Ухвала суду № 70782153, 21.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 317/1508/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б.

Провадження № 22-ц/778/3923/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

За участю секретаря: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилався на те, що з 25.01.1988 року по 14.05.2012 року він працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця». При цьому з 13.05.1988 року він працював за професією механіка вагона-транспортера зчленованого типу з підсумованим обліком робочого часу з періодом обліку потурно, який передбачав надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

При звільненні йому було виплачено 16 028,60 грн. за 107 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, з чим позивач не погоджується. Вважає, що цей час згідно з нормами чинного законодавства має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.7 Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року № 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватися підсумковий облік робочого часу з періодом обліку потурно. При цьому турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи. Його робота відбувалася в дорозі тривалістю більш ніж три дні, такий робочий час обліковувався потурно.

Час відпочинку та порядок його надання при роботі потурно врегульований п. 11.8 наказу № 40-Ц, яким передбачено порядок обчислення належного часу домашнього відпочинку та порядок оплати невикористаного вчасно часу домашнього відпочинку. У разі, якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота.

Позивач зазначає, що йому не була сплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки. Відповідно до витягів зі штатного розкладу робітників вагонного депо Запоріжжя-Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.05.2012 року тарифний оклад позивача - механіка вагона-транспортера зчленованого типу складав 2 647,00 грн., погодинна ставка складала 15,87 грн.

Оскільки позивач працював за 8-ми годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 856 (8 годин х 107 днів).

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку мала складати 27 169,44 грн. (856 годин х 15,87 грн. = 13 584,72 грн. * 2).

Із копії особового рахунку позивача за травень 2012 року вбачається, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована йому як компенсація за відпустки на загальну суму 16 028,60 грн.

Таким чином, на теперішній час позивачу залишається не нарахованою та не виплаченою заробітна плата у сумі 11 140, 84 грн. (27 169,44 грн. – 16 028,60 грн.).

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати за 107 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 11 140,84 грн. без урахування податків та зборів, а також витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 заборгованість з виплати заробітної плати за 107 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 11 140,84 грн. без урахування податків та зборів.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 2 000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, представники ПАТ «Українська залізниця» подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що суд вірно вирішив питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин. З дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України суд належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 з 25.01.1988 року по 14.05.2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця».

Згідно п. 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.

14.05.2012 року ОСОБА_3 був звільнений за п. 5 ст. 36 КзпП України у зв’язку з переведенням.

З 13.05.1988 по 14.05.2012 року ОСОБА_3 працював на посаді механіка вагона-транспортера зчленованого типу.

При звільненні ОСОБА_3 було проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 107 діб на загальну суму 16 028,60 грн. Всього з урахуванням інших виплат було нараховано 18 695,45 грн.

Як правильно встановлено судом, сторони визнали, що при звільненні у ОСОБА_3 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила саме 107 діб. Спірною для сторін обставиною є порядок обчислення компенсації за дні відпочинку.

На підставі ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положень ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Із змісту п. 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» вбачається, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів та обслуговуванням пасажирів на залізницях та метрополітенах України», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року № 40-Ц (далі – Наказ 40-Ц).

За положеннями п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7. Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п’ятиденним робочим тижнем та 12-ти годинний робочий день для працівників, які працюють змінами.

У відповідності до положень ст. 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_3 йому мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників вагонного депо Запоріжжя Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.05.2012 року тарифний оклад механіка вагона транспортера зчленованого типу складав 2 647,00 грн.

Згідно розпорядження Укрзалізниці від 27.03.2014 року № ЦЗЕ 11/184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.

У 2012 році середньомісячна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=166,8). Годинна тарифна ставка, відповідно до штатного розпису, складала 15,87 грн. (2 647,00 грн. / 166,8 годин).

Оскільки позивач працював за 8-ми годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 856 (8 годин * 107 днів).

Отже, сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку мала складати 27 169,44 грн. (856 годин * 15,87 грн. = 13584,72 грн. * 2).

З копії особового рахунку позивача за травень 2012 року вбачається, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована позивачу за кодом 308, як компенсація за відпустки з розподілом на два періоди: 52 дні – 7 789,60 грн.; 55 днів – 8 239,00 грн., що разом складає 16 028,60 грн.

Зважаючи на те, що при звільненні позивачеві була виплачено 16 028,60 грн., суд обґрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потурним обліком робочого часу та захистив його, стягнувши з відповідача решту недонарахованої та не сплаченої відповідачем суми цієї компенсації у розмірі 11 140,84 грн. (27 169,44 грн. – 16 028,60 грн.), що є складовою заробітної плати позивача.

Представники відповідача в апеляційній скарзі зазначають, що судом було невірно застосовано порядок розрахунку компенсації за час невикористаного відпочинку за турою, передбачений пунктом 11.8 Наказу 40-Ц, який застосовується для працюючих працівників. Вважає, що для працівників, які звільняються, така компенсація розраховується за п. 11.12 цього Наказу, згідно з абзацом 4 якого невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати, а постійним штатним працівникам не повністю використаний відпочинок при звільненні належить оплаті з розрахунку встановленого місячного окладу.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки пункт 11.12 Наказу № 40-Ц, на застосуванні якого наполягають представники відповідача, встановлює суб’єктів регульованих ним правовідносин, до яких позивач не відноситься, тому його не можна застосовувати до спірних правовідносин.

Крім того, в цьому пункті йдеться про працю в умовах особливого режиму, який має бути встановлений в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) адміністрацією депо, вагонної дільниці, ДОП, резерву, станції і міського залізничного агентства у разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів, та під час дії якого час відпочинку вираховується по іншому - 50 % від норми, ніж у п. 11.8 при загальному режимі роботи. Також цей час відпочинку у разі праці в умовах особливого режиму приєднується до щорічної відпустки, а відтак по іншому вираховується і його компенсація - оплата за місячним окладом, а не як надурочна праця.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів, що працював в надурочний час, оскільки не здійснював такої роботи, яка тривала понад встановлену тривалість робочого дня, спростовуються наступним.

Згідно із записом у трудовій книжці за № 19 позивач працював у відповідача на посаді механіка вагона-транспортера зчленованого типу.

За положеннями п. 1.7 Наказу № 40-Ц робочий час працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі (зокрема, вагонів-транспортерів сполучного типу та ін.), зараховується потурно, а тому на позивача розповсюджуються вимоги п. 11.8 цього Наказу, де і унормовано, що невикористана частина відпочинку, еквівалентна кількості робочих годин, зараховується і оплачується як надурочна робота.

Заперечення представників відповідача в частині неможливості застосування оплати часу відпочинку як надурочної роботи суперечать положенням п. 11.8 Наказу № 40-ц, який на теперішній час є чинним, та в цій частині ніким не скасовувався та не визнавався недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги також є суперечливими, оскільки, посилаючись на те, що невикористаний час відпочинку компенсовано позивачеві як відпустка, в подальшому відповідач вказує, що така компенсація взагалі не є складовою заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Наказом № 40-Ц від 10 березня 1994р. Міністерства транспорту України визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників в галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені ст. 2 Закону України «Про оплату праці», а отже, входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.

Решта доводів апеляційної скарги є повторенням обставин, якими представники відповідача обґрунтовували свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Інші докази та обставини, на які посилаються представники відповідача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України, положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2017 році (ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»: з 01 січня 2017 року – 1 600 грн.), керуючись розрахунком розміру компенсації витрат на правову допомогу, наданим представником позивача - адвокатом ОСОБА_4, який відповідає фактичним обставинам справи і це вбачається з журналів судових засідань, та документом, що свідчить про оплату витрат на правову допомогу, правильно вирішив питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України та положень п.п. 1, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» правильно стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 640 грн.

Крім того, у разі відмови ПАТ «Українська залізниця» у задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, відповідач не має права на компенсацію судових витрат, понесених при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 рокуу цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: