Ухвала суду № 70787460, 21.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6072/17 Справа № 199/2288/17 Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Баранніка О.П.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він з 02.07.2004 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків», працюючи на посаді обрубувача 3-го розряду обрубувальної дільниці у вальцеливарному цеху філії. З 01.06.2011 року підприємством відповідача було змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків». 07.02.2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу №8-2790 від 07.02.2017 року за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП». Вважаючи звільнення із займаної посади незаконним, через недоведеність зазначених в наказі про звільнення від 07.02.2017 року №8-2790 підстав, 27.02.2017 року позивач звернувся до комісії з трудових спорів із заявою про скасування наказу про звільнення від 07.02.2017 року №8 та поновлення його на роботі, однак будь-яких повідомлень з цього приводу від комісії не отримав. Керівництво підприємства відповідача уникало зустрічі із позивачем для вирішення спірного питання, шляхом не допуску його на територію заводу, комісією з трудових спорів заводу ніяких рішень відносно заяви позивача від 27.02.2017 року прийнято не було, а також враховуючи, що винуватість в діях позивача не встановлена вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» №8-2790 від 07.02.2017 року про звільнення за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП», поновити його на раніше займаній посаді, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.02.2017 року по дату ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. (а.с. 25-28).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2017 року позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду з даним позовом. Вирішено скасувати наказ №8 від 07.02.2017 року ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.8 ст.40 КЗпП України; поновити позивача на роботі на посаді обрубувача 3-го розряду ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків»; стягнути з ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» на користь ОСОБА_2 21600,96 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням податків та платежів, які підлягають стягненню відповідно до чинного законодавства України; стягнути з ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» на користь ОСОБА_2 1000,00 грн. моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків», 1920,00 грн. судового збору на користь держави. Також допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 4500,20 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків», посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 з 02.07.2004 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків», працюючи на посаді обрубувальника 3-го розряду обрубувальної дільниці вальцеливарного цеху філії, про що було видано наказ №151 від 02.07.2004 року та зроблено запис в його трудовій книжці (а.с. 8-9).

З 01.06.2011 року підприємством відповідача було змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків», відповідно до наказу №265 від 01.06.2011 року (а.с. 9).

07.02.2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу №8-2790 від 07.02.2017 року за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП» (а.с. 9, 41 зворот).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз'яснено, що відповідно до п. 8 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання.

Частинами 1, 2 та 5 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В матеріалах справи наявна копія витягу з кримінального провадження №12017040630000235, внесеного до ЄРДР 28.01.2017 року за фактом звернення гр. ОСОБА_3 про те, що невстановлена особа 27.01.2017 року близько 20:00 год. шляхом вільного доступу, з території ПАТ «ДЗПВ» по вул. Комінтерна, 2, здійснила крадіжку ферроматеріалів. Сума збитку встановлюється (а.с. 55).

Суду не представлено копії вироку, що набрав законної сили, постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, якими було б встановлено факт вчинення позивачем за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника. Клопотання про витребування відповідних доказів судом учасниками процесу не заявлено.

Більше того, згідно пояснень представника відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вирок суду, що набрав законної сили, постанова органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, якими було б встановлено факт вчинення позивачем за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, - відсутні. Викладене стверджується журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції від 21.11.2017 року.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за п. 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та ухвалив законне рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Твердження апелянта щодо відсутності підстав для поновлення строку для звернення з даним позовом до суду не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст. 234 КЗпП України , у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлено, що з позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 31 березня 2017 року, що підтверджується конвертом установи поштового зв'язку (а.с. 14). Із наказом про звільнення позивача було ознайомлено 07.02.2017 року, що підтверджується копією наказу 8-2790 від 07.02.2017 року (а.с. 41). Таким чином, позивач звернувся з даним позовом до суду з порушенням місячного строку на 24 дні.

Згідно копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 17.03.2017 року, ОСОБА_2 знаходився на лікуванні у денному стаціонарі з 01.03.2017 року по 17.03.2017 (а.с. 29). Також позивач 27.02.2017 року направив поштою на адресу ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» голові по трудовим спорам Тринько С.А. заяву з проханням скасувати наказ про звільнення та поновити його на роботі (а.с. 10, 11); отже, до пред»явлення позову до суду позивач вживав заходів щодо врегулювання спору з відповідачем у позасудовому порядку.

За викладених обставин, колегія погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для поновлення позивачу строку для звернення до суду, який порушено на незначний термін, з поважних причин.

Враховуючи наявність підстав для поновлення позивача на роботі, місцевим судом обґрунтовано стягнуто з ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (по день ухвалення оскаржуваного рішення) в розмірі 21600,96 грн., виходячи із середньоденного розміру заробітної плати позивача у сумі 225,01 грн., що підтверджується довідкою відповідача №53 від 23.05.2017 року (а.с. 42).

Посилання апелянта на необхідність дотримання положення пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду трудових спорів», де передбачено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, - є безпідставними, оскільки відповідна правова норма, на час виникнення спірних правовідносин, припинила свою дію.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія також не приймає до уваги посилання апеляційної скарги на відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн., оскільки місцевим судом правомірно встановлено факт заподіяння позивачу зазначеної шкоди внаслідок незаконного його звільнення з роботи, що призвело до порушення його трудових прав, зміну звичного життєвого ритму, способу життя та необхідність шукати інше джерело доходу; місцевим судом правильно визначено розмір присудженої до стягнення моральної шкоди, виходячи із засад співмірності, справедливості.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на положення ст.ст. 88, 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2017 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

Судді