дозволу на включення нежитлових приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Разом з цим, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листом №1/11-6091 від 14.04.2011р. дозволу на передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» об'єкту державного майна - приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а; визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листами Міністерства освіти і науки молоді та спорту України №1/12-1548 від 19.03.2012р., №1/11-12229 від 24.07.2012р. та листом Міністерства освіти і науки України №1/12-4210 від 27.05.2013р. дозволу на включення нежитлових приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, у розумінні положень Конвенції не може вважатися «ефективним», оскільки такий спосіб ніяким чином не забезпечує відновлення прав позивача.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САН 11» про визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листом №1/11-6091 від 14.04.2011р. дозволу на передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» об'єкту державного майна - приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а; визнання незаконними дій Міністерства освіти і науки України щодо надання листами Міністерства освіти і науки молоді та спорту України №1/12-1548 від 19.03.2012р., №1/11-12229 від 24.07.2012р. та листом Міністерства освіти і науки України №1/12-4210 від 27.05.2013р. дозволу на включення нежитлових приміщень загальною площею 519,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, бул.Тараса Шевченка, 27а, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

22.11.2017 р.

Суддя О.М. Спичак