Постанова № 70781712, 17.11.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/12687/17 2-а/335/579/2017

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2017 р. Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді СоболєвоїІ.П., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.10.2017 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (далі відповідач, пенсійний фонд), в якому позивач просить суд:

- визнати дії відповідача щодо припинення з 01.03.2016 виплати пенсії позивачу протиправними;

- зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення, тобто з 01.03.2016;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що він є пенсіонером. Раніше він був зареєстрований та проживав в м.Донецьку, де перебував на обліку у пенсійному фонді та отримував пенсію. Через проведення на території м.Донецька антитерористичної операції у 2015 році переїхав до м.Запоріжжя. З того часу та до березня 2016 року відповідач виплачував йому пенсію. Після чого відповідач припинив виплачувати пенсію. Вважає бездіяльність відповідача незаконною, тому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з березня 2016 року та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії та виплатити їй заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно п.4. ч.1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвалою судді від 20.10.2017 відкрито скорочене провадження у справі.

13.11.2017 від відповідача до суду надійшли заперечення на адміністративний позов, за змістом яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зокрема зазначено, що виплата пенсії позивачу припинено через те, що позивачу скасовано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публiчно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні цієї справи суд, у відповідності до ст. 8 Конституції України та ст. 8 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

Відповідно до довідки №2304013412 від 25.08.2016 ОСОБА_1 перебуває на обліку як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО.

25.08.2017 позивач звернувся до відповідача з документами для призначення пенсії з особистою заявою.

Згідно письмових заперечень пенсійного фонду, виплата пенсії відповідачем не здійснювалась з моменту звернення (25.08.2016) по теперішній час. Обґрунтувань та доказів невиплати пенсії позивачу з 01.03.2016відповідачем не надано.

Як випливає з витягу з протоколу №10 від 09.03.2017 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УПСЗН по Вознесенівському району ЗМР позивачу відмовлено у відновленні пенсії у зв'язку з непідтвердженям фактичного місця проживання.

До матеріалів справи відповідачем надано витяг з протоколу від 09.03.2017 роу №10, проте суд не може врахувати зазначений доказ як належний, оскільки з наданого витягу взагалі не зрозуміло що це за документ, тобто відсутній початок документу, також неможливо встановити яким органом він видавався.

Відповідно до ст. 100 КАСУкраїни адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.

При цьому, відповідно до змісту наведених норм визначальною умовою початку перебігу строку звернення до суду є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та безстроковий характер.

Отже, про припинення виплати відповідачем пенсії з 01.03.2016 і відповідно порушення відповідачем його прав позивач дізнався або повинен був дізнатися після неотримання пенсії за відповідні періоди (місяці).

Враховуючи наведене вище та те, що позивач подав позовну заяву до суду 20.10.2017 (яку підписано 17.10.2017 та передано до відділення поштового зв'язку 19.10.2017) і не надано жодних пояснень та доказів на підтвердження факту наявності поважних причин пропуску зазначеного строку, суд дійшов висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.03.2016 по 19.04.2017, слід залишити без розгляду.

Щодо позовних вимог за період з 20.04.2017, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч.3 ст.4 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст.49 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, що не заперечувалося відповідачем у наданих ними запереченнях на позов.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу призупинена за результатами обміну з єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, наданою Управлінням праці та соціального захисту населення, у відповідності з постановою КМУ від 09.03.2017№365.

Водночас статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, передбачених законом, для припинення позивачу виплати пенсії, а тому суддя приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачеві виплати пенсії є протиправними.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, суперечить як чинному національному законодавству так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що посилання відповідача на те, що припинення виплати пенсії позивачеві відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 є безпідставними з огляду на викладені вище обставини.

Крім того, як передбачено п. п. 10, 11 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, на який посилається Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісії протягом трьох робочих днів з дня надходження інформації, зазначеної у пункті 8 цього Порядку, та відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї подання про припинення соціальної виплати. Комісія протягом п'яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення.

Відповідно до п. п. 12, 13 вказаного вище Порядку, соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Проте, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, у своїх запереченнях на позов, відповідач взагалі посилається на прийняття відповідного рішення комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яке могло би бути підставою для припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який затверджено Постановою КМУ №365 від 08.06.2016, але належних доказів зазначеного не надано суду, що також свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Крім того, враховуючи, що пенсія є виплатою постійною, а також встановлені судом протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, суд вважає, що наявні підстави, для застосування положення ч. 2 ст. 11 КАС України шляхом визнання протиправними дій відповідача, зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 20 квітня 2017 року, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, захисту передбачених Конституцією України гарантій, в тому числі гарантій передбачених ст. 43,46 Основного Закону.

Квитанцією від 27.09.2017 №15 підтверджується сплата позивачем судового збору в розмірі 640,00грн. Отже, відповідна сума підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 94, 158, 162, 163, 167, 183-2, 185-186, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.03.2016 по 19.04.2017 включно залишити без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 20.04.2017задовольнити.

Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії протиправним.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з 20.04.2017.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00(шістсот сорок)грн., присудити на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІННОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (ЄДРПОУ: 41248629, юридична адреса: 69057, м.Запоріжжя, вул.Гагаріна, буд.2Б).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом 10 днів з дня отримання постанови, апеляційної скарги.

Суддя: І.П.Соболєва