Постанова № 70791704, 29.11.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2017 р.ОСОБА_3 (далі – позивач)звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (далі – відповідач) з вимогами:

- вважати дії ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в зв’язку зі зміною прізвища позивача з «Горлова» на «Пліш» щодо не оформлення паспорту у формі паспортної книжечки – протиправними та зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області оформити та видати бланк паспорту на нове прізвище «Пліш» ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних з проставленою відміткою місця проживання.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог зазначила наступне. В зв’язку з укладенням шлюбу прізвище позивача змінено з ОСОБА_3 на ОСОБА_6. Вказане викликало необхідність заміни паспорта. Позивач звернулась до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області з заявами про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. На заяви позивача надано відповіді, в яких зазначено, зокрема, про не можливість оформлення паспорту у формі паспортної книжечки та необхідність оформлення паспорту у формі ID – картки. Дії відповідача є протиправними, оскільки ОСОБА_3 за своїми релігійними переконаннями категорично проти присвоєння їй будь-яких цифрових ідентифікаторів особистості.

Представник відповідачав судове засідання не з’явився, заперечень на позов не надав, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серії І-КИ № 357966 від 22.11.2016 р. громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 22.11.2016 р. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_6.

ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області,Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області з заявами від 07.09.2017 р., від 13.10.2017 р. в яких викладено прохання оформити паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки.

Листами № 1201/Г-1211/1 від 13.09.2017 р., № 1217/6594 від 17.10.2017 р. Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області,Самарський районний відділ у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області повідомили позивача про те, що територіальними підрозділами Державної міграційної служби України документування паспортом громадянина України у формі книжечки не здійснюється. Паспорт виготовляється у формі ID – картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. №2235-III (далі Закон №2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

ОСОБА_7 Українивід 26.06.1992 р. №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, згідно з п.п. 1, 3, 5, 11 Положення про паспорт громадянинаУкраїни паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи облік унаселення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, щоскладається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. №5492-VI (надалі Закон №5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Згідно до ст. 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до ч.ч. 2, 4, 6 ст. 14 Закону №5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону №5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядник Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через якіїй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Згідно до ст. 21 Закону №5492-VI паспортгромадянинаУкраїни є документом, щопосвідчує особу та підтверджуєгромадянствоУкраїни.

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.

Згідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законівабовнесеннізмін до чиннихзаконів не допускаєтьсязвуженнязмісту та обсягуіснуючих прав і свобод.

Згідно до ст. 24 КонституціїУкраїни громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, у п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S. A.S. протиФранції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігіюодноособово і приватно абоспільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - цеможуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatismutandis, рішення у справі «Cha'areShalomVeTsedekпроти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справіLeylaSahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожнудію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmithпроти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1.07.1997, §27, ReportsofJudgmentsandDecisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справіLeylaSahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., середінших джерел, рішення у справі «D.H. та іншіпротиЧеськоїРеспубліки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» абоякщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».

Крім того, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства» (Заяви №№48420/10, 59842/10, 51671/10 та 36516/10), зазначено: «… 82. Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи «Skugar та інші проти Росії», № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, DecisionsandReports 19, p. 5; «C. проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; «Zaoui проти Швейцарії», № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням. …».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести тіобставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково в зв’язку з наступним.

З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що Положенням про паспорт громадянинаУкраїни передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Відповідно до ст. 21 Закону №5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Положеннями ст. 16 Закону №5492-VIвстановлено вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.

Відповідач у листах на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з підстав для відмови у оформленні паспорта ОСОБА_3 у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні ст. 21 вказаного Закону України є документом.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, Самарський районний відділ у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській лише повідомили позивача про те, що паспорт громадянина України видається виключно у формі картки, територіальними підрозділами Державної міграційної служби України документування паспортом громадянина України у формі книжечки не здійснюється.

Таким чином, листи відповідача не є рішеннями про відмовучивидачуГорловій (ОСОБА_6) О.В. паспорта громадянинаУкраїни у виглядіпаспортної книжечки.

В зв’язку з тим, що відповідачем в листах № 1201/Г-1211/1 від 13.09.2017 р., № 1217/6594 від 17.10.2017 р.не наведено жодних зауважень щодо заяв позивача про видачу паспорта та доданих до них документів, з урахуванням ст. 16 Закону України №5492-VI суд дійшов висновку, що відповідач проявив бездіяльність щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки ОСОБА_3

Чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.

За вказаних обставин, посилання відповідача на відсутність можливості видачі паспорта громадянинаУкраїни у формі книжечки є безпідставними.

Крім того, паспорт громадянина України у формі книжечки не має строку дії. Відповідно до вимог чинного законодавства, паспорти у вигляді книжечки, отримані особами до законодавчих змін, не підлягають заміні. Таким чином, наявність у громадян паспортів у формі книжечки не ускладнюють облік осіб та виконання Державною міграційною службою України покладених на неї завдань.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб’єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: 1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; 2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; 3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб’єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; 4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Отримання позивачем паспорту у формі книжечки не спричинить шкоди чиїм-небудь правам та законним інтересам.

Враховуючи викладене, позовна вимога ОСОБА_3 про зобов’язання ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги видати бланк паспорту у формі паспортної книжечки без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних з проставленою відміткою місця проживання.

Вказані вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню в зв’язку з наступним.

Процедура видачі паспорту у формі книжечки не передбачає використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних, тому така вимога є зайвою.

Вимога про проставлення в паспорті відмітки про місце проживання є передчасною в зв’язку з тим, що це право не порушено відповідачем.

Вимога про визнання протиправними дій відповідача не підлягає задоволенню. Дією є активна поведінка особи. Судом встановлено, що ОСОБА_4 управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність щодо не видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

Згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 640,00 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_3 (ОСОБА_6) ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській областіза рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 9, 11, 17, 69-72, 86, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області щодо не оформлення паспорту громадянина України ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки.

Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_8 у формі паспортної книжечки.

В решті позовних вимог – відмовити.

Судові витрати в розмірі 640,00 грн. стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу у м. Дніпрі ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2017 року