Ухвала суду № 70784210, 06.12.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

06 грудня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Хоми М.В.

суддів - Сташків Б. І., Костів О. З.,

секретар - Романюк Х.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Львівської області та держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України в його користь грошові кошти в сумі 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій колегії суддів апеляційного суду Львівської області, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 в частині вимог до Апеляційного суду Львівської області про стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 у судове засідання не з”явився та не повідомив суд про причину неявки, хоча був належним чином повідомлений про місце та час слухання справи. За таких обставин, відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності ОСОБА_1

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в частині вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від викладення їх змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовними вимогами до Апеляційного суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої у результаті постановлення незаконної ухвали від 27.04.2015 року, яка у подальшому була скасована Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” при здійсненні правосуддя, ухвалюючи судові рішення іменем України, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб, повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій за результатами перегляду справи 6-3139цс16 від 1 березня 2017 року, та відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України повинен враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, вказана правова позиція вірно врахована судом першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог, пред”явлених до Апеляційного суду Львівської області, оскільки такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зобов”язаний був захистити права позивача, гарантовані ст. 56 Конституції України, або на підставі ст.40 Конституції України вказати, що права позивача не були порушені, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження лише щодо частини позовних вимог — що стосуються вимог про стягнення моральної шкоди, пред”явлених до Апеляційного суду Львівської області, який не є належним відповідачем. Щодо іншої частини позовних вимог — за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди — провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду. Питання про наявність чи відсутність порушення прав позивача вирішується не на стадії відкритті провадження у справі, а при розгляді її по суті.

Підстав для скасування ухвали з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — відхилити.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2017 року — залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: