Рішення № 70793811, 28.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.11.2017Справа №910/25493/15 Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/25493/15

за позовом Державної іпотечної установи, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м. Городок, і публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - компанія Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.), Уілмінгтон, округ Ньюкасл, штат Делавер,

про визнання недійсним зарахування вимог,

за участю Прокуратури мста Києва, м. Київ,

за участю представників:

позивача - Дяченка В.С. (довіреність від 16.01.2017 № 194/15/1);

відповідача-1 - Дудяка Р.А. (довіреність від 03.01.2017 № 785); Дашо А.Ю. (довіреність від 05.01.2017 № б/н);

відповідача-2 - Мостепанюка В.І. (довіреність від 20.11.2017 № б/н);

прокуратури - Чумаченко А.А.;

третьої особи - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна іпотечна установа (далі - Установа) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (далі - ТОВ «Яблуневий дар»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Банк) про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 № 1, а саме вимог Банку до товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» за договором мультивалютної кредитної лінії від 19.07.2012 № НКЛ-2005469/2 (далі - Кредитний договір), та вимог ТОВ «Яблуневий дар» до Банку за такими безвідкличними резервними акредитивами № LC/SB/016/042014; №/IM/12/112013 та № LC/IM/14/122013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 зі справи № 910/25493/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016, у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення; касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Державної іпотечної установи задовольнити частково; рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 у справі № 910/25493/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 910/25493/15 передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 прийнято справу № 910/25493/15 до свого провадження; призначено розгляд справи на 14.06.2016; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 (ТОВ «Яблуневий дар») - компанію Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.) (далі - Компанія).

27.05.2016 позивач подав суду заяву про долучення документів на виконання вимог ухвали суду.

13.06.2016 відповідач-1 подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14.06.2016 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

Представники позивача і третьої особи у судове засідання не з'явилися; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 14.06.2016 представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 розгляд справи було відкладено на 21.07.2016.

15.07.2016 від Фонду надійшла заява про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Банку.

20.07.2016 позивач подав суду клопотання про зупинення провадження у справі до набранням законної сили рішення від 15.06.2016 № 910/6052/16 за позовом Банку до Установи про визнання договорів недійсними.

21.07.2017 Банк подав суду додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні 21.07.2016 суд відклав розгляд клопотання про залучення Фонду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Банку у наступне судове засідання

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 провадження у справі № 910/25493/15 зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи 910/6052/16 за позовом Банку до Установи про визнання договорів недійсними Київським апеляційним господарським судом.

04.09.2017 Господарським судом міста Києва було надіслано учасникам процесу листа з проханням надати письмову відповідь щодо наявності чи відсутності обставин, які зумовили зупинення провадження по даній справі (справа № 910/6052/16 Господарського суду міста Києва).

12.09.2017 Банк подав суду відповідь на лист від 04.09.2017, в якому повідомив, що обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі, відсутні.

15.09.2017 Установа подала суду відповідь на лист від 04.09.2017, в якому повідомила про таке:

- постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017 зі справи № 910/6052/16 касаційну скаргу Установи залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 - без змін;

- за заявою Установи про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 зі справи № 910/6052/16 визначено склад суду, проте станом на 13.09.2017 справа до розгляду не призначена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 поновлено провадження у справі № 910/25493/15 та призначити судовий розгляд на 17.10.2017.

ТОВ «Яблуневий дар» 13.10.2017 подало суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із зайнятістю представника адвокатського об'єднання, яке надає відповідачу-1 правову допомогу, в іншому судовому засіданні за межами міста Києва.

17.10.2017 позивач подав суду письмові пояснення на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 20.09.2017.

Банк 17.10.2017 у судовому засіданні подав суду письмові пояснення у справі на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 20.09.2017.

17.10.2017 у судовому засіданні представники позивача та відповідача-2 наголосили на доводах письмових пояснень, поданих суду на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 20.09.2017.

У судовому засіданні 17.10.2017 представники позивача та Банку не заперечили щодо задоволення клопотання ТОВ «Яблуневий дар» про відкладення розгляду справи; прокурор Чумаченко А.А. підтримав клопотання відповідача-1.

Суд визнав клопотання відповідача-1 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 розгляд справи було відкладено на 28.11.2017.

28.11.2017 Банк подав суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи.

28.11.2017 відповідач-1 подав суду письмові пояснення, в яких наполягав на необхідності повідомлення Компанії про розгляд даної справи.

У судовому засіданні 28.11.2017 представник позивача надав пояснення по суті спору та просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідачів надали пояснення по суті спору та просили у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник прокуратури надав пояснення по суті спору та підтримав позицію Установи і просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники третьої особи у судове засідання 28.11.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином; вимоги ухвал суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті такої ухвали та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Що ж до клопотання Фонду про залучення його як третьої особи до участі у справі, то суд дійшов висновку про відхилення вказаного клопотання, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Клопотання мотивовано тим, що Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку є саме Фонд.

На думку Фонду, існує ризик втрати ним активів, враховуючи що останній є кредитором відповідача-2, існує загроза протиправного виведення коштів Банку, що призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси, а також в свою чергу, може стати підставою для порушення прав вкладників та кредиторів на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами та невиправданих видатків з державного бюджету і необґрунтованого навантаження на Фонд.

Проте, Заявником не подано документального підтвердження наведених обставин і доказів, що рішення з даного спору може вплинути на права або обов'язки Фонду, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Крім того, Банк перебуває у стадії ліквідації і діє в особі Уповноваженої особи Фонду.

Що ж до необхідності повідомлення Компанії про даний судовий розгляд, то слід вказати таке.

До матеріалів справи долучені повідомлення про вручення, що підтверджують отримання третьою особою ухвал суду, тобто Компанія обізнана про існування вказаного господарського спору.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Отже, відкладення судового розгляд і повідомлення Компанії у більш тривалий строк є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору.

У судовому засіданні 28.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи та на вимогу відповідача-2 здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, прокуратури та відповідачів, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що:

- судами не досліджувались обставини, які б підтверджували належне відступлення та належну передачу відповідних документів від CFSIT до ТОВ «Яблуневий дар», у зв'язку з чим висновок про встановлення даного факту є передчасним;

- до справи також не долучено належним чином оформлених документів про відкриття акредитивів та договорів про відкриття таких акредитивів. Крім того, зазначені обставини заперечувалися і Банком;

- не врахувавши вимог «Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 (пункти 1.1, 1.3, 1.4 Розділу II та пункт 1.5. розділу IV), суди першої та апеляційної інстанцій за відсутності належних та допустимих доказів, всупереч статті 43 ГПК України, взагалі не досліджували обставини відкриття вказаних вище документарних акредитивів, а передчасно вважали такий факт встановленим;

- також суди належним чином не дослідили факту настання чи ненастання строку виконання зобов'язань згідно зі спірною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- Банк зазначав, що спірне зарахування не відбулося, в тому числі, внаслідок фактичної відсутності одного із акредитивів, що суперечить вимогам статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Крім того зобов'язання ТОВ «Яблуневий дар» перед Банком за кредитним договором та зобов'язання за акредитивами, права за якими, на думку ТОВ «Яблуневий дар», були йому переуступлені, виражені в різних валютах. Вимоги за кредитним договором, укладеним Банком та ТОВ «Яблуневий дар», виражені в євро, а валютою за акредитивами є долар США, при цьому між сторонами відсутні домовленості щодо курсу, який повинен застосовуватися при конвертації валюти зобов'язань;

- Банк в обґрунтування безпідставності позовних вимог посилався на нікчемність договору застави майнових прав від 04.09.2014 МД-1.1/2014 (далі - Договір застави) та договору відступлення права вимоги від 04.09.2014 № Д-1.2/2014 (далі - договір відступлення від 04.09.2014), укладених Банком та Установою, однак суди жодним чином не досліджували вказаних договорів на предмет їх нікчемності, в тому числі із застосуванням підстав, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У новому розгляді справи Господарським судом міста Києва встановлено таке.

19.07.2012 Банком та ТОВ «Яблуневий Дар» (позичальник) було укладено Кредитний договір, за умовами якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених у Кредитному договорі, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000 євро зі сплатою за користування кредитом 12 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30.06.2013 (підпункти 1.1.1, 1.1.2.1.1 Кредитного договору).

Уклавши додатковий договір від 11.09.2012 № 3 до Кредитного договору, сторони збільшили максимальний ліміт заборгованості до 34 500 000 євро.

27.06.2013 Банком і ТОВ «Яблуневий Дар» було підписано додатковий договір № 10 до Кредитного договору, сторони зменшили максимальний ліміт заборгованості до 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 15.08.2014.

Шляхом укладення додаткового договору від 31.07.2014 № 19 до Кредитного договору, сторони змінили кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом, відповідно до якого таке погашення має відбутися не пізніше 29.08.2014 включно.

Разом з тим, 27.02.2013 Установою та Банком було укладено договір банківського рахунку №26/995-070.

В забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 перед позивачем за вказаним договором банківського рахунку було укладено договір застави майнових прав від 04.09.2014 № Д-2/2014.

04.09.2014 позивачем та відповідачем-2 було укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2014, згідно з пунктом 1.2 якого було визначено, що первісний кредитор (відповідач-2) відступає, а новий кредитор (позивач) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до названого договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за Кредитним договором.

Пунктом 2.2 Договору відступлення права вимоги було встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 Договору, пункт 1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Судом встановлено, що постановою Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» Банк з 03.03.2015 віднесено до категорії неплатоспроможних.

Отже, позивач вказує, що з 02.03.2015 Установа набула прав вимоги до ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором.

Разом з тим, до вказаного переходу прав вимоги ТОВ «Яблуневий дар» направило Банку заяву про припинення зобов'язання зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 № 1, в якій відповідач-1 вказував на часткове припинення зобов'язань щодо сплати заборгованості за Кредитним договором на суму 6 472 799,96 Євро та припинення зобов'язань щодо сплати відповідачем-2 відповідачу-1 заборгованості на суму 7 301 318 дол. США на такими акредитивами, які були видані Банком на користь Компанії:

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/016/042014 на суму 249 890,48 дол. США;

- безвідкличним акредитивом №/IM/12/112013 на суму 4 999 280 дол. США;

- безвідкличним акредитивом № LC/IM/14/122013 на суму 10 598 390 дол. США.

Вказана заява була отримана Банком 23.02.2015 за вх. № 4346.

Слід зазначити, що відповідно до статті 1093 ЦК України у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара.

Відповідно до частини першої статті 1095 ЦК України безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів.

Наявність права вимоги за названими акредитивами відповідачем-1 обґрунтовувалась укладеннями ним та Компанією договору відступлення права вимоги від 05.02.2015 № АА4 та договору відступлення права вимоги від 05.02.2015 № АА5.

Так, 05.02.2015 Компанією (первісний кредитор) та ТОВ «Яблуневий Дар» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № АА4, за умовами пункту 1.1 якого було визначено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступним документарним інструментом та іншими пов'язаними з ним документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступним документарним інструментом, випущеним Банком, на користь первісного кредитора, як бенефіціара, за урахуванням всіх змін до нього: безвідкличний резервний акредитив № LC/SB/016/042014 на суму 249 890,48 дол. США.

Крім того, 05.02.2015 третьою особою (первісний кредитор) і відповідачем-1 (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № АА5, згідно з пунктом 1.1. якого було визначено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ним документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними Банком, на користь первісного кредитора, як бенефіціара, за урахуванням всіх змін до нього: безвідкличний акредитив №/IM/12/112013 на суму 4 999 280 дол. США; безвідкличний акредитив № LC/IM/14/122013 на суму 10 598 390 дол. США.

Слід зазначити, що Банком не заперечувався факт видачі безвідкличних акредитивів №/IM/12/112013 на суму 4 999 280 дол. США та № LC/IM/14/122013 на суму 10 598 390 дол. США.

Проте, відповідач-2 вказав, що: Банк жодних повідомлень про відкриття безвідкличного резервного акредитива № LC/SB/016/042014 на суму 249 890,48 дол. США не надсилав; у системі бухгалтерського обліку відповідача-2 вказаний акредитив не обліковується; вказані договори відступлення права вимоги від 05.02.2015 № АА4 та № АА5 відповідач-1 не надавав відповідачу-2 разом із заявою про припинення зобов'язання зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач просить суд визнати зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 № 1 недійсним, посилаючись, зокрема, на те, що в дійсності відповідач-1 не набув прав за акредитивами, а тому є підстави для визнання правочину недійсним.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ ««Дельта Банк»», згідно з яким у останньому з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Спір між сторонами у справі виник на підставі того, що позивач вважає зарахування зустрічних однорідних вимог, яке відбулось на підставі заяви від 09.02.2015 № 1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, таким, що суперечить положенням статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України, у зв'язку із чим, позивач вважає, що даний односторонній правочин має бути визнаний недійсним на підставі статті 215 ЦК України у судовому порядку.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно зі статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу положень статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Пунктом 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 № 01-8/211 передбачено, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, і сторонами не оспорюється, факт наявності у ТОВ «Яблуневий Дар» простроченої заборгованості за Кредитним договором станом на 09.02.2015.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Яблуневий Дар» набуло у Компанії права вимоги за вказаними договорами відступлення прав вимоги від 05.02.2015, які сторонами не оспорювалися, за законом не відносяться до нікчемних, а також не визнані у судовому порядку недійсними, а тому є чинними.

Статтею 515 ЦК України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. А у частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи доказів переходу до нового кредитора прав вимоги, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги посилання на факт ненадання Банку документів, які підтверджують перехід права вимоги, оскільки це не звільняє боржника (у даному випадку відповідача-2) від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань за договором взагалі, а лише дає можливість виконати зобов'язання на користь первісного кредитора (стаття 613 ЦК України).

Відповідно до оспорюваної заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог припиняються зобов'язання щодо сплати ТОВ «Яблуневий Дар» на користь Банка заборгованості за Кредитним договором у сумі 6 472 799,96 євро та зобов'язання щодо сплати Банком на користь ТОВ «Яблуневий Дар» заборгованості на загальну суму 7 301 318,35 доларів США, що згідно крос курсу станом на 09.02.2015 становить 6 472 799,96 євро за договорами відступлення права вимоги за безвідкличними резервними акредитивами, внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК України та частиною третьою статі 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи з положень статей 598, 601 та 203 ЦК України за своєю правовою природою заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи зокрема і положення пункту 1 частини першої статті 211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2015 у справі № 910/15419/14.

Відповідно до вимог статті 601 ЦК України та частини третьої статті 203 ГК України, зарахування здійснюється за наявності таких умов:

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого (те саме повинно бути і з боржником);

2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду (гроші чи інші однорідні речі);

3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Зобов'язання ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором, в якому ТОВ «Яблуневий Дар» виступає боржником, а Банк - кредитором, є зустрічними до зобов'язання Банка (боржник) перед ТОВ «Яблуневий Дар» (кредитор) про сплату за акредитивами. Вказані зобов'язання сторін є грошовими, тобто однорідними. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній або іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання.

Таким чином, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання.

Про можливість проведення зарахування у різних валютах ідеться й у листі Національного банку України від 06.10.1998 № 12-111/1220, у якому зазначається, що за наявністю зустрічних вимог та зобов'язань у різних валютах, проводки здійснюються за курсом на день здійснення проводки.

З огляду на приписи статті 601 ЦК України, наявність заборгованості Банку перед третьою особою, яка полягає у праві вимоги за акредитивами, що відступлені за договорами ТОВ «Яблуневий Дар» Компанією, наявність заборгованості ТОВ «Яблуневий Дар» за кредитним договором перед Банком є зустрічними вимогами, оскільки є грошовими, на юридичну природу однорідності вимог не впливає характер зобов'язань, їх зміст, мета та види.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги сторін є зустрічними та однорідними, строк виконання яких настав, що у відповідності до вимог статті 601 ЦК України та частини третьої статті 203 ГК України є підставою для зарахування таких вимог, в тому числі і за заявою однієї сторони.

Посилання на введення тимчасової адміністрації, не приймаються судом до уваги, оскільки повідомлення про відступлення права вимоги та припинення зобов'язань зарахуванням ТОВ «Яблуневий Дар» направлена 09.02.2015, тоді як тимчасова адміністрація у Банку введена з 02.03.2015, а тому застосування приписів частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на спірний правочин не поширюються.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача-2 на нікчемність договору застави майнових прав від 04.09.2014 №Д-1.1./2014 та договору про відступлення права вимоги від 04.09.2014№Д-1.2/2014, з огляду на таке.

Вказані правочини визнані недійсними у судовому порядку, а саме постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 зі справи № 910/6052/16, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017.

Разом з тим, предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015, та у межах даної справи встановлювалась відповідність вказаної заяви вимогам статті 601 ЦК України, статті 203 ГК України, а відтак встановлення обставин нікчемності договору застави майнових прав від 04.09.2014 №Д-1.1./2014 та договору відступлення права вимоги від 04.09.2014 №Д-1.2/2014 підлягає розгляду в межах окремого провадження згідно із статті 12 ГПК України за умови наявності про це відповідного спору, що і було зроблено в процесі розгляду справи № 910/6052/16, а тому суд не вбачає підстав для повторної оцінки вказаних правочинів, які вже були визнані недійсними апеляційною інстанцією.

Інші доводи позивача, викладені ним у позові та поясненнях, суд вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Пункту 2.3 Постанови № 18 передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з частиною п'ятою статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 06.12.2017.

Суддя І.Д. Курдельчук