Рішення № 70793626, 05.12.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.12.2017 Справа № 905/2346/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівської центральної міської лікарні, м. Селидове, Донецька область

до відповідача: Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове, Донецька область

про: стягнення основного боргу в розмірі 34068,63грн., 3% річних в розмірі 2666,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 23428,14грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 05.12.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальна лікувально-профілактична установа Селидівської центральної міської лікарні, м. Селидове, Донецька область звернулась до господарського суду Донецької області із позовом до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове, Донецька область про стягнення основного боргу в розмірі 34068,63грн., 3% річних в розмірі 2666,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 23428,14грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р., у зв’язку з чим утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст.ст. 6, 8, 19, 124-129 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 530, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 36, 41, 42, 49, 82-86 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р.; план-графік проведення профілактичних оглядів на 2014р.; акт виконаних робіт від 13.02.2015р.; акти звірки від 06.09.2016р., 08.09.2017р.; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: претензія №01/6-1551 від 04.09.2015р. та відповідь на претензію №01/568 від 11.09.2015р.; довідка про наявність заборгованості №01/6-3161 від 31.10.2017р.; лист №01/6-3283 від 09.11.2017р., в якому позивач заначив, зокрема, про те, що додаток №2 до договору №5 від 03.02.2014р. стосується саме договору №5/2/к-4/28 від 03.02.2014р. та списку працівників до нього; банківські виписки; акти виконаних робіт від 11.08.2014р., 29.08.2014р., 24.09.2014р.; бухгалтерська довідка б/н б/д.

26.10.2017р. та 04.12.2017р. на електрону адресу суду від відповідача надійшли заяви №06-817 від 24.10.2017р., №06-931 від 04.12.2017р., в яких відповідач позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу визнав, просив не стягувати 3% річних та інфляційні втрати, посилаючись на скрутне фінансове становище, також просив розглянути справу без участі представника відповідача. До заяви надав правоустановчі документи.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису. Усі процесуальні документи, які надаються до суду електронною поштою повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

Проте, вказані електронні документи не відповідають вимогам вказаної норми закону, а тому, не підлягають оцінці судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.

Представники сторін в судове засідання 04.12.2017р. не з’явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали суду за місцезнаходженням сторін, визначеними за матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014р. між Комунальною лікувально-профілактичною установою Селидівської центральної міської лікарні, м. Селидове, Донецька область (виконавець) та Виконвчим підрозділом Шахта «Курахівська» (замовник) укладений договір на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 (далі договір), згідно п.п. 1.1 -1.3. якого виконавець зобов’язався у 2014 році надати послуги по проведенню профілактичного медичного огляду працівників замовника, а замовник – своєчасно оплатити ці послуги. Кількість медоглядів – 1 (один) на рік. Кількість працівників, які підлягають медичному огляду – 1103 чол. (з них 2 жінки).

За умовами п.п. 2.1 – 2.3 вартість послуг складає 90565,44грн. Термін та порядок оплати – 100% передоплата. В разі зміни тарифів на момент проведення медогляду виконавець має право в однобічному порядку скласти нову калькуляцію вартості послуг та змінити суму договору (вартість послуг).

Згідно п. 3.1 договору виконавець зобов’язаний, зокрема: скласти план-графік проведення періодичного медогляду, погодити його з замовником і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби; до 25 числа кожного місяця надавати акти виконаних робіт разом зі списком робітників, які пройшли медичний огляд.

У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань за договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 5.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором (п. 6.1. договору).

На виконання умов договору відповідач надав позивачу послуги з проведення профілактичного медичного огляду працівників у кількості 428 чоловік на суму 34056,78грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 13.02.2015р.

Внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань за договором з оплати наданих послуг, позивач направив відповідачу претензію №01/6-1551 від 04.09.2015р. з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 34056,78грн., інфляційних втрат – 11957,33грн. та 3% річних – 571,03грн.

Листом №301-568 від 11.09.2015р. відповідач повідомив позивача про скрутне становище та про те, що дотацій з Державного бюджету України у 2015р. не передбачено, зобов’язався сплатити заборгованість при надходженні коштів.

У зв’язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань за договором на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачений обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановленими в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладені між позивачем та відповідачем договір на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що за договором на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р. передбачений порядок оплати – 100% передоплата, яка не була фактично здійснена відповідачем, тому застосуванню підлягають приписи ч.2 ст.530 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією №01/6-1551 від 04.09.2015р. про несплату послуг, в якій вимагав впродовж 7 днів з моменту отримання претензії перерахувати суму боргу у розмірі 34056,78грн., інфляційні втрати у розмірі 11957,33грн, 3% річних у розмірі 571,03грн. Згідно штампу вхідної кореспонденції вказана претензія була отримана відповідачем 08.09.2015р.

11.09.2015р. відповідач надіслав відповідь на вказану претензію №01-568 від 11.09.2015р., в якій посилався на скрутне становище та відсутність дотацій з Державного бюджету України у 2015р., зобов’язався сплатити заборгованість при першому надходженні коштів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок факту отримання відповідачем претензії №01/6-1551 від 04.09.2015р., враховуючи приписи ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, граничний строк оплати заборгованості за договором на проведення профілактичного медичного огляду №5/2/К-4/28 від 03.02.2014р. - 15.09.2015р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем були надані послуги на суму 49068,63грн. за актами виконаних робіт від 11.08.2014р., 29.08.2014р., 24.09.2014р., 13.02.2015р.

Відповідач свої обов’язки з оплати наданих послуг належним чином не виконав, здійснив часткову оплату наданих послуг у розмірі 15000,00грн.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати наданих послуг, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вони були отримані останнім.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі, у розмірі 34068,63грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних – 2666,00грн., інфляційні нарахування – 23428,14грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати заборгованості - 16.09.2015р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача 2063,68грн. та 7865,26грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат обумовлено тим, що позивачем безпідставно була визначена початкова дата періоду нарахування без врахування приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Крім того, посилання відповідача у відповіді на претензію на скрутне фінансове становище та відсутність дотацій з Державного бюджету України судом не враховуються з огляду на таке:

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини «відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, «Бакалов проти України» від 30.11.2004).

Такої правової позиції дотримується й Верховний суд України в постанові від 15.05.2012р. по справі №11/446.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівської центральної міської лікарні, м. Селидове, Донецька область до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове, Донецька область про стягнення основного боргу в розмірі 34068,63грн., 3% річних в розмірі 2666,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 23428,14грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівської центральної міської лікарні (84500, Донецька область, м. Селидове, вул. Московська, 43, ЄДРПОУ 01991116) заборгованість у розмірі 34068,63грн., 3% річних в розмірі 2063,68грн., інфляційні нарахування в розмірі 7865,26грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1170,11грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.12.2017р. підписаний повний текст рішення.

Суддя Я.О. Левшина