Рішення № 70793450, 05.12.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2017 Справа № 904/9669/17

За позовом Приватного підприємства "ДРАГ", м. Запоріжжя

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське",

с. Іверське, Солонянський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі526 584,24 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ДРАГ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" про стягнення заборгованості у розмірі 526 584,24 грн. за договором поставки, яка складається з: 513240,00 грн. основного боргу, 13344,24 грн. пені. Також позивач просив суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 7898,76 грн. та витрати повязані з оплатою послуг адвоката у розмірі 5000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за контрактом №17 від 04.05.2017, в частині розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.12.2017.

30.11.2017 позивач подав до суду заяву про надання додаткових доказів та просив суд у зв'язку з неможливістю явки представника позивача в судове засідання відкласти розгляд справи на іншу дату.

05.12.2017 представники сторін в призначене судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідач відзив на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши заяву позивача про відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для її задоволення оскільки позивач, як юридична особа, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, а надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі відповідно до ст. 28 ГПК України не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглянутись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому відповідно до ст. 75 ГПК України, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.

В судовому засіданні 05.12.2017 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2017 між Приватним підприємством ДРАГ (позивач - продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" (відповідач - покупець) укладено контракт №17.

Відповідно до п. 1.1. контракту, постачальник зобовязується поставити засоби хімізації рослин, іменовані надалі товар, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар у кількості та за цінами згідно відвантажувальних накладних.

Ціна продукції та асортимент продукції, поставленої за цим договором визначається за відвантажувальними накладними (п. 2.1. контракту).

Загальна сума контракту складає 513 240,00 грн., в т.ч. ПДВ 85 540,00 грн. (п. 2.3. контракту).

Відповідно до п. 3.1. контракту, покупець зобовязується здійснити передоплату у розмірі 0%, а решту 100% не пізніше 1 жовтня 2017 року.

Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару у накладній (п. 3.2. контракту).

Згідно з п.4.1. контракту, постачальник разом з продукцією передає другій стороні наступні документи:

- накладну;

- податкову накладну;

- рахунок-фактуру.

Відповідно до п. 7.5. контракту, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної суми поставленого товару починаючи з моменту поставки товару. Сплата пені не звільняє сторони від виконання умов цього контракту.

Пунктом 10.1. контракту встановлено, що цей договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобовязань обома сторонами.

На виконання умов контракту, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на суму 513 240,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №17 від 04.05.2017 (а.с.20) та товарно-транспортна накладна №151159 від 04.05.2017 (а.с.21).

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №17 від 04.05.2017 на суму 513 240,00 грн. (а.с.19).

Позивач зазначає, що станом на час розгляду справи відповідач не здійснив оплату поставленого товару у розмірі 513 240,00 грн., що і є причиною виникнення цього спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 513 240,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 344,24 грн. за період з 02.10.2017 по 07.11.2017, з цього приводу суд зазначає наступне:

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.5. контракту, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної суми поставленого товару починаючи з моменту поставки товару. Сплата пені не звільняє сторони від виконання умов цього контракту.

Перевіривши розрахунки позивача, суд вважає позовні вимоги про стягнення пені у сумі 13344,24 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, суд виходить з такого.

Позивач просив суд стягнути з відповідача витрати повязані з оплатою послуг адвоката у розмірі 5 000, 00 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані договір про надання правової допомоги від 06.11.2017р. № 5-Д, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 (а.с. 22-23), акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 07.11.2017р., відповідно до якого сторони підтвердили факт належного надання послуг адвокатом та оплату наданих юридичних послуг (а.с.25), рахунок на оплату №5-Д від 07.11.2017 на суму 5 000 грн. (а.с.26), копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю ЗП001299 від 30.05.2017 (а.с. 24) та платіжне доручення №64 від 10.11.2017 про оплату послуг юридичної допомоги на суму 5000 грн.

Умовами п. 4.1. договору про надання правової допомоги від 06.11.2017р. № 5-Д сторони погодили, що юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях шляхом переказу суми, визначеної в акті приймання-передачі наданих юридичних послуг.

Згідно з актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 07.11.2017 вартість послуг складає 5 000,00 грн.(а.с.25).

З них:

Вид послугиВитрачений час Правова допомога у спорі, що виник з СТОВ «ДЗЕРЖИНІВСЬКЕ» за Контрактом № 17 від 04.05.2017 Вивчення та огляд документів та інших доказів за їх місцезнаходженням 4 години 10 хвилин Надання усних консультацій 1 година 00 хвилин Складання позовної заяви та підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду 6 годин 15 хвилин Вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді, в тому числі транспортний переїзд з м. Запоріжжя до м. Дніпро для участі у розгляді справи 9 годин 00 хвилин На виконання умов договору позивачем були перераховані адвокату ОСОБА_1 кошти у розмірі 5 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 64 від 10.11.2017.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, постанові за наявності документального підтвердження таких витрат, зокрема угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, котрий представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно з ч. 6 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ч. 3 ст. 48, ч. 6 ст. 49 ГПК України має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Тобто, розмір витрат на оплату послуг адвоката є оціночним поняттям, яке вирішується господарським судом на власний розсуд.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

Зазначені висновки узгоджуються з позицією ВГСУ, викладеною у постанові від 27.11.2017 у справі № 914/434/17 (а. с. 44-49).

В даному випадку, суд, оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, встановив, що спір виник у звязку з неоплатою відповідачем за товар отриманий лише за однією видатковою накладною, у звязку з чим розрахунок пені у даній справі здійснено також лише за однією накладною, він не є складним, отже справа не потребувала затрати значного часу, відповідачем не заперечувалися позовні вимоги, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи та аналізу великої кількості доказів, законодавства.

При цьому, слід зазначити, що адвокат ОСОБА_1 участь у судовому засіданні 05.12.2017 не приймав, а зазначення у акті приймання-передачі наданих юридичних послуг від 07.11.2017 про «вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді, в тому числі транспортний переїзд з м. Запоріжжя до м. Дніпро для участі у розгляді справи 9 годин», судом не приймається в якості належних доказів надання адвокатських послуг.

Зважаючи на вищевикладене, та те, що позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмірі, суд вважає розмір гонорару, який позивач просив компенсувати, за обставин цієї справи явно завищеним, тому, для балансу між правами позивача, захист яких необхідно забезпечити, та інтересами відповідача, який не має нести надмірний тягар, якщо позивач залучив адвоката до справи, вартість послуг якого за конкретних обставин справи не є ринковою, суд вважає за необхідне обмежити суму, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача за адвокатські послуги до 1 500,00 грн.

В іншій частині вимог про стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 3 500 грн. суд відмовляє.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу вказаної норми обовязок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що відповідачем вимоги позивача не спростовано, позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача суми основного боргу у розмірі 513 240,00 грн. та пені у розмірі 13344,24 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 36, 38, 43, 49, 75, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" (52421, Дніпропетровська область, Солонянський район, село Іверське, вул. Центральна, буд. 6, код ЄДРПОУ 31523582) на користь Приватного підприємства "ДРАГ" (69063, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32585194) суму основного боргу у розмірі 513 240,00 грн. (пятсот тринадцять тисяч двісті сорок грн. 00 коп.), суму пені у розмірі 13 344,24 грн. (тринадцять тисяч триста сорок чотири грн. 24 коп.), витрати пов'язані з оплатою адвокатських послуг у розмірі 1 500 грн. (одна тисяча п'ятсот грн.), витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 7 898,76 грн. (сім тисяч вісімсот девяносто вісім грн. 76 коп.), про що видати наказ.

В частині вимог про стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 3 500 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

07.12.2017

Суддя ОСОБА_2