Рішення № 70782343, 05.12.2017, Токмацький районний суд Запорізької області

328/2978/17

05.12.2017

328/1146/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Новікової Н.В., при секретарі Похвалітовій М.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області про відшкодування моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення; зобов’язання реального повернення речових доказів та виконання постанови слідчого Скляра А.І. від 15.04.2016 р. в частині повернення друкарських машинок,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області, в якому просив про відшкодування відповідачами моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення перед позивачем, спричиненого відмовою у відшкодуванні шкоди внаслідок неповернення двох друкарських машинок, вилучених у ході обшуку 21.10.2002 р.; зобов’язати відповідачів реально повернути у власність ОСОБА_1 майно - дві друкарські машинки та реально виконати постанову слідчого поліції ОСОБА_2 від 15.04.2016 р. в частині повернення друкарських машинок.

В обґрунтування позову зазначено, що 21.10.2002 року у позивача в ході обшуку було вилучено дві друкарські машинки, які згодом були визнані речовими доказами у кримінальній справі.

15.04.2016 року постановою про закриття кримінального провадження слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 було вирішено долю речових доказів та слідчим зазначено про повернення двох друкарських машинок ОСОБА_1, які на сьогоднішній день позивачу не повернуті, у зв’язку з чим він звернувся до суду.

Крім того, позивач в позові зазначив, що керівником Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області йому на відповідальне зберігання було передано дві чужі друкарські машинки до завершення оперативно-розшукових та слідчих дій по кримінальному провадженню № 12013080350000876, проте витрати на таке зберігання йому не компенсовано.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові, просив позов задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі - представники Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області, повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явились, причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду до суду не надходило.

Суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України та ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, аналізуючи та оцінюючи всі надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Токмацьке ГУ УМВС України в Запорізькій області повернути ОСОБА_1 тимчасово вилучені відповідно до протоколу обшуку від 21.10.2002 р. друкарську машинку без найменування у металевому корпусі зеленого кольору та друкарську портативну машинку без найменування з металевим корпусом сірого кольору.

У разі відсутності в камері схову Токмацького ГУ УМВС України в Запорізькій області в наявності тимчасово вилучених друкарських машинок, відповідно до протоколу обшуку від 21.10.2002р.: двох друкарських машинок без найменування, одна - у металевому корпусі зеленого кольору, друга - портативна машинка у металевому корпусі сірого кольору ухвалено стягнути матеріальну шкоду у розмірі 700 грн. А також стягнуто з Токмацького ГУ УМВС України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 05.05.2014 року зазначене рішення набрало законної сили.

Як пояснив позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року він не оскаржував та воно набрало законної сили, так як йому було виплачено відшкодування.

Вказаним рішенням встановлено, що на досудовому слідстві відповідно до протоколу обшуку від 21.10.2002р. у ОСОБА_1 за місцем його проживання, вилучено: 1 друкарську машинку без найменування у металевому корпусі зеленого кольору, яка на момент огляду сильно зношена, всі молоточки з відтисками літер знаходились на місці, та друкарську машинку без найменування у металевому корпусі сірого кольору у задовільному стані, які були здані в Токмацький МВ УМВС.

Постановою слідчого Токмацького МРВ УМВС ОСОБА_3 від 30.10.2002р. речовим доказом у кримінальній справі №2260231 визнано 2 друкарські машинки (ідентифікуючі ознаки друкарських машинок слідчим не вказані).

При цьому в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив, що в ході обшуку у нього були вилучені лише дві друкарські машинки, жодних інших друкарських машинок в нього не вилучалось.

Згідно власноруч написаної розписки ОСОБА_1 від 29.09.2014 року, позивач отримав належні йому 2 шт. друкарських машинок, претензій не має.

Крім того, із заяви від 29.09.2014 року написаної позивачем на ім’я начальника Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_4, йому повернуті 2 шт. друкарські машинки, вилучених в ході обшуку 21.10.2002 року , претензій по поверненню не має.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на даний час друкарські машинки, вилучені у позивача під час обшуку 21.10.2002р., повернуті ОСОБА_1 29.09.2014 року.

Доказів того, що зазначені друкарські машинки у ОСОБА_1 повторно вилучались, або як, зазначає позивач були передані йому лише на відповідальне зберігання, позивачем не надано, а тому вимоги про зобов’язання відповідачів реально повернути у власність ОСОБА_1 майно - дві друкарські машинки задоволенню не підлягають.

Крім того, постановою слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 від 15.04.2016 року об’єднане кримінальне провадження №12013080350000876 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.358 КК України та ч.3 ст.358 КК України в редакції від 05.04.2001 року закрито, у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Вказана постанова слідчого є чинною.

Як вбачається з даної постанови, слідчим було вирішено долю речових доказів: одну механічну канцелярську друкарську машинку і одну механічну портативну друкарську машинку, вилучені у ОСОБА_1- повернути йому за належністю.

Оскільки, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що в ході обшуку у нього було вилучено лише дві друкарські машинки, інших друкарських машинок у нього не вилучалось, а згідно власноруч написаної розписки ОСОБА_1 від 29.09.2014 року, позивач отримав належні йому 2 шт. друкарських машинки, претензій не має, то вимоги позивача про реальне виконання постанови слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 від 15.04.2016 року в частині повернення йому друкарських машинок також задоволенню не підлягають.

Що стосується вимоги позову ОСОБА_1 про відшкодування відповідачами моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення перед позивачем, спричиненого відмовою у відшкодуванні шкоди внаслідок неповернення двох друкарських машинок, вилучених у ході обшуку 21.10.2002 р. суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Ефективним засобом захисту, є такий спосіб захисту, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

В позовній заяві позивач також просить задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в порядку публічного вибачення відповідачів перед позивачем ОСОБА_1, ці вимоги позивача є не обґрунтованими.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

ОСОБА_1 повернуті друкарські машинки, про що свідчить розписка про отримання друкарських машинок ОСОБА_1 від 29.09.2014 року.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є такий спосіб захисту, який є ефективним, тобто забезпечує реальний захист прав та інтересів.

На підставі викладеного суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо зобов’язання відповідачів публічно вибачитися перед ним не забезпечить дійсного припинення порушення його прав, і зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту права не передбачений положеннями ст.16 ЦК України, тобто позовна вимога про принесення вибачень, як спосіб захисту, не є такою, що ґрунтується на законі.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області про відшкодування моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення; зобов’язання реального повернення речових доказів та виконання постанови слідчого Скляра А.І. від 15.04.2016 р. в частині повернення друкарських машинок, не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 57-60, 208, 212-215, 224 ЦПК України,

вирішив:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області про відшкодування моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення; зобов’язання реального повернення речових доказів та виконання постанови слідчого Скляра А.І. від 15.04.2016 р. в частині повернення друкарських машинок, повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: