Рішення № 70789241, 30.11.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 431/4349/15-ц

Провадження № 22ц/782/589/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року, листопада місяця, 30-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Карташова О.Ю., Коротенка Є.В., за участю секретаря: Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 6 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 33 612 грн. 30 коп. на термін до 6 грудня 2012 року. Посилаючись на те, що відповідачка належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором просили стягнути виниклу заборгованість, яка станом на 1 жовтня 2015 року становить 76 531 грн 49 коп. і складається із: 17 227 грн 62 коп. - заборгованість за кредитом; 7 311 грн 99 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 48 109 грн 43 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 3 632 грн 45 коп. - штраф (процентна складова), а усього ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 76 531 грн. 49 коп. Заочним рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 6 грудня 2007 року у розмірі 76 531 грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 1 218 грн.

Із рішенням суду не погодилась відповідачка та надала на нього апеляційну скаргу, у якій просила суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю. У апеляційній скарзі посилається на те, що вона не має заборгованості за кредитним договором, адже банк надає розрахунки , виходячи з безпідставно обрахованого ним розміру кредитної ставки - 25,8% замість передбачених договором 15% - станом на 06.12.2012 року вона кредитні зобов'язання виконала у повному обсязі і рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області встановлено, що станом на 09.10.2012 року у неї відсутня заборгованість за кредитним договором.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень проти неї, дослідивши матеріали цивільної справи та витребуваної цивільної справи, колегія суддів приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були. Задовольняючи заявлені вимоги позивача у повному обсязі у заочному рішенні суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має заборгованість за кредитним договором і вказана заборгованість у відповідача виникла у зв'язку з ухиленням від виконання зобов'язань по кредитному договору.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду, адже до них він дійшов поспішно, із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, з наданих банком на підтвердження позовних вимог доказів не вбачається що банк належним чином здійснив повідомлення боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом у спосіб, що був визначений визначений сторонами у договорі, з наданих сторонами розрахунків вбачається, що після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки боржник сплачував проценти за попередньою ставкою та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, заперечував свою обізнаність щодо факту підвищення банком ставки. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2012 року було встановлено, що станом на 12.05.2009 року апелянт не мала заборгованості за кредитним договором, а отже зазначеним рішенням було зроблено висновки стосовно фактичного обрахунку заборгованості за кредитним договором від 05.12.2007 року, тобто зазначеним рішенням було підтверджено і доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності дій банку щодо підвищення розміру кредитної ставки, правомірності її дій по сплаті заборгованості за кредитною ставкою, що була визначена у договорі, які вона здійснювала у тому ж розмірі, що і до прийняття банком рішення про збільшення процентної ставки.

Крім того, колегія суддів враховує тут і те, що як вбачається з матеріалів цієї цивільної справи та матеріалів витребуваної цивільної справи №2-475/2011 за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області 09 жовтня 2012 року було винесено рішення, яким було відмовлено ЗАТ КБ «Приватбанк» у вимогах до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - при цьому колегією суддів було зроблено висновки по справі - зокрема про те, що відповідачка на той час вже не мала заборгованості за кредитним договором, своєчасно погашала кредит, виконувала свої зобов'язання належним чином - суд дав оцінку достовірності наданих відповідачкою ОСОБА_1 розрахунків та квитанцій на підтвердження сплати боргових зобов'язань. Між тим, заявлені по цій справі позовні вимоги ґрунтуються саме на твердженнях банку про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків по сплаті заборгованості та на обрахунку заборгованості, що є виведеною з підвищених відсотків.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: «Совтрансавто проти України» від 25.07.2002; «Україна-Тюмень» проти України» від 22.11.2007). Відповідно до пунктів 33, 34 рішення у справі «Христов проти України» від 19.02.2009р одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Тобто преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Що ж до заперечень банку проти доводів апеляційної скарги - то вони на увагу на заслуговують з огляду на встановлені наведеним вище судовим рішенням, що набрало законної сили - посилання ж банку на обставини, що нібито були встановлені заочним судовим рішенням Індустріального райсуду м. Дніпропетровська 20 травня 2013 року (а.с. 152 т.1) є хибними - адже зазначене судове рішення немає вже юридичної сили - воно було скасовано ухвалою судді Індустріального райсуду м. Дніпропетровська вже 20 листопада 2013 року (а.с.153 т.1), а у подальшому сам позов ухвалою судді Індустріального райсуду м. Дніпропетровська 25 грудня 2015 року був залишений без розгляду (а.с. 154 т.1). Відповідно ж до правил статті 303 ЦПК, що визначає Межі розгляду справи апеляційним судом - «Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції». На підставі вищевикладеного, відповідно до положень ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасуванню із винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З позивача слід стягнути на користь відповідачки сплачений нею протягом розгляду справи у різних інстанціях судовий збір у розмірі 2993 гривень 40 копійок.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 315-316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №LGB0AL00001265 від 06.12.2007 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2993 гривні 40 копійок

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді